Чтение онлайн

Я дозволила моїй руці легко торкнутися до поверхонь, бродячи по кімнаті. Я заговорила зі Стівеном ні про що, аби він не запідозрив, що я примінюю свої здібності.

– Твоя кімната така приємна, - сказала я.

– Моя мати невротик, щодо порядку і організованості. Якщо я виходжу зі своєї кімнати на кілька хвилин і залишаю книгу на моєму столі, то коли я повертаюся, вона чарівним чином стає на місце.

– Це не так вже й погано, - сказала я, затримуючи свої пальці на його клавіатурі.
– Принаймні, тобі не доведеться прибирати її самостійно.

Стівен притулився

до стіни, схрестивши ноги під щиколотку.

– Ага, але я не можу мати навіть плакати.

– Досить скоро ти зможеш оздобити кімнату в гуртожитку, - сказала я, посміхаючись, хоча в середині я була зовсім не рада.

Цей пошук закінчувався, а в підсумку - нічого. У мене були всплески видінь, але усі вони були недоречними і в основному про прибирання економки. А мені було потрібно видіння з тої ночі з "Смакоти".

Стівен лепетав про те, наскільки він нетерпляче чекає на коледж і від'їзд з Істпорту. Тим часом, я ламала собі голову. Мені потрібно було щось за, що він тримався в ту ніч у ресторані. Я спробувала згадати, у що він був одягнений на відео з камери безпеки, але не змогла. Я не могла прямо запитати Стівена без того, щоб він нічого запідозрив. Раптово я згадала.

Єдине, що я згадала з відео безпеки - це було гарна зелена сукня Сесіль Клейворт. Шафа Сесіль була настільки великою, що не могло бути, аби вона наділа цю сукню знову минулого тижня. І, можливо, її ще не прали.

– На цьому поверсі є ванна кімната?
– запиталася я, перериваючи якусь історію з його випускного балу.

– Звісно, по коридору праворуч від тебе.

– Гаразд. Коли я повернуся, ти покажеш мені свої фото з випускного?

Пошуки цих фото, займе його на декілька хвилин. Я мчала по коридору, здогадуючись, що двері в кінці ведуть до спальні господарів. Я заглянула всередину. Бінго. Тепер, де ж її шафа? Я відчинила двері і закрила рот рукою аби не зойкнути . Гардеробна Сесіль Клейворт була як мрія. Одну стіну займали стелажі із взуттям. Інші стіни були з одягом... розвішані за кольором.

Це не зайняло багато часу, щоб знайти смарагдово-зелену сукню, яку я побачила відео з камери безпеки. Я дозволила моїм пальцям ковзати уздовж тканини і відкрила свій розум. Спершу нічого спливло так що я продовжувала йти уздовж тканини, поки не досягла поясу, де рука Стівена обійняла матір.

Потім це прийшло. Як куля. Я побачила Стівена, явно в нетверезому стані, що брів туди, де Вікторія Хаппел сиділа на барному стільці. Було надто шумно і я не могла почути ані слова, але я здогадалася, що він намагався підчепити її. Вікторія закотила очі і поклала руку йому на обличчя, а потім відвернулася. Вже рум'яні щоки Стівена стали яскраво-червоними. Він нахилився ближче і наполегливо щось говорив їй на вухо.

Вид і звуки затуманилися, коли почуття гніву скипіло і взяло під свій контроль видіння. Скажені думки заполонили мій розум. Вона збиралася усе знищити. Мені довелось пройти стільки труднощів, щоб мати те, що маю зараз. Ця маленька повія не зможе в мене це відібрати.

Емоції були настільки сильними, що я відчула, як хапаю ротом повітря.

– Що ти робиш?

Я кинула

сукню і обернулася. Стівен стояв у дверях туалету, дивлячись на мене неухильно.

– Нічого, сказала я, перехрещуючи руки.
– Це прекрасна сукня.

– Це моєї матері. Що ти робиш у її шафі?

Я щосили намагалась вигадати щось, щось, що хоч трохи мало би сенс.

– Вона сьогодні приходила, щоб побачити мене, - випалила я.
– Сказала мені, щоб трималася подалі від тебе. Вона сказала, що я не достатньо хороша, аби зустрічатися з тобою. Я не повірила їй

Я зробив паузу для драматичного ефекту.

– Але тепер я дивлюся на ваш великий будинок з модною гардеробною твоєї матері. Будь-яка з цих суконь коштує більше, ніж увесь мій гардероб. І я думаю, вона може бути права. Я не можу конкурувати з багатими дівчатами. Я не належу цьому світу.

Я заслужила премію Оскар. Я не знаю як я це зробила, але мені вдався образ істеричної дівчини, в якої з очей полилися сльози, і я вибігла з кімнати, а потім вниз парадними сходами.

Він пішов за мною.

– Клер, чекай!

– Я збираюся йти додому!
– закричала.

– Це занадто далеко! Зачекай!

Але я була біля дверей, перш ніж він міг мене наздогнати. Замість того, щоб йти по вулиці, де він міг би легко знайти мене, я кинулася до лісу. Я подзвонила Джастіну з мобільного, понад усе сподіваючись, що він відповість, і він це зробив.

– Клер?

– Джастін, у мене проблеми.

Глава 24

У лісі чувся тріск гілля, безперервне дзижчання комах та інші нічні шуми, що мене лякали. Я тулилися за деревом в темряві, не зводячи очей від дороги, де виднілися яскраво освітлені вхідні двері будинку Клейворт. Стівен гукнув мене, а потім знизав плечима і поплентався назад у будинок. Більше він не виходив.

Наскільки холоднокровним вбивцею він може бути, якщо він не пішов за мною? Але видіння ... емоції в ньому були настільки сильні. Стівен був такий злий на Вікторію. Досить злий, аби вбити.

Але щось у видінні гризло мене. Мій інстинкт говорив мені, що я неправа. Що я щось пропускала, розуміючи щось не так.

Чорний автомобіль сповільнився і під'їхав до узбіччя дороги. Я наблизилася ближче, побачила Джастіна на місці водія, і побігла до нього.

Джастін розвернувся назад після того, як я стрибнула на пасажирське сидіння.

– Двічі протягом двох днів я порушував закон заради тебе, - сказав він.

– Я знаю. Мені дуже шкода. Я повинна була подзвонити комусь з правами, але я боялася, і моїм першим інстинктом ...

Я замовкла, тому що я не хотіла закінчити цю фразу вголос.

– Я не проти,- сказав він.
– Я завжди прийду тобі на допомогу. Але я хотів би знати, чому я забираю тебе вночі, з лісу поруч із будинком Клейвортів.

– У мене сьогодні було якби побачення зі Стівеном.

Він зціпив зуби, але промовчав.

– Не реальна побачення, - продовжила я.
– Я використала його.

– У тебе виробилася звичка, - пробурмотів він.

Я проігнорувала його зауваження і пояснила: