Чтение онлайн

– Все нормально.

– Як у тебе тримає літо?
– запитала я, змінюючи тему, щоб я змогла відновити своє самовладання.

Стівен знизав плечима.

– Не дуже чудово. Через передвиборчу кампанію в домі не припиняється балаканина про політику. Включаючи химерні вечері з батьками. Примушують ходити в гості. Останнім часом я був під великим тиском. Мої батьки зараз на ще одному благодійному заході. Я теж мусив піти, але це краща заміна.

Я думала, чи розповісти йому про ті жахливі речі, які сказала його мати мені сьогодні вдень, але вирішила промовчати. Здавалося,

в нього достатньо проблем з його батьками, на даний момент.

– Якщо чесно, я не можу дочекатися, щоб поїхати в коледж наступного місяця. Утекти геть від усього цього. Мої батьки дуже... цілеспрямовані.
– Він раптово замовк.
– Пробач. Мені не треба було про це говорити.

– Я не проти. Це добре, що ти виговорився.

– Ні, це особисте, родинні справи. А це хороший вечір. Пробач. Я зануда. Давай поговоримо про щось веселе.

– Наприклад, про те, що усе містечко вважає мого брата вбивцею?

Стівен тихо засміявся.

– Добре, добре. Твоє життя не набагато краще прямо зараз.

– Ти правий.

Прийшла офіціантка з нашою їжею і Стівен швидко схопив свій бургер.

– Я чув ти працюєш над справою разом з поліцією, - сказав він.
– Це правда?

– Це було правдою. Але не тепер.

Він зітхнув з полегшенням.

– Я такий радий.

– Чому?

– Ти наражаєш себе на небезпеку, роблячи це,- він вказав на мене картоплею фрі.
– Одна смерть перетворилася на три.

Я цінила стурбованість кожного за моє благополуччя, але мені не потрібна ще одна людина, яка говорила б зупинитися. Я зробила глибокий вдих, відчувши, що це був вдалий момент для моєї місії. Я повинна отримати інформацію, за якою прийшла.

Я відкашлялася.

– Говорячи про той вечір, я хотіла задати тобі питання. Ти не бачив нічого підозрілого, коли був тут?

– Про що ти?

– Ти був тут тієї ночі, коли Вікторія Хаппел і мій брат пішли разом. В ніч, коли її вбили.

– Я був? Як ти знаєш?
– Його очі загорілися.
– Ой, почекай, ти щойно виловила це в своїй голові?

– Ні, нічого надприродного. Це було на касеті камери безпеки, де є мій брат. Ти був, хм, п'яний і твоя мати забрала тебе додому.

Він закотив очі.

– Я забув, що був тут тієї ночі. Як соромно.

– Усіх у нас є неприємні моменти, - сказала я.
– Повір, я теж їх маю. Нагадай мені, розказати тобі, як я кинула содову на Тіфані Деспозіто прямо тут.

Він злегка посміхнувся на це, а потім похитав головою.

– На жаль, я не можу допомогти, я не бачив нічого дивного у ту ніч.

– Може ти бачив, як Вікторія говорила з кимось, окрім мого брата?

Наприклад, з Ентоні Тоскано, вбивцею зі значком, чи його сином, Гебріелем, брехуном з ім'ям жертви, витатуюваним на його тілі?

Стівен похитав головою.

– Чесно кажучи, я насилу пам'ятаю ту ніч. Я провів її решту у ванній, блюючи. Я пам'ятаю як наша економка піднімала мене з підлоги і допомагала лягти спати.

Ай!
– сказала я, посміхаючись.

– Це один з тих моментів, якими моя мати буде гордитись. Я впевнений.

Я хихикнула.

Він

нахилився вперед, поклавши руки на стіл.

– Тепер про кидання напою. Я мушу почути це.

Решту вечора ми провели обговорюючи шкільні плітки і різні коледжі. На диво, я провела час непогано. Потім настав час розраховуватися і я зрозуміла, що не добула жодної інформації, яка б могла допомогти очистити ім'я Пері, і також ані трохи не наблизилася до викриття того, чи бачив хтось Тоскано з Вікторією або того, що він з нею розмовляв тієї ночі.

Стівен оплатив чек, хоча це я запросила його. Ми прогулялися до його машини і він відкрив двері для мене.

– Що будемо робити тепер?- запитав він, після того як сів місце водія.
– Тобі треба повертатися до дому?

У мене з'явилася ідея. Алкогольні пари зробили спогади Стівена про ту ніч туманною. Але предмети не забули. Я повернулася до нього обличчям.

– Ми можемо піти до тебе додому? Ти сказав, що твоїх батьків не має.

– Гм...

Я бачила, як він намагається зрозуміти що діється, думаючи, що він не уявляв, що я саме така дівчина.

– Я ніколи не бачила особняк, - додала я.
– Мене не запрошували на жодну вечірку в школи.
– Я посміхнулася.
– Не достатньо крута, я гадаю.

Стівен скривився.

– Вибач, якщо я коли-небудь ставився до тебе погано.

– Цього не було. Ти ніколи не дражнив мене, як інші. Ти просто ігнорував мене. Але ти можеш виправити це прямо зараз, - сказала я, посміхаючись.

– Тоді гаразд, - сказав він, виїжджаючи з парковки.
– Ми їдемо на екскурсію по будинку Клейворт.

Через кілька хвилин, Стівен, припаркувався на круговій дорозі і вів мене до вхідних дверей, які були оточені двома білими колонами. Я бачила його будинок до цього з вулиці, але він був ще більш вражаючим зблизька. Стівен повернув свій ключ, і я чемно відвернулася, коли він набирав код на системі безпеки.

В передпокої була мармурова підлога, люстра, що звисала зі стелі, і захоплюючі парадні сходи, що вигинались вниз з другого поверху. Мої кроки віддавалися луною, коли я пішла за Стівеном далі по коридору. Він відкрив скляні французькі двері, які привели до офіційної вітальні, потім до офіційної їдальні і кухні, достатньо великої, щоб вмістити все кафе. Весь цей час він говорив, показуючи на картини, скульптури і цікаві деталі інтер'єру. Він махнув рукою на велике вікно, через яке я могла бачити басейн і великий двір, де відбувалися усі вечірки на, які мене не було запрошено.

– Хочеш подивитися мою кімнату?
– запитав він несміливо.

Це було саме те, для чого я прийшла, але я не хотіла, щоб він мав невірне уявлення. Я хотіла доказів, а не траху. Зважуючи свої слова, я сказала:

– Звичайно ... на хвилинку.

Я пішла за ним нагору і вниз довгим коридором. Його кімната була величезною, з вікна якої було видно басейн. Свинарника, як в кімнаті Пері, тут не було. Ліжко застелене, комп'ютерний стіл чистий, комод без пилу. Кімната була більш схожа на готельний номер, а не кімнату хлопця-підлітка. Гадаю, це перевага того, хто має в домі економку.