День сірої хвилі
Шрифт:
IV
Купер передусім повів гостей до машинного залу. У кінці довжелезного коридору перед ним розійшлися сірі броньовані двері. Вони зробили лише один крок у темряву, і враз плафони зі стелі виплеснули їм під ноги вир жовтого світла.
— Ось тут ви і побачите “Стеллу”, — сказав поштиво Купер.
Лідер консервативної партії Хорст і міністр внутрішніх справ Деллоун немов би в унісон здригнулися. Вони не сподівалися побачити таку дивовижну, майже фантастичну машину. Посеред великого круглого залу в жовтому серпанку ворушилася восьмикутна зірка. Довгими
Міністр мимоволі відступив трохи назад. Йому привиділось, що один із промінців моторошної зірки раптом полинув до людей…
Купер задоволено посміхнувся. Таке враження “Стелла” справляє на всіх високих гостей. Його самого вже давно не бентежив відлякуючий вигляд кібернетичної машини-спрута.
…Гості неспокійно затупцювали. Вони почували себе вельми невпевнено в цьому величезному пустельному залі, посеред якого ворушилися мерехтливі щупальця “Стелли”.
— Не дуже тут затишно, — буркнув Хорст.
— Могли б дати цій почварі й не таке приємне для вуха ім’я, — докинув Деллоун.
— Перепрошую, панове…
Купер з підкресленим співчуттям розвів руками. Бони знову вийшли в коридор. Як тільки за ними зачинилися двері, гості одразу ж пожвавішали. Міністр повернувся обличчям до стіни і зробив кілька мімічних вправ для м’язів вуст, щік та підборіддя, щоб надати своєму обличчю незворушного вигляду. Лідер консервативної партії поправив на шиї вузол краватки. Вони обоє мали моложавий вигляд, хоча вже і переступили, очевидно, поріг шістдесятиріччя. Масаж, електропроцедури, гормональні ін’єкції усували з їхнього обличчя глибокі зморшки.
Шефа “Ескадрону милосердя” чомусь боляче вразила ця зовнішня моложавість високих гостей. Йому, скажімо, не було ще й сорока, та чоло взялося глибокими зморшками. Раніше він просто не мав грошей на біохімічні процедури. А тепер?.. Ні, ще не пізно. За гроші й нині можна “купити” відносно гладесеньку шкіру. Втім, непристойно так пильно розглядати вельмишановних босів країни…
Високі гості відчули себе впевненіше в кабінеті Купера. Хорст вмостився у надувному фотелі. Прозора пластикова оболонка щільно оповила його довге кощаве тіло, тому й здавалося, що відомий політик висить у повітрі над пінобетонною підлогою. Деллоун сів на дзиглик і також випростав ноги.
Купер натиснув на кнопку панелі, вмонтованої у сріблясту тумбу робочого столу. Невидимий для ока пульверизатор зі стелі впорснув у приміщення ароматично-тонізуючу суміш.
— З вашого дозволу… трохи озону…
Міністр схвально хитнув головою. Хвилину всі мовчали, жадібно дихаючи наелектризованим повітрям. Купер вийшов з-за столу і протягнув Хорсту коробку сигар. Брунатні циліндрики були набиті запашним, позбавленим нікотину та інших отруйних речовин тютюном. Можновладці давно вже позбулися звички руйнувати свій організм наркотиками. Життя і так коротке, тож не варто його ще скорочувати…
— Правду кажучи, мене збентежила ваша “Стелла”, — сказав міністр. — Щось у ній є живе і… огидне. Я, звичайно, розумію —
— Це вже біологічно-кібернетична машина, її обсяг пам’яті та швидкодія справді величезні. “Стеллу” умовно можна назвати живою істотою: обчислювальні елементи — живі нейрони слимаків, — пояснив Купер.
— Саме те, що потрібно, — докинув Хорст. — Уже й слимаки керують людьми…
— Живі нейрони виявилися значно ефективнішими, ніж оптрони. Я вже й не згадую про інтегральну електроніку…
На жаль, Купер достеменно не знав: чи пояснювати гостям принцип роботи “Стелли”, чи перевести розмову в інше русло. Запитливо подивився на Деллоуна.
— Не дивуйтеся, пане Купер, — сказав холодно міністр внутрішніх справ. — Людині мого рангу не обов’язково бути компетентною в усіх галузях. Передусім, слід знати свою власну справу. Звичайно, поліція має десятки власних обчислювальних центрів. А як працюють ті машини — на оптронах чи слимаках — не моя турбота. Я наказую, а математики та кібернетики пораються біля машин.
— Нейрони слимаків живуть у поживному середовищі тривалий час. Між ними налагоджена широчезна система контактів. Коли один нейрон гине, то його інформаційний заряд переходить до сусідів. Інформація циркулює мільйонами замкнених кіл. Це вже, по суті, живий мозок, а не машина, — дав невеличке пояснення Купер.
— Спасибі за консультацію, — мовив сухо Хорст. — І я можу додати: ми, політики, керівники країни, а не кібернетики. Не гаймо даремно часу. Нас цікавить зовсім інше.
“Таки переборщив”, — подумав Купер, зводячись на ноги і виструнчуючись перед високими гостями.
— Яка атмосфера в сіті?
— У нас панує спокій і тиша, — промимрив шеф “Ескадрону милосердя”, — і в цьому можна переконатися будь-коли.
— Значить, ви вважаєте, що ваші клієнти задоволені своєю долею. Зверніть увагу: я не вживаю слово “щасливі”, — у голосі Хорста забринів метал.
— Так, за нашими даними, безробітні цілком задоволені. У сіті немає алкоголізму, наркоманії, злочинності, насильства, самогубства. Тут не помітні й соціальні контрасти. “Ескадрон милосердя” робить усе, щоб наші клієнти забули про навколишній світ.
— А які у вас складності? — запитав Деллоун.
— Особливих проблем не бачимо. “Стелла” тримає під контролем усіх мешканців сіті. Вона пам’ятає кожного, стежить за його настроєм. Маємо багато психоаналітичних методик, щоб розвіяти ту чи іншу нудьгу. Клієнти не скаржаться.
Невимушеність розмови поступово заспокоювала Купера.
— “Стелла”— зелений спрут на службі у філантропів! — засміявся Хорст. — Скажу відверто: я не знаю тонкощів, запахів вашої кухні, але загальна ідея мені подобається. Замість роботи, матеріальних благ, розкішних апартаментів, електромобілів, кар’єри, успіхів у товаристві — рівність у казармі, куплена за державні кошти. Щоб ми робили без вас, вчених? Треба відірвати від робітничого класу якнайбільше людей. Правда, безробітних треба одягати та годувати. Та це дрібниці. Рівняймо людей у казармі, даймо їм якісь цяцьки, аби тільки нам не заважали. Пане Купер, мені приємно повідомити вам, що уряд вирішив збільшити фінансування “Ескадрону милосердя”.