Чіткість
Шрифт:
Я простягнула руку і поклала її на його щоку. А тоді поцілувала його.
Це не було моїм планом. Я не мала намірів притулятись губами до свого колишнього,
так близько, але повністю розчинилась у миті.
Його поцілунок був невпевненим, легким. Ніби наш перший поцілунок на пляжі, який був так давно. Я пам'ятала його рот, його смак і те, як він цілувався.
Цілувати Гебріела було схоже на екзотичну подорож. Цілувати ж Джастіна було, немов повернутись додому.
Я хотіла цього. До того, як він відштовхнув мене.
– Що ти хочеш?
–
Я часто моргала, не розуміючи, що сталось.
– Вибач, що?
– Це моя мрія, що збулась, але я знаю, що це не реально. Тобі щось потрібно. Скажи, що. Ти знаєш, я зроблю це.
Я сумнівалась, заплутавшись. Я не цілувала його, щоб отримати плівку. Я поцілувала його, бо так захотіла. Я подолала все. Ненадовго виштовхнула Тіфані з думок і віддалась почуттям. Але я не хотіла, щоб він знав про це. Мій захист дав тріщину на одну мить, ось і все. Я не хотіла, щоб в нього була даремна надія.
– Я хочу побачити плівку, - сказала я натомість.
Він відвернувся і сперся на огорожу набережної. Я дивилась на його спину. Він раз здригнувся, а потім випрямився і повернувся до мене.
Я завдала йому болю. Цього разу доволі сильного. Я відчула укол жалю.
– Плівку системи безпеки з ресторану?- спитав він.
– Ту, яку вони знайшли у твоєму домі? Навіщо вона тобі? Навіть якщо ти знищиш її, це не допоможе Пері.
– Я не хочу нищити або красти її. Лише подивитись. Один раз.
Він на мить задумався.
– Ти думаєш, що там може бути ще хтось. Справжній вбивця.
Я кивнула.
– А як ти дізнаєшся про це? Ти можеш дивитись, як люди будуть заходити і виходити весь вечір і не впізнати його.
– Або я можу побачити там Джоела, хлопця Вікторії і все стане на місця. Або... ще декого.
– Я не хотіла ділитись теорією Нейта про Тоскано-вбивць. А також не хотіла, щоб Джастін знав, що я бачила тату Гебріела. І я не могла пояснити собі чому.
– Не знаю,- сказав він.
– Це може бути ключем до всього, - я поклала свою руку на його - стара звичка - і заглянула йому в очі.- Ми можемо розкрити цю справу. Саме для цього ти прийшов до мене декілька днів тому. Ти ж цього найбільше хочеш, правда?
– Ні, - він м'яко відсторонився від мого доторку.
– Найбільше я хочу повернути час назад і змінити ту ніч з Тіфані.
– А ти не надто драматизуєш, Джастін?
Його обличчя стало напруженим.
– Я завдав тобі болю. Я кохаю тебе, але завдав тобі болю. Навіть зараз я бачу біль в твоїх очах. Бачу кожного разу, коли ти дивишся на мене.
– Його голос зірвався.
– Кажи, що я надто драматизую, кажи що завгодно, але правда така.
Це те, чого я хотіла останні декілька місяців. Я хотіла зробити йому боляче, бачити його обличчя в агонії. Повернути йому те ж, що я отримала. Але це не приносило мені радості. Коли всі емоції пройшли через мене, я зрозуміла, що не хотіла, щоб Джастін страждав.
Раптом я зрозуміла це. Місяцями я зневажала його, хотіла завдати йому
– Я пробачаю тобі, - сказала я.
Він поглянув на мене з надією в очах.
– Я не можу бути з тобою, - швидко промовила я.
– Але я пробачаю тобі. Я вірю, що ти хочеш повернути все і змінити. І в те, що ти ніколи не хотів мені завдати болю.
Він швидко моргнув. Його рот відкрився, але слова так і не злетіли з нього.
– Я не кажу це лише для того, щоб отримати плівку, - додала я.
Це було правдою. Так, спершу я думала використати його, маніпулювати його почуттями, щоб отримати те, що хотіла. Але потім всі поховані почуття знов з'явились. Всі ці місяці я намагалась завдати йому болю своїми словами та поведінкою. Думала, що його біль вилікує мене. Я не розуміла, що полегшити своє серце можу лише, вибачивши його. Його було достатньо покарано. Можливо, я ніколи не буду його дівчиною, але можу бути його другом.
– Я так думаю, - сказала я.
– Знаю,- сказав він тихо і стиснув мою руку.
Глава 21
Моя нервовість не давала мені стояти спокійно навіть хвилину, тому я ходила туди-сюди в офісі мера. Я чудово почувалась, адже пробачила Джастіну за день до того, на набережній. Почувалась правильно і заспокоєно. Але також почувалась винною за своє щастя, адже поки не мала відповідей про смерть Вікторії.
Джастін пішов давно. Він вже повинен був повернутись. Я почала хвилюватись. Він казав, що попросив свого батька вчора за вечерею і пан Спелмен погодився дати нам поглянути на плівку. Але якщо плівку все таки не вдалось взяти? Що якщо це стане ще одним глухим кутком? А якщо...
Двері відчинились і Джастін увірвався, швидко закриваючи їх за собою. Касета була в нього в руках і він підняв брову.
– О, дякую!
– я поспішила до нього з наміром обійняти, але зупинилась.
Це все було новим для мене. Спершу він був моїм хлопцем. Потім - моїм ворогом. А тепер..? Я не знала, як себе поводити і не мала часу розібратись з цим.
Дякувати Богу, Джастін не став робити момент ще більш незручним. Він підсунув другий стілець до відеопрогравача вставив туди плівку.
– Пам'ятаєш це?
– сказала я.
Джастін нервував. Він востаннє оглянув офіс і проговорив майже до себе:
– Гаразд, двері зачинені. Мій тато повернеться за плівкою через півгодини і поверне її у відділок. Готова?
– Готова.
Я натиснула та кнопку програвання. Плівка була зернистою, але доволі розбірливою, і показала вхідні двері "Смакоти". Камера спостереження з висоти пташиного польоту показувала хто заходив і виходив. Я тримала палець на пришвидшенні, поки людина не потрапляла в моє поле зору, а потім ставила на паузу і сповільнювала, далі ж знову пришвидшувала до наступного відвідувача. Через деякий час ми побачили першу людину, яка нас цікавила.
Фландри с Земли (Фландри с Терры)
7. Доминик Флэндри
Фантастика:
боевая фантастика
рейтинг книги