Чтение онлайн

— Що з тобою, Наталю?

— Я могла б до цієї розповіді теж дещо додати…

Отакої! В Національному комітеті астронавігації точаться розмови про таємниче зникнення голограм. Фахівці обмірковують можливість контактів з НЛО. Я роблю спроби проаналізувати всілякі гіпотези, а якесь дівчисько, залишивши на хвилину спортивне тренування, вважає, ніби воно може пролити світло на таємницю. Типова жіноча самовпевненість! Але говорити про це було б неввічливо, тож я тільки й вимовив:

— Ти жартуєш, Наталю!

…З розповіді Наталі виходило, що в цій історії є ще одна таємниця. Про неї свого часу розповів

їй батько, який помер кілька років тому. Він був одним з перших астронавігаторів і під час польоту “Номеда-787” перебував у Центрі дистанції координації польотами зондів. “Була якась мить, — розповідав він, — коли у мене склалося враження, ніби таємничий НЛО намагається захопити “Номед”. Зв’язок урвався. Спочатку ми подумали — радіоперешкоди, але хтось висловив припущення, що НЛО намагався захопити зонд у магнітний полон”.

От і маєш: Наталя обіцяла пролити світло на таємницю, а насправді лише згустила навколо неї темряву. Проте дещо корисне з її розповіді я таки вловив: про полонення зонда на засіданні особового відділу не згадувалось, і хоч це твердження скидалося на аматорську гіпотезу — хто знає, подумав я, чи не є воно тією недостаючою літерою, яка допомагає розгадати складний кросворд?

…Ввечері я вже сидів у затишному кабінеті професора Ігрекова. Це було єдине місце на землі, до мої думки, якими б сумнівними чи складними вони не були, набирали певності. Можливо, це пояснювалось обстановкою кабінету. Тут не було нічого зайвого, лише необхідне для роботи: книжкова шафа, картотека, захаращений рукописами і схемами великий письмовий стіл. Сам професор ходив з кутка в куток кімнати, захоплений моєю розповіддю.

— Ти, звичайно, пам’ятаєш, Андрію, що за теорією відносності монета одного разу врешті-решт стає на ребро. Так, ти знаєш це! Але ти, певне, не пригадуєш, що казав свого часу з цього приводу старий Ейнштейн. Він казав: “Якщо таємниць немає, їх треба вигадати”. Таємниці збуджують уяву. Це вже я додаю від себе. Я не знаю, чи існує космічна криміналістика, але все, що ти розповів, дуже скидається на космічний детектив. Мене ніколи не захоплювали твори цього легковажного жанру, але зараз я, здається, сам можу опинитися в ролі Мегре. Космічного Мегре!

Професор зупинився, уважно глянув на мене.

— З точки зору космонавтики минулого, Сонце — справжній полюс недосяжності. Адже під час будь-якого космічного запуску Земля відіграє роль першого стартового ступеня, її орбітальна швидкість — близько 29,8 кілометрів на секунду, в три з половиною рази більша за третю космічну. Для польотів до Юпітера, як тобі відомо, запуск відбувається у напрямі “руху” Землі.

Ігреков узяв електронний олівець і заходився креслити на екрані дисплея якусь схему. Я подивився уважніше на малюнок і зрозумів, що на екрані зображено орбіти руху планет навколо Сонця. Малюючи, професор пояснював:

— Коли ж зонд стартує до Сонця, обертання за орбітою для нього не допомога, а прикра завада. Зірватися з орбіти вниз на Сонце можна лише згасивши орбітальну швидкість — піти проти течії. Отже, аби потрапити на Сонце, ракета мала розвинути швидкість набагато більшу, ніж перша, друга і третя космічні швидкості в бік, протилежний рухові Землі. Неначебто виходу немає? Ні, вихід є! Можна запустити зонд у бік Юпітера. Стартувати з Землі

йому досить просто. А далі зонд зробить петлю навколо Юпітера і попрямує до Сонця. Частину енергетичних витрат візьмуть на себе Земля і Юпітер. Але Сонця зонд дістанеться лише за три роки!

Отже, давайте співставимо факти. Це зараз ми маємо зонди з фотонними двигунами і можемо зразу взяти курс на Сонце. Автоматичний зонд “Номед-787” вирушив до Сонця два десятиліття тому, його вивели на орбіту звичайнісінькі двигуни. Далі зонд мав рухатися під дією гравітаційного впливу Юпітера. Навколо нього зонд не піддається керуванню. З точки зору космічних прибульців, які, можливо, вивчають нас, то був найзручніший момент, аби оглянути нашу техніку. Адже зонд, фігурально висловлюючись, в цьому положенні перетворюється на безпомічну лялечку, яку можна спокійно оглянути, йдучи паралельним курсом.

Це-перше. Друге — гіпотеза магнітного полону. Мені здається, це передбачення найрозумніше з усіх, які можна було висловити в тому несподіваному випадку. Уяви собі яхту на морі, без керма і вітрил. Перше наше бажання — при наближенні взяти її на буксир, адже яхта, на наш погляд, пливе у безвихідь. Так і з їхнього погляду (професор Ігреков донизав пальцем угору) напрям польоту зонда, що рухається в бік Сонця, міг видатися безглуздим. Як запобігти цьому? Взяти у магнітний полон! Але в Центрі дистанційної координації помічають ушкодження на борту “Номеда”, зонд фотографує корабель прибульців. Зйомка помітна по спалахах лазера. Це вже незнайомцям ні до чого. Інформацію передають у Центр, але вона здається настільки незрозумілою, що її як матеріал, котрий не піддається осмисленню на даному етапі розвитку науки, відправляють в архів.

— Але, професоре, — наважився я спитати, — чому ж тоді протягом останніх десятиліть після цього випадку жодний НЛО не потрапляв в об’єктиви наших космічних апаратів?

Професор подивився на мене ясними дитячими очима. “Можливо, — подумав я, — йому так легко знаходити відповіді на всі “чому” саме тому, що, накопичивши величезні знання, він до сивини зберіг дитячу безпосередність сприйняття світу?..”

Професор посміхнувся, як посміхаються раптовому променю сонця.

— Я чекав такого запитання, — тихо сказав він, — Проте мав надію, що ти здогадаєшся сам. Це запитання — ключ до таємниці! Зонди останнім часом почали брати курс на Сонце просто з Землі. Час польоту значно коротший. Досліджувати їх навколо Сонця прибульцям, гадаю, було небезпечно. Ось чому НЛО жодного разу не потрапляли в об’єктиви космічних апаратів!

— Але ж зникнення голограм з зображенням НЛО… Яке відношення ця подія має до згаданої історії?

— Ми примусили їх піти на контакт. Фотонні двигуни відкрили можливості дослідження далекого Всесвіту, це може призвести до передчасних, з їхньої точки зору, зустрічей!

— Ви… ви вважаєте, що знімки з архіву викрали вони?

— Так! — впевнено мовив Ігреков. — Це їхніх рук робота.

“…Ну, це вже занадто, — міркував я, повертаючись ввечері додому. — Я повірив професорові, коли він сказав, що за годину можна здійснити мандрівку із зими в літо, я не піддав сумніву його пропозицію зупинити для мене земний час, але викрадення голограм інопланетянами — це вже виходить за межі здорового глузду”.