Чтение онлайн

Зала для засідань Кабінету міністрів була переповнена. Журналістів не запрошували, позаяк зібрання було неофіційне. Усі присутні товпилися біля вікон, споглядаючи зі свого шостого поверху величезний натовп, що стояв, притрушений снігом, під стінами урядового палацу. Коли увійшов президент, на нього не відразу зреагували.

— Панове етерніти, гелікоптер Великого Магістра щойно приземлився на даху, — підвищив голос номінальний глава держави.

Усі заметушилися, займаючи місця коло своїх крісел, щоб

зустріти ВМ стоячи. Затихли, прислухалися до звуків. У коридорі пролунали кроки, важкі, як у камінного командора. На порозі зали з’явилася огрядна фігура літнього патриція. Вік Великого Магістра цього разу можна було охарактеризувати як «розбещена старість». Він прицмокнув товстими чуттєвими губами, обвів залу владним поглядом і аж тоді прорік:

— Салют, товстолобики. Прошу сідати. Маю надію, що я перервав свій відпочинок у тропіках і приземлився в цій мерзлоті заради чогось вартісного, — проскрипів ВМ.

— Запевняю Вас, ніхто не наважився б турбувати Вас через дрібниці, — підскочив президент.

— Сподіваюсь на це. Доповідайте.

— Ми стоїмо на порозі надзвичайних подій, тому не хотіли б ухвалювати всі рішення без Вашої світлої участі.

— Давайте без прелюдій. По-перше, що за мітинг під нашими стінами, якщо ми всі мітинги давно розігнали? — поклав ВМ на стіл свої доглянуті засмаглі руки.

— Ми маємо справу з небаченими досі явищами. Натовп, що зібрався тут від учора, прийшов із погрозою припинити нашу владу. Звісно, це не нове. Ми бачили тут різні юрби. Але! Відмінність у тому, що цей натовп складається як із живих, так і з мертвих.

— Тобто… Зомбі? — підняв брови Великий Магістр.

— Ні, ваша світлосте, — набрав повітря президент. — Щоб пояснити все, боюся, доведеться зайти здалеку. В останні місяці, коли Ви були у відпустці, наші спецслужби зафіксували сплеск своєрідної громадської активності — пострелігійний рух, зініційований таким собі отцем Теодором. Це служитель однієї церкви-музею. Його досі вважали архаїчним блазнем, і ніхто не міг передбачити, що він проявить такі… лідерські якості. Науково його феномен не описаний, а в народі його називають Пророком. Суть його так званої місії така: у тих місцях, де він присутній, припиняють діяти хрономати, а організми, модифіковані біологічним часом, повертаються до початкового стану. Скажімо, штучно омолоджені знову старіють і не можуть більше технологічно омолодитися. Більше того: гібридизовані знову стають простими людьми, що для науки поки що неможливо. І найголовніше — він воскрешає тих, кого свого часу «обнулили». Усіх жертв темпорального грабежу, усіх зеків, що померли внаслідок темпоральних ув'язнень… І ці люди стають його послідовниками, просто ходять за ним, як вівці.

— Звідки в нього така технологія? — вдарив по столу ВМ.

— Можливо, це справді диверсія інших держав. Але ми не маємо доказів цієї версії. Ми також не маємо доказів того, що отець Теодор користується певною технологією.

— А що ж це по-вашому — Божий дар? Мене цікавить одне: чому ви його дотепер не прибрали?

— У цьому питанні я хотів би передати слово міністрові внутрішніх справ, — умив

руки президент.

Міністр невпевнено піднявся, прокашлявся, витяг із кишені папірець-шпаргалку.

— Усе розвивалося надто стрімко. На початку ми недооцінили це явище. Ми здійснили спроби розколоти і дискредитувати рух, але не вийшло. Ми організували три замахи особисто на отця Теодора, але якимось дивним чином він вислизав, — стенув плечима магістр внутрішніх справ.

— Як таке можливо? — стукнув по столу вдруге ВМ.

Усі здригнулися. Магістр-поліцай розкрив шпаргалку і підглянув у неї.

— Останній раз отця Теодора закрив собою від кулі снайпера Марк Патон, якого за життя прозивали Удавом. Яким чином він знав, звідки стрілятимуть, невідомо. Це простий убивця-рецидивіст. Вважався померлим після відбуття останнього строку… Темпорального строку, — виправився магістр.

— І ви не знайшли інших форм впливу на цю купку клоунів?

— Ваша світлосте, важко залякати людей, які вже померли. Крім того, померти вдруге — за отця Теодора, як це зробив Удав, — вони вважають справою честі. І число таких зростає по експоненті. Боюся, ми маємо справу з божественною технологією.

— «Божественна технологія!» І я це чую від вас — генерала, якого я сам пропхав на посаду? — моторошно заскрипів ВМ.

— Готовий скласти свої повноваження.

— Сядьте!

Міністр внутрішніх справ сів. Великий Магістр підійшов до вікна.

— Чому не підігнали сюди гібів?

— Ваша світлосте, гібридів підігнали відразу, — мовив президент.

— І що?

— Вони зайшли у натовп і… стали людьми. Ми не змогли потім відшукати жодного з них.

Лапатий сніг опускався на голови протестантів. ВМ бачив їх, як сірникові голівки на фотонегативі, але кінця тим сірникам не знайшов. І площа, і парк, і всі прилеглі вулиці були щільно заповнені людьми. Він укотре відзначив, наскільки йому байдужі всі оці «сірнички». Він палив би їх мільйонами, якби не банальна втома від життя. Останнім часом його геть усе дратувало, окрім власної людиноненависницької самотності, яку плекав на найдорожчих курортах.

— Ваша ясносте, — озвався з місця президент, — як глава держави і головнокомандувач збройних сил, я маю свою пропозицію стосовно розвитку подій. Тут зараз майже мільйон людей. Звісно, дезактивувати такий масовий мітинг звичними методами можна, і до Кабінету міністрів стягнуто достатньо військ… Але розстрілювати… це був би надто неакуратний хід. Це загрожує нам міжнародною ізоляцією і…

— Я знаю, чим загрожує. Що ви пропонуєте? — ВМ кинув на присутніх свій палаючий погляд.

— Як Вам відомо, випробування темпоральної турбіни «Харон» пройшли успішно. Її робота відлагоджена. Є сподівання, що проти такої зброї масового ураження екстрасенсорні здібності отця Теодора будуть безсилі, — несміливо посміхнувся президент.

— Гм. І ви пропонуєте почистити цих протестантів турбіною прямо під нашими стінами? А ми? Наші хроножилети нас врятують?

— Я хотів би, з Вашого дозволу, передати слово міністрові оборони, — тоном конферансьє мовив президент.