Чтение онлайн

За вікном електромобіля мчали повиті сутінками пагорби. Пахло весняним дощем, який, певне, недавно скінчився. У світлі фар виблискувала стрічка шосе. Раптом я помітив удалині червоні вогники. Я міцніше стиснув кермо, намагаючись розгледіти, що там на дорозі. Транспортна пригода? Ні… Шляхові роботи? Але ж дві години тому тут нічого не було… Вогники наближалися, чулось якесь гудіння. Я натиснув на гальма і вийшов з машини. Що за дивина? За сто метрів од мене просто на дорозі стояла якась куляста споруда, контур якої був означений десятками червоних вогників. Літак? Дирижабль? Я зробив кілька кроків і похолов: прямо передо мною стояла… літаюча тарілка!..

Як

ви гадаєте, чому для гравітаційного катапультування на Сонце астрозондів використовували саме Юпітер?

Скільки часу тривав в цьому випадку політ за маршрутом Земля—Сонце?

Нарешті, яку швидкість треба надати космічному кораблю, щоб потрапити із Землі на Сонце без “допомоги” Юпітера?

— Відверто кажучи, мене непокоїть його поведінка, — міркував інструктор Центру наддалеких космічних експедицій. — Чи він не збожеволів? Все ж таки, що не кажіть, політ на Целесту — це не туристська прогулянка, а експедиція підвищеної складності.

У секторі прогнозів Центру запала тиша. Та й про що можна було говорити? Поведінка капітана Савірова хоч кого могла збити з пантелику. Ці неадекватні вчинки, ці приступи незрозумілої агресивності…

Експерти мовчки сиділи за овальним столом, втупившись очима в його блискучу поверхню, щоб бодай випадково не зустрітися поглядами — в них (і це розумів кожен з нас!) читався невтішний висновок. Та не висновок — вирок! Для капітана і о був би справжній вирок: сувора заборона брати участь у міжзоряних польотах.

Я обвів поглядом присутніх. В оранжевій формі служби медичного контролю над почуттями астронавігаторів сиділа Наталя із зосередженим виразом на обличчі. Поруч неї, сперши підборіддя на долоні, професор Ігреков. За скельцями окулярів очей його не було видно, проте вигляд професора навряд чи хтось міг назвати похмурим; а це свідчило, що справу Савірова не можна вважати зовсім безнадійною.

Відкинулись на спинки крісел два інструктори Центру наддалеких космічних експедицій. Вони були — сама неприхована розгубленість.

Який вигляд мав я, репортер Андрій Дживелов, відповісти мені самому важко. Але гадаю, що атмосфера загальної спантеличеності вплинула п на мене, тож нічого втішного я сказати не міг.

— Мені здається, треба ще раз переглянути запис на відеокристалі, — нарешті порушив мовчання професор Ігреков. Він обвів поглядом присутніх, ніби шукаючи союзників для нелегкої і незвичайної справи. — Нас викликали сюди для того, аби ми виконали свої обов’язки експертів, оцінивши пригоду, в яку потрапив екіпаж зорельота “Алтей” кілька годин тому. А наше мовчання може свідчити лише про власну безпорадність. Тому я й пропоную ще раз проглянути відеозапис, щоб у присутніх виникли коли не висновки, то принаймні запитання!

Один з інструкторів щось невдоволено пробурмотів — мовляв, даремно гаємо час. Але таки натиснув кнопку на портативному пульті, скомутованому з апаратним блоком служби зв’язку, даючи команду операторам ще раз відтворити відеозапис. За мить на екранах кольорових моніторів, схожих на збільшені у багато разів копії відеофонів, спалахнули сріблясті цятки настроювання і розгорнулись у голографічно зображення.

Зображення супроводили звуки розмов астронавтів. Запис екіпаж зробив для внутрішніх потреб, та через надзвичайність ситуації його вирішено було передати на Землю.

Кілька

слів про обставини, що спричинили пригоду. Не можна назвати їх екстраординарними. Планета Целеста не належала до тих сестер Землі, які могли піднести дослідникам якісь неприємні сюрпризи. У каталозі Космічної асоціації пошуків братів по розуму вона стояла під номером 264779-3Р, що означало: “Фіолетова планета, умови розвитку схожі на земні, проте живих істот не виявлено, не виключена можливість наявності корисних копалин…” Отже, екіпаж “Алтея” планета цікавила, так би мовити, з суто геофізичних міркувань. Та коли члени експедиції, очолюваної капітаном Савіровим, здійснили посадку і вийшли у перший ознайомлювальний маршрут, з ними почали коїтися дивні речі.

Своєрідна хроніка однієї такої пригоди, передана на каналах зв’язку і записана на відеокристал, і пропонувалася нам, експертам Центру.

На моніторах з’явилося голографічне зображення Фіолетової планети. Дивлячись на екран, можна було подумати, що зображення має якісь вади, проте оператор служби зв’язку запезпив нас по селектору, що із записом все гаразд, і на планеті грунт, каміння і якась дивна рослинність, схожа на велетенські земні лишайники, дійсно мають фіолетовий колір.

Що з записом все гаразд, ми й самі змогли переконатися за кілька хвилин, коли на екрані з’явилася спершу спина, а потім і вся ставна постать капітана Савірова. Він рухався у напрямку від об’єктива, тож бачити його можна було тільки з спини. Легкий оранжевий скафандр капітана чітко вирізнявся на тлі фіолетового пейзажу.

Так, умови життя на Целесті багато в чому були схожі па земні, тому після перших досліджень екіпаж вирішив розпочати обстеження планети у легких скафандрах. Можливо, в цьому й полягав прорахунок?

Не відриваючи погляду від моніторів, ми уважно стежили за кожним кроком капітана Савірова.

— А зараз будьте уважні! — вигукнув професор.

І справді, на екрані розпочиналося найдивовижніше.

Швидка хода капітана враз змінилась обережними кроками. Потім Савіров немовби спіткнувся. І раптом застиг на місці, схопившись рукою за голову. Різкий оберт голови в напрямку зорельота — і ми побачили наближене телеоптикою спотворене жахом обличчя Савірова. Потім капітан зробив таке, що примусило Наталю зойкнути, інструктора — підхопитися з-за столу, а мене — стиснути руки, аж пальці хруснули. Вчинок капітана виходив за всякі межі здорового глузду. Зі словами: “Ці потвори оточують нас! Вони… Вони схожі на велетенських доісторичних ящерів!..” — він вихопив з кишені скафандра бластер і натиснув на курок. З стволу бластера (легкої зброї, якою астронавтам дозволялось користуватися в рідкісних випадках) вилетіло два струмені рожевого полум’я.

Але ж ніяких ящерів поблизу капітана не було! Проте капітан прицілився ще раз і дав з бластера нову довгу чергу в тому напрямку, де, на його думку, перебували небезпечні істоти.

Зйомка події проводилася з борту зорельота через зовнішню відеосистему. Тож членам екіпажу, що лишилися на борту (як і нам, експертам), добре було видно, що ніяких потворних істот, зустріч з якими загрожувала б капітанові, не існувало. Але Савіров їх бачив!

Галюцинації?

Екрани моніторів згасли.

— Знаєте, — задумано мовив один з інструкторів Центру, — либонь, це таки галюцинації. Коли капітан вернувся на зореліт і від членів екіпажу почув, що на Целесті йому нічого не загрожувало, він не вірив. Та щойно інший член екіпажу ступав на грунт Целести, картина повторювалася: поведінка капітана вже не здавалась йому безглуздою, і він сам бачив отих ящероподібних істот.