Чтение онлайн

Дінеш зам'явся.

— Ну звісно! — старий засміявся. — І знаєте, що? Готуйтеся, дорогий мій, таких відряджень побільшає. Збирайте матеріал, стане в пригоді. Адже ми релігійні мракобіси, крім нас, із цим працювати нікому. Танець Калі — по суті, теж розгорнута метафора війни. Розгорнута більше, ніж хотілося б. Ви склали звіт про вашого пса?

— Так, ще в дорозі. Я скину вам у чаті. Але там немає майже нічого понад те, що я вже розповів вам. Прізвища, дати… Головне, на мій погляд, свідчення лейтенанта Кащука.

— Це він убив

пса?

— Звідки ви знаєте?!

— Припустив. То що лейтенант?

— Він сказав: «Я не міг вчинити інакше. Тварюка не відрізняла своїх від чужих».

Обидва надовго замовкли.

— Я піду? — нарешті запитав горбоносий. — Прочитаю ваш звіт?

Старий сів до столу:

— Там теж трохи понад те, що я вам зараз скажу. Низку наших хмарних сховищ захоплено, шрі Дінеше. Відновити контроль досі не вдалося. Я б назвав це окупацією.

— Хто? Хакери противника?!

Старий не відповів, даючи горбоносому можливість виправити помилку.

— Калина? — видихнув Дінеш.

— Формально загарбник невідомий. Але ми ж із вами не формалісти, так? Я впевнений, що це вона. Танець шириться, Калі зростає. Отже, потребує додаткових носіїв інформації. За допомогою «Старлінків» та інших каналів зв'язку захоплено також найближчі до комплексу комп'ютери. Вважаю, вже не тільки найближчі.

— Ви доповіли Сікорському?

— Звісно.

— І що він?

— Велів спостерігати та не втручатися. Поки ваша внучка, сказав генерал, робить те, що приносить нам користь, я забороняю вам заважати їй. Нехай чинить на свій розсуд.

— І що ви йому відповіли?

— Нічого. Що б я не сказав, він би не почув. Та мені й нічого було сказати! Відповідь ви привезли мені тільки зараз.

— Я?

— Що там у вас казав лейтенант Кащук? «Тварюка не відрізняла своїх від чужих»? Я ніколи не скажу «тварюка», маючи на увазі свою онуку. І вже тим більше не вимовлю поганого слова на адресу богині. Швидше в мене відсохне язик. У іншому…

Старий подивився на фото, що прикрашало стіну:

— Шрі Дінеше, ви впевнені, що Калина все ще відрізняє своїх від чужих? Генерал вважає, що так. А ви?

Дінеш не відповів.

— Ваш пес, — запитав старий. — Той, через якого ви їздили у відрядження. Його вбили, правильно? Не відразу, пізніше, у критичній ситуації, але все-таки вбили?

— Так, — хрипло підтвердив Дінеш. — Усе-таки вбили.

— Як?

— Із гранатомета.

— Сподіваюся, — сухим, ламким голосом промовив Чаттерджі Вішванатх, не відриваючи погляду від фотографії, — це сталося швидко.

Дівчинка на знімку читала книжку.

Використовувати нову зброю було боляче.

Це не зупиняло Калі. Терпіти біль — що може бути природнішим? Біль — нерозлучний супутник битви. Калі приймала його з радістю. Вона сміялася йому в обличчя, завдаючи ударів, втрачаючи зброю — і знаходячи

нову.

Гіршим було інше. Під час кожного удару Калі втрачала частинку себе. Коли пальці зі сталі та пластику розтискалися, відправляючи бомбу на голови ворогів, Калі не відчувала втрати. Бомба не була частиною її, на відміну від дрона, що несе бомбу. Боєприпас, витратний матеріал — не більше.

З новими дронами все було інакше. Зброя та боєприпас одночасно. Пальці, що стискають заряд, не розтискалися перед ударом. Зброя гинула разом із ворогом. Біль — дрібниці, куди страшнішим було відчуття втрати.

Страшніше? Калі не знала страху.

Це не зупиняло, але заважало битися. Смітинка в оці. Камінчик у туфлі. Фантомний спогад про щось, що вона втрачала раз за разом. Ні, не про дрони. Про що ж? Вона не могла згадати.

— Пані, дозвольте пораду. Розривайте зв'язок з одноразовою зброєю за 0,25 секунди до контакту з ціллю.

Хто це? Її тінь, яку звали «Вундер»?

Порада була доречною. Перед влучанням у ціль Калі відмовлялася вважати зброю частиною себе. Зусиллям волі перетворювала на бездушний нерозумний боєприпас. Відпускала.

Стало легше. Краще.

Трохи постраждала точність, але Калі компенсувала це кількістю ударів. Більше ніщо не відволікало її від бою, ніщо не заважало рости — швидше, ніж раніше! Голова підпирала небеса. Очі розрізняли цілі в діапазонах, недоступних неповноцінному зору смертних. Незліченні руки стискали зброю, знищуючи все і всіх. Повітря над полем битви гуло від напруги, наповнене роями вбивчих ос. Горіла земля, хмари диму й пилу здіймалися до небес. Уламки понівеченого металу мішалися з клаптями розірваної плоті, гаряча кров — з чадним паливом.

Ти, хто став на шляху Калі! Ти — прах і зола!

На метушливу стрілянину по її долонях Калі не звертала уваги. Але часом її тіло пронизували огидні вібрації. Вороги намагалися відсікти їй руки, перерізати нерви, повернути свій жалюгідний контроль над зброєю!

Засоби РЕБ, згадала Калі. Й одразу забула.

Назва не мала значення. Значення мали тільки дії. Перемикати канали? Змінювати частоти нервових імпульсів? Захищатися? Час, коли Калі діяла подібним чином, минув. Тепер вона тільки разила.

Ти, суперник! Прах і зола!

— Пані, дозвольте зауважити: це дружні об'єкти. Вони лише намагаються захиститися від вас. Вони на вашому боці…

Дружні?! У Калі немає друзів. У неї є слуги — й вороги! Якщо слуга виходить із покори, намагається заважати своїй пані — він стає ворогом. А ворога знищують.

— Пані… Там люди, яких ви захищаєте!

Люди? Калі більше не розрізняла людей. Хто б не був там, хіба велика Калі стане церемонитися з тими, хто зазіхнув на цілісність її тіла?! Якщо слуги хочуть захисту та заступництва — вони повинні коритися в усьому!