Чтение онлайн

Фред набрав номер прислуги і, попри четверту годину ночі, замовив собі чаю. Заспана офіціантка увійшла до його апартаментів з ватно-марлевою маскою на обличчі. Маска була для певності ще й полита парфумами. Служниця мовчки поставила підноса на столик, завважила смердючий протяг.

— Може, зачинити вам вікно? — спитала вражено.

— Не треба, — відрубав Фред із владною незворушністю садиста.

Чаю йому зовсім не хотілося. Хилило на сон. І ще він подумав, що треба б дати назву своєму дітищу. Наректи на свою честь — Фредеріком? Ні, надто примітивний підхід. Краще Хароном! Хронотурбіна першого покоління «Харон» — уявив Фред товарний ярлик на контейнері й на тому задрімав, пишаючись собою.

Церковний

морок свердлили кілька тоненьких променів. Отець Теодор виплив із дрімоти, облизав губи. Він спав сидячи, притулившись до колони, тому шия тепер нестерпно боліла, хоча біль цей не засмучував його. Останній місяць завідувач церкви-музею харчувався лише хлібом і водою, відмовився від домашнього ліжка і ковдри, поступово умертвляючи плоть. Загалом він жив десь поміж міркуваннями і мареннями, що надходили почергово.

«Скільки відбереш у тіла, стільки ж додаси душі», — напучував колись грецький святий Василій Великий. Однак чи є душа у темпогібридів? — запитав себе отець Теодор. Де про це сказано? Можливо, така негативна еволюція людини якимсь чином згадана в Об'явленні Івана Богослова. Були там чотири тварини, повні очей, і в кожної по шість крил. Але всі четверо безперервно славили Бога! Лев, тілець, орел і ще одна — з людським обличчям. Вважалося, що то четверо євангелістів… Астрологи ж думали інакше, і ту істоту, що з людським лицем, ототожнювали зі знаком Стрільця, тобто фактично кентавра. Так його малювали принаймні — четверо копит, двоє рук із натягнутим луком… Потім Іван Богослов описує коней. Кінь білий… Кінь червоний… Кінь чалий і його вершник Смерть… Ні, все не те. Може, гібриди є смертоносною сараною з Апокаліпсису?.. Ставитись до них як до людей, чи як до звірів? Однак навіть якщо це звірі… Преподобний Серафим Саровський годував своїм хлібом дикого ведмедя, бо ж і тварина варта любові. Може, даремно я вигнав тих кентаврів? Може, треба було вінчати їх, Господи? Чи кропити святою водою?

Згадка про воду пробудила спрагу. Отець Теодор устав, підійшов до металічного дзбана, зачерпнув пластиковим кухликом води, спроквола надпив. Рипнули церковні двері, до храму хтось увійшов, але не просунувся далі притвору. Отець Теодор бачив, як постать ступила кілька кроків і завалилася на підлогу. Мірою своїх сил він поспішив до неї, на ходу промовляючи молитви.

То була стара і дуже виснажена жінка, рідковолоса, чомусь одягнута в тісний спортивний костюм. На поясі у неї висів медіа-плеєр, а в навушниках, що сповзли на шию, ще гриміла якась жорстка синтетична музика. Лежачи, жінка кліпала очима, проте чи бачили ті очі що-небудь, отець Теодор визначити не міг. Але ці спортивні, з лампасами, штани… Ці навушники… І раптом він зрозумів…

— Господи, сотвори чудо, — сказав ледве чутно.

Отець Теодор поклав руку на голову жінки, і все тіло лежачої затрясло, наче при епілептичному нападі. Її зморщене лице молодшало на очах, аж доки вкрилося дівочим рум’янцем. Товстий вузол волосся виткнувся з-під плеча. Знову п'ятнадцятилітня, вона різко й жадібно вдихнула, неначе випірнула з глибини.

— Ух, старий, це ти зробив? Ну, фонтан! Старий, ти маг і екстрасенс! — випалила, встаючи.

Отець Теодор теж не вірив власним очам. Невже він зміг?.. А втім, це зміг не він, а Той, Хто є.

— Старий, ну, фонтан, ну… Мене таймери вичистили. Біжу, така, в плеєрі, нічо не чую, а тут — бац — і я вже олдова консерва! На чотирьох до твоїх дверей доповзла… Старий, це все ти? Ну, фонтан! Ти реальний резеректор!

— Хто? — недочув отець Теодор.

— Ну, резеректор — той, хто воскрешає.

— Ні, це все Бог.

— Це Бог — резеректор? Фонтан!.. Тепер я, виходить, вірю в Бога?! Фонтан!.. Дякую… Ну, я побігла, — вона чмокнула старого в щоку.

— Як хоч звати тебе? — гукнув отець Теодор їй услід.

— Меліса, — кинула з напівоберта, і її кросівки зашурхотіли парковим листям.

Меліса, — подумки повторив завідувач церкви-музею. І тут-таки закралися сумніви: а може, те, що сталося, — випадковість, чийсь фокус, злий жарт?.. Йому стало лячно від свого дару — такої ноші отець Теодор не чекав і тепер страшився майбутнього, в яке мусив ступити на своїх сходжених і кволих ногах. Це ж скільки їх, таких молодих,

зараз конає у старечій агонії! Врешті він стрепенувся й ударив себе по лобі п'ястуком.

— Дякую Тобі, Господи. Так невідступно в нас проростають Твої дари, а ми, маловірні, уже й забули, про що просили. Чому ж я не прозрів раніше! Спав наяву… Прости мені цей страх. Знаю, що не вимагаєш неможливого, а тягар добираєш згідно з силою наших пліч. Що ж, благослови нині йти до людей… чи що там від них залишилось.

Носорогопітек Циклон заледве протиснувся у польове шатро, і всередині одразу стало тісно й задушливо. Тут і без нього не бракувало публіки: зібралася ціла політрада Партії Темпоральних Гібридів (ПТГ), куди, згідно зі статутом організації, входили представники всіх підвидів. Разом із Циклоном політрада налічувала два десятки особин. Гамір, рик і чвакання в шатрі підсилювалися зовнішнім ревом — увесь парк навколо зайняла гібридна масовка з плакатами, лозунгами й прапорами.

— Вітаю. Секретар політради з’явився, маємо стовідсотковий кворум, — дзявкнув пінгвінандр Йойо, виконувач обов'язків голови партії.

Йойо видерся на спину Циклонові, що в польових умовах служив за трибуну.

— Після моєї короткої доповіді ми заслухаємо конфіденційну інформацію секретаря. Сподіваюся, вона нас надихне, — Йойо змахнув куцими крильцями. — Отож остаточний варіант маніфесту ПеТеГе, з усіма правками. Преамбулу я не перечитую. Вона не зазнавала змін, як ви знаєте, окрім частини статистичних даних: «гібриди становлять шість відсотків суспільства» виправлено на «десять відсотків». Округлюємо в інтересах спільної справи. Далі, як і було запропоновано шановним крилом травоїдних, починаємо з гуманістичних вимог. Отож перше. Звільнення всіх темпоральних гібридів першого покоління, що були схрещені не за власним бажанням і насильницькими методами утримуються в зоопарках. Їхнє місце повинні зайняти аналоги, які за повноцінну платню будуть гідно представляти свої види. Друге. Внесення змін до Конституції з метою урівнювання темпоральних гібридів у правах із натуралами. Ми вимагаємо: права голосу і права обиратися до виборних органів влади, користуватися всіма соціальними пільгами. Третє. Ми виступаємо за створення загальнодержавної мережі спеціалізованих медичних закладів для гібридизованих громадян. Четверте. Держава повинна гарантувати гібридам якісну освіту в адаптованих до наших фізичних і духовних потреб навчальних закладах. П'яте. Держкомітет із моралі повинен визнати наше право перебувати в державних установах і громадських місцях без одягу.

Пролунали виляски, глухі удари, клацання дзьобів і тому подібні звуки на означення аплодисментів. Йойо з надутим від гордощів волом зістрибнув зі спини кремезного носорогопітека, передавши тому слово.

Коли Циклон заговорив, сморід у шатрі став геть нестерпний. Здавалося, гібрид виділяв запахи всіма порами й отворами, і їх вистачало на доволі істотний радіус дії. Власне, за це й отримав прізвисько Циклон. Утім, така ароматична терапія лише допомагала йому виконувати роль переговорника, надто якщо йшлося про нелегкі торги з владою.

— Так, мля. Офіційний бік нашої акції ви оцінили з доповіді товариша Йойо. А я, мля, щойно від президента… — Циклон зробив значущу паузу. — Нам віддають митницю і комітет земельних ресурсів. Це, мля, реальні потоки!

Шатро ледь не тріснуло від тріумфального ґелґоту, рохкання і мекання. Циклон мусив тричі тупнути ногою, щоб угамувати присутніх.

— Як ви розумієте, таку довіру, мля, треба відпрацювати, — вів далі носорогопітек. — Ви також маєте знати, що вимоги з нашого маніфесту, мля, не будуть виконані. Це потрібно для того, щоб ми мали привід шуміти і виступати стільки, мля, скільки треба. Усе, що я, мля, кажу — не для бидломаси і не для сторонніх вух. Уряд занепокоєний, мля, всенародними протестами натуралів. Мітинги під Кабміном не припиняються вже місяць. Це сильно дістає і президента, і самого Великого Магістра. Вони бояться стихії. Завдання нашої сьогоднішньої акції — вклинитись, мля, зі своїм балаганом у протестний натовп. Більше хамства і скотства. Хай усі серуть під ноги. Гнилий жом кентаврам давали?