Xронос
Шрифт:
— Давали! — виструнчився делегат від кентаврів.
— Горилопітеків, мля, споїли? — строго повів рогом Циклон.
— Споїли! — різко підвівся з місця чорномордий волохатий делегат із фарбованим у рожеве ірокезом на плескатій голові.
— З проносним чи без?
— З проносним.
— Добре. Хай зроблять там реальну парашу, мля. Слухайте далі. Через десять хвилин після нас, мля, підвалять скінхеди-натурали і вклиняться зі своїм бардаком. Вони теж проплачені президентом. Вони почнуть наїзд, ну, як завжди: «Мочи гібів! Гібам — погибель!» і так далі. Бидломасу від бойні не стримувати! Хай дубасяться, пуляють калом, мля, хай
Радісний рев удруге потряс шатро, і з нього почали вивалюватися делегати. Надворі панував інфернальний безлад. Листя з кущів і дерев по всьому парку було згризене догола. Сеча й екскременти замінили собою газонну траву. Ясла з кормами були поперевертані. Життєрадісні свинопітеки хлюпались у брунатних водах центрального фонтану. Літню сцену обсіли гієнопітеки, завиваючи якийсь зловісний гімн. Депресивні слонопітеки нажерлися наркоти з самого ранку і перебували поза межами добра і зла. Двоє кентаврів, посилено пускаючи гази, копали лежачого поніандра. Усмерть п'яний горилопітек поривався зґвалтувати побратима, що знадливо присів у пароксизмі діареї. Одному з жирафопітеків вивихнули шию, і його, лежачого, але ще живого, терзали з усіх боків лисоголові грифандри.
Орговики-носорогопітеки почали зганяти всю живність, яка ще могла рухатись, до виходу з парку. Того, хто йти не міг, піддавали для певності рогом — чи не симулює. Гібридна орда ринула з паркового схилу прямо на площу, перекривши жвавий автомобільний рух. Жабопітеки застрибали по капотах, розгойдуючи нажаханих пасажирів. Голодні крокодилопітеки, чиїх кулінарних преференцій організатори масовки не врахували, на ходу об'їдали шини з автівок.
До людського натовпу під Кабміном лишалося метрів сто. Рогаті тавроандри-прапороносці розгорнули пістряві стяги. Композиція партійного прапора — схрещені дзьоб і ріг на тлі яскравої веселки — символізувала міць розмаїтості гібридного царства. На спині у Циклона закріпили мегафон. Туди ж висадили голосистого вершника Йойо.
— Геть уряд таймокрадів! — вереснув пінгвінандр, і звіринець під його проводом криво поскакав до людей.
— Не підпускайте цих провокаторів! — почулося в мегафон з людського боку.
— Всі права темпоральним гібридам! — парирував Йойо, впадаючи в раж.
Потомлені багатогодинним стоянням люди з антиурядовими плакатами зімкнули руки в живий ланцюг, намагаючись уберегти свій кількатисячний мітинг від дифузії. Майже хвилину вони справді трималися, однак горилопітеки, чиї величезні лапи були по лікті вимазані у власному лайні, врешті прорвали оборону гидливих homo.
Біля Кабміну тривало сум'яття. Кілька пересувних телестанцій уже готували прямі включення з місця подій. Йойо під нестримний метеоризм кентаврів хвацько озвучував маніфест партії. Свинопітеки гедоністично чухались об людей, ледь не валячи їх із ніг. Жабопітеки неапетитно лизалися на очах у всіх, сплітаючи ліани своїх ерогенних язиків.
Йойо докінчив спіч і боязко озирнувся назад, на площу. Там через усю проїжджу
— Гіб-гіб-Ура! Гіб-гіб-Ура! — запищав Йойо в мегафон, і вся строката партійна публіка підхопила його клич. Колишній бухгалтер Йойо любив ділове мовлення і не вітав жаргонного скорочення «гіб», але для обсценної стилістики вулиці воно годилося.
Кілька кубиків бруківки приземлилися в юрбі неподалік від партійного проводу. Горилопітеки, що навіть сп'яну не втрачали інстинкту мавпування, тут же відповіли таким самим камінним градом. Серед людей почалася паніка.
Гібриди ж похмуро готувалися до рукопашної. Йойо скинув на землю мегафон і приліг пухнастим животиком на товстошкіру спину незворушного Циклона.
— Пора відходити, вирулюй звідси, товаришу секретар політради, — проказав пінгвінандр у мініатюрний вушний отвір на гігантській голові носорогопітека.
— Ну й жара пішла, мля, — задоволено пробасував Циклон і рушив з місця, розсуваючи тіла, як стебла очерету.
Вересень 2046
Катарсис
Сарделька вишикувала весь 11-Б клас перед входом до галереї. Над дверима арт-центру маячів банер з маньякальним чоловічим обличчям і написом: «Дімон Хрест. Смерть і антисмерть».
— Заходити організовано і тихо! Експонати руками не торкати! — крикнула Сарделька і увійшла перша.
Старшокласники іржали й гикали. Ніхто не боявся Сардельки — ця нова викладачка естетики була молода й негарна, а до всього одягнута виклично і без смаку. Більшість учнів мистецької гімназії навіть не знали, як її насправді звати.
Осінні холоди ще не вкрили одягом дівочі принади, що просто сліпили голодне юнацтво. Користаючи з тісноти, Романо ущипнув Анетту за тугий задок і швидко прошмигнув далі з абстрагованою фізією. Анетта скрикнула низьким і сексуальним голосом. Вона подобалась у класі всім, тому не знала, від кого саме отримала такий банальний знак уваги.
Романо долучився до натовпу в першій залі. Сарделька стала навшпиньки в колі учнів, щоб її краще бачили.
— Для особливо забудькуватих нагадую: молоді люди, ми з вами сьогодні відвідуємо виставку найдорожчого художника світу Дімона Хреста. Всі вже зайшли? — Сарделька повертіла головою. — Про застосування хронотехнологій в сучасному мистецтві ми з вами вели мову на останньому занятті. Цей напрям уже називають окремою епохою — темпоральним мистецтвом, або temporary art. Тепер питання на засипку: як називається ефект духовного очищення під час сприйняття мистецьких творів?
— Каа-тар-сис… — простогнав клас.
— Правильно. Саме його я вам і бажаю. Виставка розміщена у кількох залах. Рекомендую вам не ходити цілим стадом, а розосередитися, бо нічого не побачите. Зустрічаємося на вході рівно за годину.
Романо думав про Анетині сідниці і не потребував жодного катарсису. Біля неї тим часом уже крутилися Іван з Андроном, а вона приймала їхні залицяння так, наче їй підходить кожен із них. Настрій у Романо зіпсувався. Він читав, що таке невситиме бажання підкорювати всіх підряд представників чоловічої статі трапляється у дівчат, яким забракло батьківської любові. Тата в Анетти справді не було, тож пасія з неї була ризикована.