Чтение онлайн

— Давали! — виструнчився делегат від кентаврів.

— Горилопітеків, мля, споїли? — строго повів рогом Циклон.

— Споїли! — різко підвівся з місця чорномордий волохатий делегат із фарбованим у рожеве ірокезом на плескатій голові.

— З проносним чи без?

— З проносним.

— Добре. Хай зроблять там реальну парашу, мля. Слухайте далі. Через десять хвилин після нас, мля, підвалять скінхеди-натурали і вклиняться зі своїм бардаком. Вони теж проплачені президентом. Вони почнуть наїзд, ну, як завжди: «Мочи гібів! Гібам — погибель!» і так далі. Бидломасу від бойні не стримувати! Хай дубасяться, пуляють калом, мля, хай

кусаються і миздяться копитами. Хай, мля, б'ють вікна в Кабміні і топчуть мирних протестантів. Під кінець приїде ОМОН і гребтиме всіх підряд, мля, так що ви вчасно линяйте. Уряду від нас потрібні, мля, реальні безпорядки, щоб заборонити всі мітинги як прояви екстремізму. Це тільки початок довгострокової співпраці. Ми маємо, мля, себе зарекомендувати. Гайки в країні поступово будуть закручені до країв. А ми плавно зайдем у митницю і в держкомзем. Що, мля, не ясно?

Радісний рев удруге потряс шатро, і з нього почали вивалюватися делегати. Надворі панував інфернальний безлад. Листя з кущів і дерев по всьому парку було згризене догола. Сеча й екскременти замінили собою газонну траву. Ясла з кормами були поперевертані. Життєрадісні свинопітеки хлюпались у брунатних водах центрального фонтану. Літню сцену обсіли гієнопітеки, завиваючи якийсь зловісний гімн. Депресивні слонопітеки нажерлися наркоти з самого ранку і перебували поза межами добра і зла. Двоє кентаврів, посилено пускаючи гази, копали лежачого поніандра. Усмерть п'яний горилопітек поривався зґвалтувати побратима, що знадливо присів у пароксизмі діареї. Одному з жирафопітеків вивихнули шию, і його, лежачого, але ще живого, терзали з усіх боків лисоголові грифандри.

Орговики-носорогопітеки почали зганяти всю живність, яка ще могла рухатись, до виходу з парку. Того, хто йти не міг, піддавали для певності рогом — чи не симулює. Гібридна орда ринула з паркового схилу прямо на площу, перекривши жвавий автомобільний рух. Жабопітеки застрибали по капотах, розгойдуючи нажаханих пасажирів. Голодні крокодилопітеки, чиїх кулінарних преференцій організатори масовки не врахували, на ходу об'їдали шини з автівок.

До людського натовпу під Кабміном лишалося метрів сто. Рогаті тавроандри-прапороносці розгорнули пістряві стяги. Композиція партійного прапора — схрещені дзьоб і ріг на тлі яскравої веселки — символізувала міць розмаїтості гібридного царства. На спині у Циклона закріпили мегафон. Туди ж висадили голосистого вершника Йойо.

— Геть уряд таймокрадів! — вереснув пінгвінандр, і звіринець під його проводом криво поскакав до людей.

— Не підпускайте цих провокаторів! — почулося в мегафон з людського боку.

— Всі права темпоральним гібридам! — парирував Йойо, впадаючи в раж.

Потомлені багатогодинним стоянням люди з антиурядовими плакатами зімкнули руки в живий ланцюг, намагаючись уберегти свій кількатисячний мітинг від дифузії. Майже хвилину вони справді трималися, однак горилопітеки, чиї величезні лапи були по лікті вимазані у власному лайні, врешті прорвали оборону гидливих homo.

Біля Кабміну тривало сум'яття. Кілька пересувних телестанцій уже готували прямі включення з місця подій. Йойо під нестримний метеоризм кентаврів хвацько озвучував маніфест партії. Свинопітеки гедоністично чухались об людей, ледь не валячи їх із ніг. Жабопітеки неапетитно лизалися на очах у всіх, сплітаючи ліани своїх ерогенних язиків.

Йойо докінчив спіч і боязко озирнувся назад, на площу. Там через усю проїжджу

частину вже колихався кривавого кольору банер «За чистоту людства». То скінхеди перли хмарою сарани, на ходу розбираючи бруківку і тротуарну плитку. «Гібам — погибель! Гібам — погибель!» — почали скандувати їхні передні ряди.

— Гіб-гіб-Ура! Гіб-гіб-Ура! — запищав Йойо в мегафон, і вся строката партійна публіка підхопила його клич. Колишній бухгалтер Йойо любив ділове мовлення і не вітав жаргонного скорочення «гіб», але для обсценної стилістики вулиці воно годилося.

Кілька кубиків бруківки приземлилися в юрбі неподалік від партійного проводу. Горилопітеки, що навіть сп'яну не втрачали інстинкту мавпування, тут же відповіли таким самим камінним градом. Серед людей почалася паніка.

Гібриди ж похмуро готувалися до рукопашної. Йойо скинув на землю мегафон і приліг пухнастим животиком на товстошкіру спину незворушного Циклона.

— Пора відходити, вирулюй звідси, товаришу секретар політради, — проказав пінгвінандр у мініатюрний вушний отвір на гігантській голові носорогопітека.

— Ну й жара пішла, мля, — задоволено пробасував Циклон і рушив з місця, розсуваючи тіла, як стебла очерету.

Сарделька вишикувала весь 11-Б клас перед входом до галереї. Над дверима арт-центру маячів банер з маньякальним чоловічим обличчям і написом: «Дімон Хрест. Смерть і антисмерть».

— Заходити організовано і тихо! Експонати руками не торкати! — крикнула Сарделька і увійшла перша.

Старшокласники іржали й гикали. Ніхто не боявся Сардельки — ця нова викладачка естетики була молода й негарна, а до всього одягнута виклично і без смаку. Більшість учнів мистецької гімназії навіть не знали, як її насправді звати.

Осінні холоди ще не вкрили одягом дівочі принади, що просто сліпили голодне юнацтво. Користаючи з тісноти, Романо ущипнув Анетту за тугий задок і швидко прошмигнув далі з абстрагованою фізією. Анетта скрикнула низьким і сексуальним голосом. Вона подобалась у класі всім, тому не знала, від кого саме отримала такий банальний знак уваги.

Романо долучився до натовпу в першій залі. Сарделька стала навшпиньки в колі учнів, щоб її краще бачили.

— Для особливо забудькуватих нагадую: молоді люди, ми з вами сьогодні відвідуємо виставку найдорожчого художника світу Дімона Хреста. Всі вже зайшли? — Сарделька повертіла головою. — Про застосування хронотехнологій в сучасному мистецтві ми з вами вели мову на останньому занятті. Цей напрям уже називають окремою епохою — темпоральним мистецтвом, або temporary art. Тепер питання на засипку: як називається ефект духовного очищення під час сприйняття мистецьких творів?

— Каа-тар-сис… — простогнав клас.

— Правильно. Саме його я вам і бажаю. Виставка розміщена у кількох залах. Рекомендую вам не ходити цілим стадом, а розосередитися, бо нічого не побачите. Зустрічаємося на вході рівно за годину.

Романо думав про Анетині сідниці і не потребував жодного катарсису. Біля неї тим часом уже крутилися Іван з Андроном, а вона приймала їхні залицяння так, наче їй підходить кожен із них. Настрій у Романо зіпсувався. Він читав, що таке невситиме бажання підкорювати всіх підряд представників чоловічої статі трапляється у дівчат, яким забракло батьківської любові. Тата в Анетти справді не було, тож пасія з неї була ризикована.