Xронос

На екранах промайнули вечірні новини. Однак глядацтво не відірвалося від своїх телевізорів навіть під час подальшої рекламної інтермедії. Усі чекали на сенсаційне шоу, що мало ось-ось розпочатися.

Реклама бризнула піною солодких напоїв, похрустіла м'ясними чіпсами і врешті урвалася на оптимістичній ноті боротьби з ожирінням. Шоу розпочалося. Ведуча проторохтіла звичне привітання лаконічніше,

ніж завше. Не красувалася й не випендрювалася, з чого було видно, що й сама вона охоплена нетерплячкою. Лише коротко сповістила: професор Койфман із такого-то інституту вперше в історії зумів виділити з людського тіла біологічний час і готовий продемонструвати цю операцію в прямому ефірі.

У студії з'явився висохлий, як мумія, професор. Не надто ефектно відрекомендувавши себе і свого піддослідного асистента Фреда, він посадовив того у крісло. Обидва помітно хвилювалися. Довга сива професорська грива харизматично хиталася в різні боки. Майже двометровий зріст Койфмана підкреслював його худорбу.

У руках у Койфмана виникло щось подібне до іграшкового водяного пістолета, устаткованого електронним дисплеєм. Потрясаючи ним, професор виголосив коротку промову, з якої пересічний обиватель уторопав хоч і небагато, але достатньо для того, щоб усвідомити масштаб здійсненого біотехнологічного винаходу.

Професор говорив про минуле, теперішнє і майбутнє, які завше присутні в організмі на фізіологічному рівні. З його тиради, пересипаної термінами з різних галузей науки, стало зрозуміло, що кожен організм при народженні якимсь чином отримує свій термін придатності, тобто запас біологічного часу. І саме з цим запасом професор навчився працювати — зменшуючи його (і тоді організм прискорено старіє, скорочує свою дистанцію до смерті) або збільшуючи (і тоді тіло молодшає, віддаляючись від смерті). При цьому свідомість залишається неушкодженою, — якщо не брати до уваги специфічного стресу від різких темпоральних змін, — і відображає реально прожитий досвід.

— Відтепер людина — вже не раб, а повноправний володар свого часу. І не лише свого… — заінтригував Койфман наостанок.

Подальше видовище вкарбувалось у пам'ять глядачів, як улюблений кошмар. Водяний пістолет, що насправді звався хрономатом, було приставлено до тіла асистента. Койфман набрав на мініатюрній клавіатурі пристрою цифри «3» і «5» та оголосив, що збирається вилучити тридцять п’ять років, у такий спосіб миттєво зістаривши двадцятип'ятилітнього Фреда до шістдесяти.

Усередині хрономата зажевріли маленькі блискавиці, і процес старіння розпочався. Якби не прямий ефір, це скидалося б на роботу кліпмейкера. На голові в асистента раптово спалахнула сивина, а потім волосся звільнило цілу просіку лисини і осипалося на плечі. Тим часом його черево розпирало білий халат, аж доки кілька ґудзиків вистрелили в студійну масовку. Мішки під очима наливалися, а шкіра морщилася, як від стрімко збільшуваної гравітації. Погляд асистента збляк і вицвів, а постава змішкуватіла. За якісь секунди його тіло прожило тридцять п'ять років і втратило молодечі кондиції.

— Отож, дорогі глядачі, півжиття нашого друга перекочувало в оцю малесеньку машинку, яку я тримаю в руках, — продовжив Койфман. — Тобто хрономат увібрав тридцятип'ятилітній заряд біочасу. І цей заряд можна повернути в те саме потерпіле

тіло, що я, власне, і планую зробити. Хоча, зрештою, його можна залити у будь-який інший людський організм! Наприклад, у мій — і тоді я стану фізично молодший за мого асистента. Як тобі така перспектива, друже Фреде?

Асистент спробував вичавити кволу посмішку, але з рота в нього, як вертляві черви, полізли випалі зуби. Зал студії, який досі загіпнотизовано мовчав, зненацька вибухнув аплодисментами. Фред пхав свої зуби назад до рота. Усіх, хто закляк у цю мить перед екраном, пересмикнуло. Але професор врешті пожалів публіку і, перевівши хрономат у режим часового інжектора, вприснув у тіло Фреда втрачені роки. Організм асистента за лічені секунди подолав зворотній шлях, повернувши собі 25-літній вік.

Так почалася ера темпоральних технологій. Так людство остаточно втратило моральну цноту, чи то пак залишки цієї цноти, а якщо чесно, то радше сам спогад про свою цноту, давно вже втрачену.

Футурологи ще не встигли оприлюднити всіх прогнозів, а винахід уже перевершив усі можливі прогнози на практиці. Він давав приголомшливі плоди, що котилися нестримною лавиною. Звісно, Койфман декларував суто гуманістичні принципи застосування хроноферезу. Скажімо, родичі невиліковного хворого отримали можливість під державним наглядом віддати недужому кожен по кілька років свого тілесного життя. Таким чином, вдавалося штучно підтримувати хворого на тій стадії розвитку організму, коли руйнівні симптоми хвороби ще не проявилися.

Згодом було створено Державний резерв біологічного часу, з якого тяжкі пацієнти за висновком медкомісії мали право отримувати дози часу. Проте невдовзі почали виявляти масу фальшивих медичних висновків, виписаних за великі хабарі. Поповзли чутки і про масштабні чиновницькі зловживання держрезервом часу. Папараці без упину викривали підозріло помолоділих політиків, аж доки самі зробили з подібної інформації буденне явище і втратили до нього інтерес.

Врешті, хронотехнології вийшли на арену приватного бізнесу — курси омолодження перестали бути косметологічною метафорою, бо за великі гроші можна було повернути своєму тілу будь-який вік.

Професор розумів, що дає людству в руки новий вид зброї, однак устояти перед власним винаходом не міг. Невдовзі хрономати, офіційно дозволені лише працівникам спеціальної держслужби та строго ліцензованим бізнес-структурам, з'явилися на чорному ринку. Темпоральне грабіжництво стало найпопулярнішою статтею кримінального кодексу. Просто серед білого дня можна було в підворітті напоротися на чийсь хрономат, який миттю «вичищав» із тебе весь час із точністю до доби. Викраденим із чужих тіл часом почали торгувати, як супер-дорогими наркотиками.

Усе зненацька вийшло з-під контролю. І владі нічого не залишилося, як визнати, що на вулицях іде громадянська війна, тільки замість кулеметів діють хрономати. І війні цій немає кінця, бо жадоба часу безперервно підживлюється проминанням самого часу, і ніхто ніколи не насититься триванням молодості, і ніхто не зречеться бажання зупинити свій біологічний вік у точці розквіту.

Влада не змогла впоратися з цією війною. Тоді вона почала на ній наживатися.