Чтение онлайн

– Так, сама. Вона називається - гобеленовий сарафан. Я думаю, що варто зробити ще декілька і продавати їх через інтернет. То чого ж ти кричала?

– Я щойно бачила Філа Тісдела.

– Ох.
– Вона стрімголов прошмигнула повз мене і повернулася на кухню. Я пішла за нею. Їй не відкараскатися від мене.

Наша кухня була досить сучасною для такого старого будинку. Декілька років тому ми відремонтували її і встановили нові прилади з нержавіючої сталі. Мама наполягла на тому, щоб розмалювати кухонні шафи в яскраво-жовтий колір, оскільки кухня то "її щасливе місце".

Вона

підвелася навшпиньки і витягнула велику миску з однієї із щасливих шафок.

– Я роблю кускус. Хочеш?

– Ні.
– сказала. Я навіть не знала, що то таке.
– Ти збрехала йому, мамо.

Вона рилася по ящикам щось шукаючи.

– Ти б бажала аби я скривдила його почуття?

– І ти втягла мене в це. То ж тепер я мушу йти з тобою на бенкет, щоб уникнути подальшого завдання шкоди.

Вона продовжувала ритися в ящиках, уникаючи зорового контакту.

– Це що й справді так жахливо провести вечір з власною матір'ю?

– Не в цьому справа, мамо.
– Я зібралася з силами для наступного коментаря. Я тримала його в собі вже деякий час.
– Ти не можеш усе життя уникати стосунків з чоловіками.

Вона різко на мене поглянула.

– Що це значить?

– Що не так з Філом?

– З Філом усе гаразд.

– Саме так. Він доброзичливий. Він люб'язний. Він втратив голову через тебе. Як на старшого чоловіка він милий. В наші дні лисі - сексуальні.

– Клеріті, всі ці якості є Філові, і якби я була зацікавлення у стосунках з кимось, то я б обрала його. Він чудовий чоловік, але ти ж знаєш які справи.

– Ні, не знаю. Поясни мені.

– Я більше не хочу про це говорити.
– вона нахилилася над своєю куховарською книгою, роблячи вигляд, що читає.

– Ти й досі чекаєш, що тато повернеться додому.

– Чи можете ти дістати мені мішок з борошном з верхньої полиці шафи? Ти трохи вище за мене.

Всередині я тремтіла, знаючи, що надто близько підійшла до лінії, яку раніше я не перетинала. І підійшла до неї і ніжно підняла її підборіддя, змушуючи її подивитися мені в очі.

– Минуло 15 років, мамо.
– сказала я, м'яким, але наполегливим тоном.
– Він не повернеться. Тато ніколи не повернеться додому. Ми навіть не знаємо чи він й досі живий.

Було таке враження, що я заморозила її своїм дотиком, бо вона не рухалася, не дихала, навіть коли я відпустила її обличчя. А потім одинока сльозинка пролилася з її ока і вона вибігла повз мене з кімнати. Просто чудово. Тепер мені треба купити їй квіти для нашого завтрашнього побачення.

Наступного ранку прокинулася, потягнулася і пройшла по килиму в моїй кімнаті, до вікна. Я підняла раму і глибоко вдихнула. Не треба бути екстрасенсом аби зрозуміти, що наближається шторм. Повітря було вологим, а небо - темним.

Я перевірила свій телефон. Він Гебріела було лише одне єдине повідомлення, в якому він писав, що його батько отримав ордер. Більше не було нічого, що я б могла зробити, доки ми чекали відповіді від телефонної компанії, тож я вирішила прийняти душ і подивитися,чи у нас були призначенні які-небудь зустрічі.

Тридцять хвилин по

тому, я спустилася сходами і знайшла маму, що полірувала довгий стіл з червоного дерева, в читальному залі. Ми не розмовляли з нашої суперечки, і я знала, що ми не будемо розрулювати з того, на чому зупинилися. Мама вважала за краще згортати важкі розмови, рухаючись уперед і роблячи вигляд, що їх ніколи не було.

– Готуєшся до зустрічі?
– запитала я, притулившись до дверей.

Вона похитала головою.

– Хотілось би. Наша перша зустріч за день призначена на одинадцяту. Можливо хтось зранку і прийде, втомившись чекати у Мадам Маслов.

Я злегка стиснула її плечі.

– Справи налагодяться. Пам'ятаєш, що ти завжди кажеш? Чутки є найкращою рекламою для нашої роботи. Як тільки всі побачать що її так звані передбачення не справджуються, люди повернуться до нас.

Мама злегка посміхнулася, але я знала, що це вимушена посмішка. Шкода, що вчора я сказала ті слова про тата. Їй це не було потрібно з нашими проблемами в бізнесі.

– Розбудиш свого брата для мене? Цього тижня він такий ледачий.

Якби ж вона тільки знала частину правди.

Я попрямував наверх. Кімнатою мами була головна спальня в кінці холу. Кімната Пері та моя були навпроти один одної.

Я розмірковувала про жорстокі і незвичайні способи, якими я буду будити брата, як почула, що ллється вода у душі. Дідько, вже прокинуся. Я зайшла в його кімнату, збираючись покрутитися тут, доки він не закінчить. Тут був безлад. Одяг розкиданий по підлозі. Кілька крихт валялися на тарілках, складених на його тумбочці. Порожня пластикова пляшка з-під води на підлозі. Я не мала жодного наміру шпигувати. Я просто хотіла трішки прибрати. Піднявши стопку книг з підлоги, я мала намір вишикувати їх на полиці над столом. Аркуш паперу вилетів зі стопки книг і плавно пролетів під ліжко. Я встала на коліна, витягнула його, і ахнула.

Вікторія Хаппел всміхалася до мене. Вона здавалась дуже щасливою на фото. Високо піднятий фужер, неначе на середині тосту, її темні очі дивилися кудись вліво, а обличчя світилося. Вона променисто посміхалася, можливо, збираючись вибухнути зо сміху. Цей момент, що зафіксувався на фото, зробив її для мене більш реальною, ніж сіре фото у газеті або темна оголена фігура в моїх видіннях. Моє серце линуло до неї. Зраджена своїм хлопцем і своєю кращою подругою, вона приїхала на канікули сама, щоб забути про свої проблеми, і, зрештою, була вбита.

Над фотографією був написаний заголовок великими літерами: Ви бачили цю жінку в суботу ввечері?

Дрібнішими літерами внизу картини були інструкції, як зв'язатися з місцевим поліцейським департаментом, якщо у вас є якась інформація. Мені здалося, що листівку розробила не поліція. Це не було зроблено на комп'ютері, для одного. Світлина була підписана від руки зверху на фото, а потім відксерена. Комусь довелось постаратись, щоб зробити її.

– Що ти робиш?

Приголомшена, я впала на свій зад і листівка зметнулася геть, і приземлилася на босу ногу Перрі. Навколо його талії був обгорнутий рушник, а його волосся мокре.