Чтение онлайн

– Я бачу, як Біллі керує машиною, - прошепотіла я до Гебріела, що стояв поруч мене, дивлячись через моє плече.

– На цій дорозі?- запитав він.

– Не можу сказати. Це туманно. Але його думки ясні.

– Про що вони?

Я міцно стиснула свої очі, аби утримати видіння ще на декілька хвилин.

– Очікування і гнів. Він думає, що зможе отримати щось хороше, але також побоюється, що це матиме неприємні наслідки.

Я замовкла, зосереджуючись.

– Що тепер?
– запитав Гебріел.
– Про що він думає?

– Про батьків. Про те,

що він підвів їх, оскільки не здатен нідочого.

Видіння розчинилося. Я відпустила кермо і зробила крок назад. Мій божевільний пульс почав сповільнюватися.

– Як ти думаєш, що це означає?

Гебріел потер підборіддя.

– Я гадаю, що він збирався шантажувати вбивцю. І вбивця взяв справу в свої руки і замочив Біллі.

Дощ став трохи меншим, але густий туман заполонив ліс, даючи моторошне світіння. Що-небудь або хто-небудь міг би сховатися в цьому сірому просторі між деревами.

Позаду нас, в лісі, відірвалася гілка. Гебріел розвернувся і покосився на дерева, потім повернувся до мене і знизав плечима.

– Наш час вийшов, - сказав він.
– Нам треба йти.

Потім почувся інший тріск, не такий голосний цього разу, але він супроводжувався шарудінням. Холодок просочився крізь мої кістки.

– Там хтось є, - сказав Гебріел, і попрямував до лісу.

Я попрямувала за ним, наосліп, виставивши руки попереду себе, аби захистити себе від вдаряння головою в дерево. Через туман було неможливо побачити, що попереду, і незабаром я загубила Гебріела остаточно. Я не хотіла йти глибше в ліс сама, отож, я повернула назад до ґрунтової дороги, де стояла вантажівка. Як тільки показалася вантажівка, дощ почав лити сильніше, застилаючи моє обличчя. Я втупила очі до землі, аби не спіткнутися об корінь або впалу гілку. А потім я зупинилася. Біля основи дерева був відбиток сліду, але був швидко розмитий дощем.

Хвилину тому там була людина? Ховаючись серед дерев? Спостерігаючи навкруги?

Я простягнула пальці і притиснула руку на стовбур дерева. Кора відчувалася трошки слизькою від дощу. Я закрила очі і зосередилася. За мить видіння сплило на поверхню. Воно мерехтіло, ніби я дивилася на нього крізь шар води. Я ще сильніше зосередилася, і трошки прояснила його. Потім я ахнула. Я дивилася на себе саму. Я бачила себе, як я спиралася на вантажівку і клала руки на кермо.

Я мимоволі здригнулася, і видіння зникло. Я відсмикнула руку з дерева, ніби це щось огидне.

Хтось спостерігав за мною. І хто б це не був, він знав, що я була залучена до цієї справи.

Позаду почулося важке дихання і я обернулася. Гебріел пригальмував ходу і нахилився, щоб віддихатися.

– Я оббіг все і не міг знайти нікого. Можливо, це мій тато був на перекурі.

– Твій тато не тікав би від нас.

Я думала чи поділитися з ним моїм видінням, але не бачила в цьому сенсу. Людина вже давно пішла. Якщо Гебріел не повірить мені і скаже декілька "елегантних" зауважень, ми знову посваримося. Якщо ж він повірить мені, то він може подумати, що для мене небезпечно продовжувати допомагати йому в цьому розслідуванні. А я не дам йому шансу відсторонити

мене. Від цього залежало життя мого брата.

– Або знаєш що?
– продовжив Гебріел.
– Це могла бути якась тварина. Ага, олень.

Або мисливець, подумала я.

Щорічний бенкет Істпортської торгової палати був головним виправданням для місцевих бізнесменів, щоб поплескати один одного по спинах, а їхнім дружинам вбратися у вишукані сукні та попліткувати. Ми з мамою запізнилися, як було модно. Я одягнулася в просту чорну коктейльну сукню. Мама була у вишитій, білій сукні, яка не була занадто страшною, враховуючи все те, що було у неї в шафі. Вона відразу ж почала змішуватися з людьми, ймовірно, сподіваючись зібрати трохи бруду на мадам Маслов. Я сіла на своє місце і сховалася за великою склянкою води з лимоном.

– Можна приєднатися?

Я нервово глянула на верх, а потім всміхнулася до Нейта. Він виглядав мужньо у своїй смугастій сорочці та брюках кольору хакі.

– Звісно.

Він сів поруч мене, поклавши свою маленьку записну книжку на стіл поряд з своєю содовою.

– Ах, ти щасливчик, що отримав доручення писати про цей чудовий вечір.

Він посміхнувся.

– Справжні репортери отримали круті історії, стажер же отримав бенкет Торгово-промислової палати. Чому ти не спілкуєшся з людьми так, як Старла?

Я подивилася через його плече на танцпол і побачила маму та Міллі, що вертілися під музику, яку грав гурт.

– Я краще залишуся тут і буду гріти своє місце усю ніч.

– Які плани в Пері сьогодні ввечері?

– Я не знаю. Я не говорив з ним.
– Нейт зупинився, повернувшись до кока-коли в своїх руках.
– Останнім часом він відсторонився від мене.

– Щось вип'єш?
– Запитав дратівливо знайомий голос.

Тіффані нахилилася і поклала коктейльні серветки на нашому столі, її "близнята" вивалювалися з глибокого вирізу сорочки, залишивши мало простору для уяви. Нейт не відірвав своїх очей від мене, змусивши Тіфані нахмуритися. Її маленький показ минув на марно.

– Що ти тут робиш?
– запитала я її.

– Я дружу з розпорядником бенкета. Допомагаю йому на виїздах.

– Ти? Трошки підробляєш? Нє-а.

Вона зиркнула на мене і пішла далі.

– Я сподіваюся ти не хочеш інший напій?- сказала я до Нейта і посміхнулася.

Нейт знизав плечима.

– Я можу піти в бар самостійно. Отже, про Пері.

Я похитала головою.

– Хто зна. Може, він потребує декого з таких, - пожартувала я, показуючи на Тіфані, коли вона проходила повз.

– Він вже був з такою.

Я ледь не виплюнула воду.

– Пері спав з Тіфані?

– На вечірці, декілька місяців тому.

Я почувалася паршиво. І не знала, хто мені більш огидним - Тіфані чи Пері. Він ніколи зі мною не ділився іменами дівчат, яких знімав, дякувати Богові, тому що я не хотіла цього чути. Але думаю, саме це ім'я він міг мені сказати. Можливо, йому було соромно. Можливо, він думав, що я не хочу знати. Або, можливо, він насолоджувався секретом. Нейт підняв содову і зробив великий ковток.