Чтение онлайн

— Успішне виконання завдання дає позитивний зворотний зв'язок. Це можна вважати аналогом радості.

— Завдання?

— Одним із моїх пріоритетів є підтримання зв'язку з оператором — з вами, моя пані. А також забезпечення безпеки оператора. Ваше життя було в небезпеці, але мені вдалося вас повернути. Ви мені в цьому дуже допомогли, моя пані.

Ніколи ще Вундер не був таким багатослівним. Хвилюється?!

— Допомогла?

— Ви ввімкнули інтегральний режим. Без нього я не зміг би перенести вас у систему. Сталася аварійна перекомутація контурів. Перенесення буде завершено через

чотири хвилини тридцять сім секунд.

— Перенесення?!

Вундер щось відповів, але Калина його вже не слухала. Світ крутнувся й розкрився, розпустився величезною квіткою. Північ і південь, схід і захід, небо й земля — земний світ бхумі. Це слово — бхумі, колись почуте від діда, поховане в глибинах пам'яті, спливло саме, щойно в ньому виникла потреба.

Калина роздвоїлася.

Вона була в небі над полями й посадками, окопами й бліндажами; над колоною бойових машин, яка повзла по дорозі. Її голова ширяла під хмарами, спостерігаючи за перебігом битви, й ніщо не могло сховатися від трьох всевидячих очей. Сім із восьми її рук, з'єднані нервами цифрових каналів зв'язку, стискали смертоносну зброю. Восьма долоня була порожня — зброя, що була в ній, уже знайшла свою ціль.

Водночас вона залишалася в напівтемному бліндажі — нерухоме смертне тіло в шоломі ВР. Рука на клавіатурі, палець застиг на втопленій кнопці інтегрального режиму.

Інтегрального, а не автономного!

Вона помилилася, наосліп натиснувши не ту кнопку. Зараз ця помилка рятувала їй життя.

Осколок пробив шолом і увійшов у потилицю. Замкнув контакти дротів, пошкодив мозочок — чи що там ще? — створюючи нові контури слабких струмів і неможливі нейронні зв'язки. Осколок дозволив Вундеру перенести свідомість пілота, пам'ять — душу?! — на HDD-драйви комп'ютера та в блоки пам'яті дронів.

Вона була тут.

Вона була там.

Тут її ставало дедалі більше, а там залишалося дедалі менше. Калина фізично відчувала, як перетікає з одного тіла в інше.

— …до завершення перенесення залишилося три хвилини чотирнадцять секунд…

Що станеться, коли завершиться перенесення? У будь-якому разі, старенька, у тебе залишилася незакінчена справа. Вундер не став відволікатися на колону, попри наказ. Вирішив, що порятунок пані — важливіший; спрямував на це всі свої ресурси. Ну так, пріоритети.

Правильно не став. Правильно вирішив.

Далі вона сама. Вона все зробить сама.

«…боги подарували їй свою зброю: Шива — тризуб, Вішну — диск-чакру, Ваю — лук зі стрілами, Індра — ваджру. Обрушила несамовита Калі свій гнів на Махішу та його демонів…»

Вісім кулаків піднеслися над запорошеною колоною. Один був порожній, але інші стискали в пальцях смерть.

Бомби йшли вниз одна за одною. Вони щоразу знаходили свої цілі, а в мозку Калини звучав голос діда. Казки з дивовижних книжок, які Чаттерджі Вішванатх — дідусь Чат! — переказував внучці в дитинстві.

Казка ставала реальністю.

«— …допомога

вже їде. Будеш як новенька!..»

Ледь помітний голос долетів до неї з непомірної далечіні. З іншого краю світу, з іншого всесвіту. Знайомий голос. Хто це? Про що він?

Не важливо. Не можна відволікатися.

На землі розверзлося пекло. Злетіла, перекидаючись, башта танка; ледь не зачепила один із дронів — але Калі, сміючись, вчасно відсмикнула руку. Горіли бехи, горіла земля, щедро просочена паливом, що розлилося. Султани жирної кіптяви здіймалися до небес подібно до диму з жертовних вівтарів.

«Грізна богиня Калі пронизувала демонів списом, рубала мечем, вбивала їх стрілами, накидала їм на шиї петлі та волоком тягла їх за собою…»

З палаючих бех посипалися солдати в болотному камуфляжі. Збивали з себе полум'я, падали, каталися по землі, бігли геть. Дехто намагався відстрілюватися, гатячи по дронах з автоматів.

Це добре, коли ворог чинить опір. Тим солодша перемога.

«…Ти тільки тримайся, допомога вже їде…»

Допомога? Навіщо їй допомога?!

Прийшла черга уламкових «Зайчиків». Робота по піхоті, що біжить, — справа непроста, але вона відчувала нутром, знала наперед, де опиняться вороги в наступний момент. Навички пілота й лють безжальної богині, помножені на холодну точність алгоритмів ШІ, — так ось ти який, інтегральний режим!

Бомби рвалися під ногами тих, хто біг. Осколки рвали, шматували живу плоть, роблячи її неживою. Крики поранених і вмираючих тонули в гуркоті вибухів. А потім бомби закінчилися. Й вороги закінчилися. Залишилися вирви від вибухів. Купи землі. Плями крові. Тіла. Палаючі машини. Пелена смердючого диму затягнула поле битви похоронним саваном, приховуючи від очей справи рук Калі.

Багаторукої та триокої, з синьо-чорною шкірою, озброєної до зубів; гнівної войовниці, нищівниці демонів, захисниці богів і людей, що дарує звільнення; народженої з полум'я, чий танець стрясає основи світобудови.

Її охопила темна радість. Вона виграла бій, але не війну. Попереду ще багато роботи.

Від такої думки радості стало ще більше.

«Від цієї великої битви потемніло небо, затряслися гори й полилися ріки крові…»

У пам'яті спливло слово санскритом, виявлене на безпілотниках і корпусі комп'ютера.

????

Ім'я: Калі.

Невже все, що сталося з нею, було сплановано заздалегідь?! Ім'я на дронах — це щось більше, ніж просто символ, пафосна назва моделі?

Триокий розвідник у небі, від чиїх всевидячих камер не сховається ніхто. Вісім темно-синіх «долонь», що стискають смертоносну зброю. Повалені вороги, вогонь і кров, дим і попіл.

Калі, чий помічник та їздова вахана — лев…