Чтение онлайн

Можливо моє бажання і не таке нездійсненне.

Глава 13

– Я і справді думала, що він винен, - сказала я набурмосившись, коли ми підіймались сходами до вхідних дверей будинку.

– Не переживай, - мама погладила моє плече.
– Детектив Тоскано знайде справжнього вбивцю. Він - запальний. Він ніколи не заспокоїться, поки не отримає те, що хоче. О, привіт, милий.
– сказала мама.

Пері стояв біля кімнати для читання з блідим обличчям і запавшими очима.

Здається, сон таки не порадував його своєю присутністю.

– У нас відвідувач, - сказав він.
– Але я не дуже добре почуваюсь, тому не зміг, - його голос забринів.

– Не хвилюйся, - я підскочила до нього.
– Наскільки я знаю, Гебріел мене не потребує сьогодні. Йди нагору, в ліжко.
– Я підштовхнула Пері до сходів, щоб він вийшов з зони маминого радару.

– Ти не заперечуєш, сонечко?
– спитала мама.

– Зовсім ні, - я ввійшла в кімнату для читання і побачила наших відвідувачів - двох красивих чоловіків середнього віку.

Звичним чином відрекомендувалась і привітала їх у домі родини Ферн. Вони обмінялись поглядами і всміхнулись мені.

– Вибачте, - сказав блондин, - ми не очікували, що Ви виглядатимете такою...

– Молодою, - підхопив темноволосий.
– Ми думали, що Ви будете старою каргою.

– О, це моя мати.

Мої очі розширились, коли зайшла моя мама на підборах, а потім ми всі засміялись. Читання легко пройшли. Мама захопила їх телепатичними здібностями, а я здивувала відновленням деталей, про їх минулу поїздку сюди на Мис та про день, коли вони зустрілись. Вони заплатили і пішли радісними і розваженими. Якби лише кожне читання було таким.

Я вже збиралась зробити собі бутерброд на кухні, коли почула дзвін дверного дзвіночка, що сигналізував про наступного відвідувача. Мама була б щасливою і нарешті перестала перейматись Мадам Маслов.

Я поставила тарілку в шафу і повернулась до фойє.

– О, це ти.

– Звучиш розчарованою, - сказав Нейт. Він був вдягнений у широкі шорти і зелену сорочку, що привертала увагу до його очей.

– Я сподівалась на платоспроможного відвідувача, але завжди рада бачити Нейтстера, - я грайливо штовхнула його в руку.

Він вишкірився.

– Ось, що я люблю чути. Пері вдома? Я хочу витягнути його на ланч.

– Він спить. Не надто добре себе почуває.
– обличчя Нейта наповнилось тривогою, тож я швидко додала - Я збиралась зробити бутерброд, але буду рада супроводжувати тебе до п'ятизіркового закладу, відомого як "Смакота". Якщо ти візьмеш мене.
– Він посвітлів лицем.
– Пері краще частіше хворіти! Поїхали.

Через півгодини мій шлунок отримав першу картоплю фрі і я відхилилась та посміхнулась. Я навіть не переймалась тим, що ми опинились не за окремим столиком.

– Це чудово. Я потребувала цього сьогодні.

– Важко працювати з детективом "Ням-ням"?
– він вишкірився.

– На майбутнього детектива добре лише дивитись. Але працювати доволі

погано.
– Я зупинилась, щоб взяти ще картоплі.
– Я переймаюсь справою. Думала, що ми схопили хлопця, але виявилось, що це не він. А як ти? чув щось новеньке?

Він похитав головою.

– Нічого вартого. Лише чутки та балачки.

– Які балачки?

Він зробив паузу.

– Ті, які ти не захочеш почути.

Я нахилилась вперед.

– Нейт Гаррік, ти знаєш мене ще змалку. Ти знаєш, що мене не можна так дражнити. Колись давай.

Він говорив м'яко, майже соромлячись власних слів.

– Я чув, що декілька людей підозрюють мера.

– Пана Спелмена?
– прокричала я. Тата Джастіна? Я подумала. Не може бути.

– Цить. Не так голосно.

Я відхилилась і схрестила руки.

– Які мотиви були в нього, щоб вбивати звичайного туриста?

– Щоб стати для міста героєм. Вбити якого безрідного туриста, когось одинокого, без дітей. Арештувати когось за вбивство, врятувавши місто та його жителів, що будуть такими вдячними, що переоберуть його рекордною кількістю голосів у день голосування.

– Мер Мюнхаузен? Це смішно.

– Більш божевільніші речі траплялися. Крім того, хіба не збіг, що він привів цього важливого детектива за тиждень до вбивства?

Ідея була настільки безглуздою, що я навіть не знала, що сказати.

– Це... це... просто божевільні балачки!

Нейт знизав плечима.

– Може тоді детектив Тоскано замішаний в цьому. В нього темне минуле.

– Що ти маєш на увазі?
– Я вкусила свій сендвіч.

– Мій бос назначив мені ласий шматочок. Представлення нового детектива маленькому містечку. Ну, знаєш, легка справа. Але я покопався у його минулому і воно не таке пухнасте. Він не поїхав з Нью-Йорку за власним бажанням.

Я зробила останній ковток своєї содової, осушивши склянку.

– Його вислали?

– Це те, що я чув.

– Знову ж таки, Нейт, це просто балачки, без вартих доказів. Краще б ця літня робота не перетворила тебе на пліткаря.

Він закотив очі.

– Так, я збираюсь бути Істпортськи Перезом Хілтоном. От так і робиться справа, Клер. Повір мені. Один з наших репортерів слідує за можливою коханкою мера Спелмена, а інший - за можливою коханкою Далласа Клейворта. Іноді чутки це просто чутки, а іноді вони ведуть до правди.

Я нахмурилась.

– Це все так застаріло.

Він грався з підставкою для склянок.

– Просто будь обережною, Клер. Не вір Тоскано. Вони щось приховують, я знаю. Не підпускай їх надто близько. Принаймні до того часу, поки я не отримаю деякі відповіді.

Я знала, що Нейт амбітний, але здавалось, що він сприймає цю історію надто особисто. Але до того, як і могла йому задати ще питання, мій телефон задзвенів. Я подивилась на ім'я того, хто телефонував. Гебріел.

– Що сталось?
– спитала я, відповідаючи.