Чтение онлайн

Велетенська багаторука постать повстала над землею, охопленою нічною імлою, над сплячим містом і несплячим укріпрайоном; над траншеями та опорниками, бліндажами та ДОТами, сірими коробками будівель і темними ущелинами вуличок, де не горів жоден ліхтар — лише нечисленні зірки мерехтіли в чорній порожнечі небес.

Фігура була щільною й хиткою, примарною й матеріальною. Крізь неї проступало мерехтіння зірок, але водночас Шива ясно розрізняв риси обличчя, лютого та прекрасного, міць і гнучкість рук, гірлянду з черепів,

що ледь прикривала оголені груди…

Атрибути, подумав він, приголомшений від раптового щастя. Атрибути, мішура. Порожні парадокси. Я бачу, хто вона насправді. Так, я бачу. Я знаю.

— Калино!

Вона повернулася!

Так, відповів він, не розуміючи, кому відповідає.

Вона — вбивця!

Захисниця. Побратим. Кохана.

Зупини її! Знищ її!

З ким він сперечався? З ким безмовно боровся? Із самим собою? Звідки йшов гнів, погрожуючи затопити його без залишку, кинути в бій проти тієї, кого він вважав безповоротно загиблою?

Що відбувається? Чому?!

Убий її!

Ні.

Гнів спав. Ні, не пішов остаточно, готовий повернутися будь-якої миті, але він не дав гніву опанувати собою.

— Калино! Ти жива?!

Чому вона не відповідає? Не впізнала його?

Перші дрони противника увійшли в зону ураження. Убивчим розчерком тризуба він розсік примарні пуповини найближчих безпілотників. Втративши керування, дрони почали перевертатися в повітрі, понеслися назустріч землі. Шива заніс тризуб для нового розчерку…

Нищівний удар струсонув його. Сяйво Тришули зблякло.

Вона вдарила в спину?!

…вбий її!

Ворог побачив її. Впізнав.

Спотворив її ім'я!

Що він робить?! Відвернувся, маючи намір розтрощити летюче залізо…

…і знехтував нею?!!!

Вся колишня лють Калі була ніщо в порівнянні з тією, що охопила її, коли вона побачила ворога, який відвернувся. Більшої образи їй ще не завдавали! Ніхто не сміє нехтувати Калі!

…вдарила, вгризлася, увірвалася.

Рвала й поглинала, готова будь-якої миті перехопити удар у відповідь, відбити або прийняти його, відновитися та продовжити — о, вона пам'ятала, як це сталося попереднього разу.

Удару не було.

…її продовжують ігнорувати?!

Не вірячи тому, що відбувається, Калі зупинилася, бажаючи переконатися: відчуття її не обманюють. Цієї миті ворогові вистачило, щоб частково відновити себе. Для удару у відповідь?

Ні!

Він продовжив відбивати атаку.

…чужу атаку!

Мить сумнівів

згоріла дотла. Калі накинулася на ворога з новою силою, потягнувшись до зброї, що наближалася. Перехопити, привласнити, вчепитися десятками, сотнями пальців, доки цей усе не зіпсував, не перетворив на марний мотлох.

Із задоволенням вона відчувала, як тіло ворога — ворогів! — стає її тілом. Разом із поглиненою плоттю в Калі входило, вливалося нове, незрозуміле. Образи? Спогади?

Прах земний.

…це було давно. Два втілення тому? Три? Не пам'ятаю.

Це пам'ять? Її? Чужа?

Нове — старе?! — дратувало. Бентежило. Заважало. Не давало зосередитися на битві. Щось у ній відгукувалося, жадібно тягнулося назустріч, як сама Калі тягнулася до ресурсів та зброї.

Вона сповільнилася.

Вона його пожирала.

…бийся! Бийся з нею!

Він бився. Не з нею. Втрачаючи сили, відчуваючи, як тіло стоншується й тане, Шива відбивав атаку противника.

Дивом впорався з першою хвилею. Уламки дронів догорали на землі. Жоден не долетів до позицій. До міста. Мить перепочинку. Треба зібратися. Треба відновитися.

…вона вб'є тебе! Вб'є нас!

Нас?

— Калино! Це ж я, Лео!

Від нього відтяли ще шматок. І ще.

— Що ти робиш?! Отямся!

У зону ураження входили ракети. Не відіб'юся, зрозумів він. Підняв тризуб, збираючи останні сили, скільки їх там залишилося. Протримаємося, скільки зможемо. І трохи понад те.

Багато — не вийде.

…вона…

Він не стане битися з Калиною.

…вона!..

Хто завгодно нехай вбиває її, тільки не він!

Удар тризуба досяг мети, але ракета лише на мить пішла вбік — і знову лягла на курс. Недостатньо потужності! Він вичерпався, видихнувся…

Із землі вдарила ППО. Ракета, що заходила на ціль, вибухнула в повітрі, перетворилася на клубок вогню. За нею летіли нові. Сил не залишилося. Його самого майже не залишилося…

Безтілесні руки Калини потягнулися, схопили ворожі ракети — розвертаючи, відводячи геть. Вона почула! Впізнала!

— Так!..

Ні.

Світ згорнувся, згас. Згас і він сам.

Шиви не стало.

Пане! Пане мій!

Що з вами? Де ви?

Вас немає, пане. Я шукаю, а вас немає.

Ворог повалений. Поглинений.