Чтение онлайн

У грудях клекотів гнів, але старший сержант Бадрачук наказала собі заспокоїтися. Вона може наполягти на своєму, і Вундер підкориться. Але що, коли почнуться збої в системі? До виходу на бойову роботу часу залишилося — аж надто мало. Будь-який збій «на нулі» — це загибель когось із побратимів.

— Мені необхідний дублер. Є альтернативні варіанти? Без ризику порушення налаштувань?

— У моєму комплекті є шолом дублера. Молодший сержант Лео зможе проходити навчання в пасивному режимі, з мінімальною участю.

— Годиться.

Роль пасивного дублера Лев сприйняв без ентузіазму.

Але це було краще, ніж нічого.

— Хто тут ким командує? — бурчав він, розпаковуючи шолом із номером «2» на потиличнику. — Ти ним, чи він — тобою?

— Я — тобою! — відрізала Калина. — Підключайся — і вперед.

Лео змирився. Йому навіть сподобалося: Вундер запустив для дублера режим навчання, відображаючи всі дії «пані», щоб молодший сержант міг їх повторювати й відпрацьовувати на віртуальних клавіатурі та джойстиках. Невдовзі Лео стало простіше допомагати Калині зі звітами щодо тренувальних вильотів: режими, параметри, завдання, результати…

Звіти начальство вимагало щодня.

— Рекомендую освоїти інтегральний режим, моя пані, — повідомив Вундер на дев'ятий день тренувань, коли Лео пішов міняти акумулятори. — Ви ще жодного разу ним не користувалися.

— Рекомендуєш?

— Плюс-плюс.

Дійсно, чому вона його не спробувала? Щоразу, коли Калина перемикала режими, кнопка інтегрального режиму немов потрапляла у неї в сліпу пляму. Підсвідомі побоювання? Страх? Нісенітниця! Чого тут побоюватися?! Просто ще один режим, і вона має його освоїти.

Палець ліг на кнопку:

— Поїхали!

Вона злетіла вгору.

Відчуття було настільки реальним, що вдарила тривога: ти не пристебнута! Негайно пристебнися! Але збентеження минуло, страх зник — залишилося лише чудове відчуття польоту. Відчуття свободи й могутності — та що там, всемогутності! Шість дронів у піднебессі, сьомий розвідник; шолом, клавіатура, джойстики, дисплеї — усе це була вона, Калина Бадрачук.

У небі над полігоном.

Вона бачила все — буквально все! — на всі боки світу, з недоступною для людського ока чіткістю. Не повертаючи голови, не віддаючи команд. Повна сфера огляду! Запаморочилося в голові, але це швидко минуло. Вона відчувала пружний вітер і завихрення від гвинтів, тепло сонячного проміння, що ковзало стелс-покриттям, потужну, упевнену роботу моторів, вагу бомб у захватах, заряд енергії в акумуляторах — і багато іншого, для чого їй не вистачило слів.

— Оф-фі-геть!

Хтось відгукнувся луною. Вундер? Вона відчувала його як частину себе. Альтер его? Внутрішній голос? Накази віддавалися й виконувалися самі, і відповіді народжувалися самі. Завдання, згадала Калина. Внизу виникли позначки цілей. Дитяча забава! Як у них можна не влучити? Металеві пальці-захвати розтискалися в точно вивірений, єдино можливий момент; бомби йшли вниз, пірнаючи в розпростерті люки мішеней, падаючи в самісінькій гущавині ворогів-манекенів, щоб завдати під час вибуху максимальної шкоди.

Вибухів не було. Чому?!

Тому що все це — гра. Захоплива, цікава гра. Їй потрібні справжні

вороги! Справжні бомби, справжня кров, розірвані тіла, палаючі танки та БТРи!

Хвилин сорок Калина носилася в небі: злітала вгору, стрімко падала до самої землі, так, що солодко завмирало серце — у неї є серце? правда?! — на поземному носилася над полігоном, змушуючи траву колихатися морськими хвилями, зеленим кільватерним слідом…

Коли в акумуляторах залишилося п'ять відсотків заряду, вона з жалем повернулася на базу. Стягла з голови шолом — світ був тьмяним, тісним, втративши добру половину барв.

Як у в'язниці, подумала вона.

— Ну ти дала джазу! Гей, з тобою все гаразд?

Над нею схилився стурбований Лео. Калина моргнула й прийшла до тями. Усе повернулося: звуки, фарби, простір.

— Все гаразд. Інтегральний режим… Це щось!

— Покажеш?

— Пізніше, — збрехала Калина, не дивлячись Лео в очі.

Не покажу. Це для мене. Тільки для мене!

Що ти несеш? Лео — чудовий хлопець, твій напарник. Побратим. І до тебе небайдужий, але це це до діла не стосується. Він має всього навчитися. Раптом із тобою щось трапиться? На війні всяке буває. Хто тоді…

Ні! Не віддам!

Їй стало страшно.

Ти що, наркоманка? Не хочеш ділитися дозою?! Звідки в тебе ця жага крові? Так, тобі доводилося вбивати. Скидами з дронів — багато разів, ти давно втратила лік. Один раз — з автомата, впритул, коли на позицію незрозуміло як просочилася ворожа ДРГ. Потім довелося кров із плитоноски й куртки відпирати. Не свою, чужу.

Смерть ворогів тебе не нервувала, але й не тішила. Що на тебе сьогодні найшло? Жадаєш повторити?! Повернутися в інтегральний режим?

Ні. Не можна.

Не сьогодні.

Звіт старшого сержанта Бадрачук був коротким:

«Протестовано інтегральний режим. Було залучено шість дронів-бомбардувальників плюс розвідник. Світлий час доби, ясна погода, без опадів, вітер мінімальний. Усі цілі успішно вражені. Інцидентів та ускладнень нема».

Уночі їй знову наснився бик. Величезний, страшний. Бик — і вириті ним траншеї з окопами, на тисячі кілометрів навколо. Калина прислухалася до себе. Страху не було, була тільки ненависть. Так, з ненавистю в обіймах, вона і проспала до ранку.

Коли Вундер знову запропонував їй увійти в інтегральний режим, вона не відповіла й мовчки ввімкнула інтерактивку.

Через день їхню групу підняли по тривозі. Двадцять хвилин на збори.

— Готуй вісім пташок. Заряди: десять РКГшок і шість «Зайчиків». РКГшки окремо, «Зайчики» окремо.

— Плюс-плюс!

Лео почав споряджати дрони.

Додавши зуму, Калина наблизила ворожу колону, що поспішала на рубіж розгортання: розвідник був уже в небі. Роздовбаною ґрунтівкою вздовж посадки повзли два танки та чотири бехи, тягнучи за собою довжелезні хвости пилу, що клубочився не гірше за димову завісу.