Чтение онлайн

Олафу було цього досить.

За мить він витяг на асфальт ледь живого Давида, потім шарпнув за руку задушеного міністра з посинілим лицем.

— Парабелум. От, старомодний мудак! — прогув Олаф.

Сховав пістолет собі в кишеню. Обмацав усе тіло чиновника, навіть пах. Нічого не знайшов, крім кобури на поясі.

— Що це все, сука, означає? — копнув машину Олаф.

— Хроножилет… У нього хроножилет… — харкнув кров'ю Давид.

— Я не знайшов на ньому нічого!

— Значить… це ніякий не жилет… він… зашитий у тілі…

— Сволота недоторканна! Брудно вийшло. Брудно…

— Хто ж знав…

— А ти чого броню не вдяг, дебіла

кусок? — закричав громило на Давида.

— Не люблю я її… Рухатись заважає…

— А тепер тобі ніщо не заважає рухатись?

Чорна калюжа під Давидом розросталася. На тротуарі вже товпилися роззяви.

— Я знаю всі ці двори. Тут за рогом — каналізаційний люк, треба трохи поплавати, — присів коло пораненого Олаф.

— Я… пожив у гівні… а вмирати в ньому… не хочу… іди… бережи… сестру…

У Давидових очах відбилася сіра хмарність без прояснень. Складка муки розгладилася на його щоках. Олаф підняв комір піджака, прикриваючи лице.

— Добре… Я не дам їй стати поні, — прошепотів уже сам до себе.

У динаміку затріщало, а потім голос адміністратора крикнув: «Твій вихід!». Аврора чортихнулася, вискочила із загромадженої гримерної, підклеюючи неслухняну накладну вію. Жовті пластмасові номерки, прикручені в обох вухах, завдавали болю при ходьбі, але стиліст радив не відмовлятися від такого прямолінійного образу — клієнтура в стриптиз-барі позитивно реагувала тільки на чистий несмак.

«Друзі, ви вже накачалися коктейлями, просмерділися кальянами? Тоді зустрічайте! Наше зоотехнічне диво! Наше супервим'я! Незрівнянна Аврора!»

Вона вирішила почати номер на чотирьох опорах. Зрештою, після гібридизації це було не так уже й неприродно. Граційними рухами пантери підповзла до лискучого пілону, зал вибухнув димом, перегаром, масним белькотанням. Вона ж зробила шпагат, потім, ставши на руки, обвила пілон ногами, відпустила руки, вигнулась, подивилася на перевернуту догори публіку: гібридів за столами небагато — переважно натурали, але і в тих були голодні очі, як в упирів. Зробила вертикальний шпагат, розклавши ноги вздовж пілону, склалася вдвоє, розкрутилася навколо рури, тримаючись лише одною рукою. У залі вже ґелґотіли, ляпали в долоні, улюлюкали. Потрусила вухами для заохочення галасу, злізла з жердини, ступила кілька сходинок униз, у «вгашену» ереговану юрбу, повела величезними вологими темно-синіми очима, прийняла кілька змокрілих банкнот у панчохи, на чотирьох виповзла по сходах назад до пілону, випнула зад, розставила ноги під свист і хрип, зробила кілька хвилеподібних рухів своїм розкішним крупом, підскочила, підтяглася на пілоні аж до стелі, на мить осліпла від софіта, послала безадресний повітряний поцілунок, а потім, в'ючись, наче гадюка, навколо труби, опустилася на підлогу навколішки і, як стару шкіру, скинула в зал свій чо-тиричашковий бюстгальтер. На огляд публіці вивалилися чотири тугі масивні дійки — верхня пара мала родимі плями, наче була облита шоколадом, нижня лише злегка покраплена родимками по ніжно-рожевій плоті.

Лемент у клубі зашкалював. Непристойні вигуки навалилися щільною стіною звуку. І тоді майже оглушена Аврора помітила, що один бік її вимені відклеївся і відстав на цілий сантиметр.

Долю провінційної танцівниці Аврори змінив випадок — натрапила на вакансію скотостриптизерки у барі. Крутилася на пілоні вона й раніше (ще натуралкою), та без особливих успіхів. Треба було або вмерти, або підвищити свою

тілесну рентабельність. Наважитися на темпоральну гібридизацію з коровою було непросто. Родичі відмовляли, умовляли, проклинали, погрожували психушкою. Та коли все сталося, прийняли її, аки заблудлу вівцю, точніше телицю.

Запевнення, що технологія гібридизації вже відпрацьована до найтонших деталей, виявилися рекламною фальшивкою. На перших порах Аврорі було геть моторошно. Допікала побічка — із двох шлунків один виявився нездоровим. До того ж, від постійного жування росли щелепні м'язи. Єдине, що тішило — акуратні сексапільні ратички, які гріх було ховати навіть у найшикарніше взуття. А з хвостом виявилася ціла проблема — орудувати ним у танці не виходило, волосінь раз по раз заплутувалася за пілон, болісно рвалася. Врешті хвіст Аврора ампутувала, і тепер глибокий шрам на куприку не давав їй змоги на сцені знімати низ купальника. Але найголовнішою трагедією її гібридизації став саме бюст, тобто вим'я, про стан якого вона не сміла проговоритися навіть родичам і жила з цим печальним секретом, боячись майбутнього. Заплаканими ночами вона питала себе, чому все склалося саме так, і дійшла висновку, що для схрещення їй, мабуть, підсунули біотайм м'ясної породи, хоча вона й наполягала на молочній.

Аврора віддала б не менші гроші за можливість зворотної операції, щоб із неї вичистили все коров'яче, але сепарувати схрещений час наука ще не навчилася. Гібридизація була квитком лише в один бік.

Цього вечора вона не дотанцювала до кінця, прожогом вискочила зі сцени за лаштунки й наглухо зачинилася в гримерці. Адміністратор бару — хам і експлуататор — копав ногами двері, п'яно кляв її, мов останню хвойду. Потім викричався, втратив запал і наостанок (так і не зламавши дверей) наказав пильнувати свої місячні. Якби ж то причина була в місячних, — подумала Аврора.

Вона вийшла у внутрішній дворик. Закурила. Стояло зимове надвечір'я, від холоду запахи підворітні ослабли. Колючий протяг ліз по голих ногах, кублився під міні-спідницею. Аврорі це майже приємно, бо шкіра у неї тепер була значно товща, ніж людська. Зате її здоровенні очі — нічого не вдієш — вічно сльо-зилися на вітрі.

Десь іззаду рипнули двері. Аврора повернула у той бік вуха, не повертаючи голови. Важкі кроки з акцентованим цоканням затихли за її спиною. Вона уявила собі двох типових нав'язливих мордоворотів, які, напевно, вибігли подивитися на неї зблизька. Обернулася.

Перед нею стояв кентавр у білій сорочці, із закасаними рукавами.

— Не холодно? — спитав він, знітившись.

— Я не кімнатний песик, як бачиш, — відповіла якомога грубіше.

Він перемнувся з однієї задньої ноги на другу, клацнувши підковами. Очі у нього були розкосі, ноги тонкі, довгі і сильні, як у породистого скакуна. Щось невисловлене повисло між ними, і Аврора зрозуміла, що він невипадково вийшов за нею. Щоб спровокувати його, вона вдала, ніби вже поспішає. Він мовчки притримав її за лікоть — міцно, але ненав'язливо.

— Я… офіціант у барі, де ти танцюєш. Ти мене, звичайно, не бачила. А я тебе бачу кожен вечір… і вночі іноді теж — ти мені снишся, — голос кентавра затремтів від хвилювання.

— Я не сплю з клієнтами, — завчено відрізала вона.

— Я не клієнт, — знітився він іще більше.

— Зі співробітниками — тим більше.

— Послухай, я хотів просто сказати… У мене мотоцикл зі зміцненою рамою. Шістсот кілограмів витримує…

— Безмежно рада за тебе.