Чтение онлайн

— Ти…

Вона втиснула кнопку рації, закріпленої на грудях. Підхопила Шиву на руки — він здався раптово важким, навіть для неї, — та пішла до виходу. Хотілося бігти, але не виходило.

— Бугай на зв'язку! Прийом! Відгукніться!

Мовчання.

— Шива — триста! Повторюю: Шива — триста!

Куди вони всі поділися?!

— Евак! Шиві терміново потрібен евак!

Клацнуло, зашурхотіло. Пробився чийсь голос. Вона не розуміла, що їй кажуть. Головне, її почули. Евак скоро буде тут.

— Тримайся, — шепотіла вона. — Ти, головне, тримайся…

І

підіймалася сходами, сходинка за сходинкою, немов на небо.

— Це було неминуче, — сказав старий. — Калі завжди вбиває Шиву.

— Він живий! — заперечив горбоносий.

Блідий, як бліднуть тільки люди зі смаглявою шкірою, смертельно втомлений з дороги, він стояв у дверях. Стояв із таким виглядом, немов хотів зайти в кабінет, але чомусь боявся це зробити.

— Обширний інсульт — не завжди вирок. Лікарі кажуть…

Він перебив мене, зазначив старий. Він у крайньому збудженні.

— Капітан Шияненко помер, шрі Дінеше. Мені дуже шкода.

— Звідки ви знаєте?

— Годину тому мені повідомили зі шпиталю. Вам теж повідомили.

— Мені ніхто не дзвонив.

— Вони надіслали свідоцтво про смерть на мейл. Вкладенням у лист. Але ви в цей час їхали до мене й, очевидно, відклали читання листа на потім.

— Помер, — повторив Дінеш. — Капітан помер…

Він немов переконував себе прийняти те, що трапилося.

— Я щойно з поїзда. Так, я вирішив: прочитаю потім. Я навіть не подивився, що за вкладення…

Увійшов, зазначив старий. Нарешті увійшов, ходить кабінетом. Ходить? Метушиться, як звір у клітці. Заклав руки за спину, зчепив пальці в замок. Неповага? Ні, він просто поглинений своїми думками. Зараз він схаменеться.

Горбоносий зупинився. Розчепив пальці, дав рукам звіситися вздовж тіла.

— Шрі Чаттерджі, — запитав він, — ви знали, що Калина залишилася живою? Після відключення? Знали ще тоді?

Старий знизав плечима:

— Чи знав я? Ні.

— Але ви самі сказали мені про безсмертя! Я вирішив, що це риторична фігура…

— Я не знав, — повторив Чаттерджі Вішванатх. — Я вірив. І ми говоримо зараз не про Калину, а про Калі. Розумієте, шрі Дінеше, знання та віра — різні речі. Дуже різні, й ростуть з різних коренів. Вони такі ж різні, як старший сержант Калина Бадрачук і Калі Самхара.

— Не розумію, — відрізав Дінеш.

— Це тому що ви народилися тут. Я знайомий із вашими батьками, це дуже шановні люди. Я в курсі вашої освіти, я сам вас учив. Мені відома ваша варна, інакше я б не їв у вашій присутності. Але ви народилися тут, цим усе сказано. Моє коріння глибше за ваше.

— Це означає, — уїдливо запитав Дінеш, — що я дурний?

— Це означає, що я буваю незрозумілий для вас. Не розумніший чи завбачливіший, о ні! Просто незрозумілий, ось і все. Ви образилися? Не ображайтеся, ви теж, трапляється, незрозумілі для мене. Й можете багато такого,

чого я, на жаль, не можу.

Дінеш припинив ходіння. Довго мовчав.

— Вибачте, — нарешті вимовив він, склавши долоні перед грудьми та кланяючись. — Я не повинен був розмовляти з вами в такому тоні. Я надто збуджений, це неприпустимо.

Старий відповів кивком, показуючи, що вибачення прийняті, й досить про це.

Калі, хотів запитати Дінеш. Ні, Калина. Що з нею? Хотів і не міг. Після повідомлення про смерть капітана Шияненка… Запитувати про таке у шрі Чаттерджі було б занадто жорстоко. Не запитати — злочинно.

Перевірити повідомлення?

— З Калиною все, як і раніше, — відповів старий на не поставлене запитання. — Зі шпиталю повідомили: стан без змін. Це було перше, про що я поцікавився. Що ж до Калі… Я не знаю, що з нею. Не знаю, де вона зараз. Я нічого не знаю, на жаль.

— Калі завжди вбиває Шиву, — повторив Дінеш, повертаючись до початку розмови. — Припустімо. Але якщо так… Ми знаємо, що капітан Шияненко помер від інсульту. Але що, коли історія повторилася? Що, коли ми з часом виявимо нашого Шиву десь там?

Горбоносий мотнув головою в бік моноблока. Пальцем же він вказав угору, маючи на увазі, напевно, хмару.

— Не виявимо, — спокійно відгукнувся шрі Чаттерджі.

— Ви вірите в це?

— Я це знаю.

— Звідки?

— Після історії з Калиною я велів заблокувати у всіх ШІ, пов'язаних із нашими проєктами, опцію перенесення та збереження особистих даних оператора. Капітан, мир його праху, помер. У наступному втіленні він буде ким завгодно, тільки не Шивою.

— Ви передбачливі.

— Так. Але часом я відчуваю себе вбивцею.

— Мені телефонував Сікорський, — поспішив змінити тему горбоносий. — Ще коли я був у поїзді. Він не сказав мені про смерть капітана, а я не запитав. Генерал вимагає заміни оператора на проєкті «Шива».

— Вимагає, — кивнув шрі Чаттерджі.

— Він не просто вимагає заміни. Це треба зробити терміново. Незабаром очікується масована атака, місто треба прикрити.

— Вимагає, — повторив старий. — А в нас немає заміни. Напарниця капітана Шияненка? У старшого солдата Бугай несумісність з інтегральним режимом. Вона фактично тільки раз намагалася працювати в шоломі, й не змогла. Ми збиралися її замінити кимось більш підхожим, але все відкладали. Заміна вахани — справа непроста. Й ось — ми запізнилися.

Він сів до столу.

— У нас немає заміни. Я зараз зв'яжуся із Сікорським.

— Ну чому ж? — Дінеш блиснув білозубою посмішкою. — Не поспішайте засмучувати генерала, шрі Чаттерджі. В нас є заміна.

Посмішка стала ширшою:

— Я навіть залишив йому шолом. На пам'ять, так би мовити.

— Я зовсім забув про нього, — повільно вимовив Чаттерджі Вішванатх. — Я стаю дуже, дуже старим. Так, шрі Дінеше, я мав рацію.

— У чому?

Горбоносий зробив крок ближче:

— Ви так часто маєте рацію, що мені важко вибрати щось конкретне.