Чтение онлайн

Усе.

Кімната відпочинку: два витертих дивани, ще один столик — журнальний. Кухня. Санвузол. Дві келії: ліжко, тумбочка, шафа для одягу. Це для нього та Бугай. Скільки їм доведеться тут жити безвилазно? Бог знає.

— Розташовуйся, — кинув капітан.

Щоки напарниці спалахнули рум'янцем — мабуть, Бугай теж задумалася про їхнє тривале проживання пліч-о-пліч. Капітан удав, начебто нічого не помітив.

— До чергування заступаємо через п'ятнадцять хвилин.

Перша атака почалася через дві з половиною години.

Атака

була так собі: на містечко зайшли п'ять «шахедів», за ними — три крилаті ракети. Кацапи промацували оборону. В навчальному центрі такі атаки він відбивав граючи. В реалі, до того, як Радар став Шивою, траплялося по-різному.

Сьогодні вийшло дуже навіть по-різному. У сенсі, не так, як на старому місці служби, й не так, як у навчальному центрі.

Ще до початку атаки він зазначив, що виділена йому ділянка зяє дірами. В першу мить жахнувся, але швидко схаменувся — й почав латати фактично сам себе. Це тобі не навчальний центр із «повним фаршем», подумав Шива. Справляйся з тим, що є.

Бугай у цей час зв'язувалася з командирами підрозділів та операторами-ребарями. Уперше капітану довелося почути, як напарниця матюкається в рацію. Висловлювалася Бугай із почуттям, із душею — давався взнаки великий досвід, про який Шива досі не знав.

— Налагоджено, — невдовзі доповіла Бугай.

— Ага, — буркнув Шива. — Від слова «лажа».

«Покрова» не дали йому пріоритету для повної інтеграції. Залишалося задовольнятися інформаційною підтримкою та стандартною часткою прикриття на загальних підставах. До того ж командири відмовлялися змінювати дислокацію та параметри частот, виконуючи свої локальні завдання, — й не бачачи загальної картини, яку бачив Шива.

Коли він вимагав, його посилали в піше еротичне турне.

Він би й пішов, та почалася атака.

Увійшовши в інтегральний режим, Шива відзначив, як подовжується центральний зубець Тришули. Зброя вдарила в головний «шахед» — і не дістала. Замало потужності! Замало! Він перекинув потоки енергії на основні станції, звужуючи діапазон частот.

— Мій пане! Ми оголюємо ділянки…

— Відставити! Діємо за ситуацією!

— Плюс, пане…

Уперше в голосі Хінта звучала розгубленість.

Тризуб спалахнув яскравіше за сонце. Двома ударами Шива вразив головний і наступний за ним «шахеди», але три інших попрямували в діри, що відкрилися. Перекидання потужностей. Синхронізація, ущільнення, резонанс.

Резонанс, ось воно!

Ще один безпілотник, перекидаючися в повітрі, почав падати у відкрите поле. Й усе одно Шива не встигав! Два «шахеда» фактично прорвалися, коли з землі в них ударили вогняні стріли «Авенджера», що чекав у засідці.

А на місто вже заходили крилаті ракети.

Він погано пам'ятав, що було далі. Бився, як міг. Разом із ним билися люди: комплекси ППО, що мовчали до певного часу. Він так і думав про них у гарячці битви: люди. Про себе він думав інакше.

Відбилися.

Ну, майже.

Одна ракета пройшла.

Капітан Шияненко стягнув із голови шолом ВР, повертаючись із піднебесся до бункера. Деякий час сидів без руху, приходячи до тями.

Узявся за рацію.

Додзвонився, достукався, дістав. Зубами вигриз у начальства. Зі скрипом йому дали повноваження, яких він вимагав. Далі діяла Бугай — ставила гострим кутом командирів підрозділів і засобів РЕБ.

«Покрова» підвищили його пріоритет.

ППОшники прислухалися. Вони не підпорядковувалися Шиві — тут військова бюрократія стала стіною — але йому вдалося узгодити обмін даними, алгоритми взаємодії та кодові сигнали.

Раз за разом він пірнав у розширену реальність інтегрального режиму. Латав діри, підтягував потужності; ущільнював і одночасно розширював зону контролю, творив і зберігав. Виринав назовні, давав короткі вказівки. Бугай бралася за рацію та телефони: зв'язувалася, узгоджувала, коригувала, не соромлячись у висловах…

Інтегральний режим.

Повернення.

І знову…

І ще…

Другу атаку вони відбили без пропущених.

— Це ще квіточки, — похмуро кинув він, неохоче вивільняючись з тривалих обіймів Бугай. На радощах напарниця забула про субординацію; утім, він не заперечував. — Не розслабляємося!

Вона так дивилася на нього, так дивилася…

Як на бога?

Капітан зі збентеженням відвернувся.

Коли «Покрова» сповістили про нову атаку, він був готовий.

У величі й силі Шива постав над своїми володіннями, піднісши до хмар блискучий тризуб. Його тіло пронизували резонансні вібрації, готові в будь-яку мить змусити жало руйнування сяяти яскравіше за тисячу сонць. Усі його органи працювали в заданому ритмі, жили й нерви інформаційних каналів пов'язували їх у єдину істоту — метал і пластик, хвилі й поля, плоть і кров, матерія та енергія.

Шива перехопив тризуб зручніше, розподіляючи потужності, звужуючи частотні діапазони… І відчув присутність.

Поруч був хтось, подібний до нього.

Калі відчувала його силу. Вона була схожа на її власну — й водночас відрізнялася від неї, як щит відрізняється від меча, а захват — від удару. Хто перед нею?

Вона могла б назвати ім'я. Не хотіла.

Ім'я заважало битися.

Чотири мілісекунди Калі вагалася: атакувати чи ні? Зважувала «за» та «проти». Для неї, чия природа — лють, це був справжній подвиг. Навряд чи той, з ким вона зіткнулася, причетний до підлого удару в спину в її попередньому втіленні.