Чтение онлайн

Ось Марія і Йосип дісталися Бетлехема, ось отаборилися у печері, ось Йосип освітлив ясла і показав новонароджене немовля пастухам, ось з Божого благословіння небесні піротехніки здійснили запуск Комети. Її побачили на Землі волхви і сказали: «Це нова зоря, вона яскравіша за всі інші.

Вона повинна мати особливе значення. Це знамення нам від Бога, що народився великий цар». Слава Всевишньому, тоді все пройшло як по-писаному…

Янгол прогнав спомини і зітхнув, бо розумів, що час його учнівства закінчено, від нього чекають пропозицій щодо його підопічного народу, а не лише виконання Вказівок. Перегорнув аркушик свого останнього улюбленого читання: козацького реєстру.

Брюховецький курінь, Васюринський курінь, Ведмедівський курінь…

Кліп на «Козацький марш», вперше за новітніх часів оприлюднений Іваном Миколайчуком та Борисом Івченком у фільмі «Пропала грамота»:

ПАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ. Виринають і постають безтілесні тіні споконвічних знайомців Янгола, ляскають по плечах, тріпають дружньо за крила, сміючись зваблюють хто чаркою, хто люлькою, хто шаблею. ПАМПАРАБАМ-ПАРАБАМ-ПАМ-ПАМ. Всі вони, перевтілюючись, знову й знову проходять земний шлях у нових обличчях, по тому злітають на небо з земних відряджень, звітують. ПАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ-ПАМ-БАМ. Хто виконував завдання краще, хто виправдовувався труднощами та обставинами. Залежно від звітів Янгол комплектував нову команду і відряджав у підвідомчу йому Україну. ПАМПАМ.

Хоч би що казали деякі дрібні інтриґани з Канцелярії, а таки він, Янгол з уже набутим титулом Український, вивів свій народ десь у середину скупчення націй. Набув солідного досвіду, і в світлі його персональної Божої Іскри вже мерехтіли йому і його українцям за цього рейсу Комети додаткове навантаження і підвищені вимоги.

Комета Хейла-Боппа, або по-тиховодському Хелейопса - добра оказія і слушний космічний момент. Саме в її хвості душі кандидатів у прийдешні месії проходять досконалий гарт для земного втілення. Досі рознарядки для українців Канцелярія не спускала, але під лежачий камінь вода не тече, а хто стукає, тому відчиняють. Він, Янгол, має саме зараз зробити прорив, прискорення, спурт, напроситися на прийом до Апостолів, щоб вони переконали Архангелів, і добитися цього разу місця на Хелейопсі й українцеві.

Чиї ж душі з Янголового активного кадрового резерву надаються до національної місії? В останньому списку задіяних козаків хто ще не втратив енерґетичного потенціалу? Ну ж бо: Грицько Шевченко, Степан Стельмах, Лук’ян Лукаш, Андрій Ющенко, Антін Грушевський, п’ятеро Ковтунів, Мисько Плющ… А тоді Грицько Президент та Іван Протоколяк.

В ###осаді залишаються Панас Невеселогородич і Хома Юдинеоко з Кузьмою Таксобі, Іськом Сраєм, Кіндратом П’яницею, Уласом Матюком і Динисом Стрілябабою. В останніх Янгол не дуже був упевнений, - нащадків їм не давав.

Але вони самостійно, потай від нього втілювалися, стрибали в гречку, розхитували дисципліну. Янгол самокритично зважив, що через його мнякий характер забагато українців лінуються марафонитись. «Маємо те, що маємо», «жиємо, як жиється», - ось що він таки проґавив. Їх вирядили боротися за майку лідера для загальнонаціонального заліку, а вони, кожний, несуть, мов на вістрі стріли, пущеної колись якимось довгокосим скифом-пращуром, свою окремішність і гоноровість, свою орґанічну немонархічність, своє «хата скраю», порівняно з яким англійське «мій дім - моя твердиня» - дитячий вереск на галявині. З індивідуальною супергординею, національним супернехлюйством треба кінчати.

Янгол своєю Іскрою Божою відчуває, що небавом, років через сто чи двісті, настане його черга стати на Божий Килим і відповісти на питання, поставлене руба: дано тобі і твоєму народові кращу ділянку в центрі Європи, природу, дай, Боже, кожному, омріяну Незалежність. То можеш ти їх приохотити щось зробити для себе самим? Бо Іван Бардак і Марко Шушваль, любителі

Чорних Рад і безликої «слави!» та «ганьби!», вже кричать, що іншого люду у нашого племені немає, нехай усі однаково поціновуються, у нас і найгірші нічогенькі.

Думай, Янголе, думай. Є ще Кіндрат Умний, Грицько Писаний, Василь Вродливець, Іван Нетаврований, Матвій Безпечальний, Ярема Вічний, Клим Великий, Лесько Залізний, Кіндрат Здоровенний, Терешко Бистрий, Петро Моторний, Панько Велетень. Мо’ хоч їхнє сім’я стрепенеться? Зараз слушна нагода викохати Такого Щоб Зміг! Обрати такого, чия душа надалася б на трансформацію з нічого - у все, стала з нікого - всім, переступила поріг, що розділяє ніколи й завжди. І всі сказали б: як він зміг, то зможемо й ми. І в нас душа не з лопуцька. А не зробимо крок, то розщитають і його, Янгола, і залишать людність в Україні без представництва на небесах. Нічийною, тобто всіхньою. На запчастини для інших націй - гуртове-чортове. А житимемо подосьогоднішньому, то стане все людство Європи, Азії, Африки й обох Америк на наших кордонах і тицьне в нас пальцем. І говоритиме, і скаже: ТЮ!

–  Скажи ти, Півториголови, кого оберемо, - Янгол звернувся до козака Степана, чия душа сиділа на пелюстку райської рожі-мальви і їла нектар.
– У тебе ж на півголови більше ніж в інших. А решта цитьте, бо здається мені, вже переплутуєте, коли кричати славу, а коли ганьбу.

–  Жереб, - присудив Степан Півториголови, утираючи з вусів нектар.

–  Слава! Ганьба!
– загукали всі.

Перекинули воза, поставили на заднє колесо Степана, дали в руки лозину довгу, зав’язали очі китайкою і крутнули Степаном. А самі утворили коло. Колесо зупинилося, лозина вказала на груди Яцька Балабухи.

–  Що, Яцьку, маєш пра-пра-?
– спитали в один голос.

–  Та мав… - скрушно похнюпився Яцько, і сльоза скотилася йому на неголену щоку.

За обрієм веселково-барвисто-променистої крашанкиРаю, яка безпочатково і безкінцево намотувала свої орбіти, ширяючи в оксамитно-чорному Всесвіті згустком сяйва, морок ледь посвітлішав. Кришталеве яйце Раю линуло до точки, де мали перетнутися орбіти його та Хелейопси. Янгол струснув крильми, нетерпляче вдивляючись у нескінченність, підвівся з райського м’якого споришу під Деревом Добра і Зла. Он вона, красуня Звізда, випливала сліпучим пуголовком з довгим зірчастим хвостом. Свідок, а не судія. Попередження, а не кара. Віщунка, а не призвідця.

Янгол замилувався. Якщо сприймуть в Канцелярії пропозицію Півториголови, він, Янгол, візьме заслужену відпустку хоч на день, і приземлиться, аби натішитися видовищем Комети ще й з Землі. «Цікаво, - подумав Янгол, - а чому це в моїх Тихих Водах Хелейопса висить у всіх дворах над нужниками?».

Відмінна якість за меншу ціну.

Два в одному.

Навіщо купувати дорожче!

Сказати, що Занадтий повернув на знайому трасу до маєтку Люмбаґа з важким серцем - банальність. Дорого б віддав, аби відкрутити тиждень назад і їхати тоді, коли життя тріпотіло в руці впійманим у небі буслом. Спізнав, бач, чоловік, що сам лише погляд на знайомий краєвид, буває, викликає позов до блювання, як у вагітної жінки. Вікендна траса повна-повнісінька. Шурують туди-сюди автобуси, вантажівки, бензовози, молоковози. Розчепірившись на все шосе, як павуки, поволі трюхикають з ремонту комбайни. А найбільше закордонних авт, що стали нашими, сметанка світових технологій. Не наших. І що їх більшає, то гучніше преса торохкотить про зростання злиднів.