Я не я!
Шрифт:
Розділ 2. Сюрприз
Сьогодні їм належало зробити поїздку в округ Абердиншир Шотландії на пару тижнів спільного відпочинку. Там Семюел вирішив зробити їй сюрприз. Справжній сюрприз, про який вона й гадки не мала поки. Джессіка наполягла, щоб подорожувати довелося автобусом, а не власним авто Декера. Так вона сподівалася, що їй буде легше тримати його на відстані від себе при сторонніх пасажирів.
Шлях був неблизьким і витратив близько п'ятнадцяти годин. З вікна обраного транспорту можна було з легкістю розгледіти прекрасні пейзажі околиць Глазго, Перт, Данді, Абердіна.
Так,
Шотландія має СВОЮ давню історію, що йде з незапам'ятних часів відважних лицарів, замків і королів, яку Паркенс непогано знала.
Джессіка знала, що на території цієї провінції знаходиться близько трьох тисяч замків зі своїми таємницями і, можливо, привидами.
Здогадувалася, що багата історія і культура, рідкісна природа і м'який клімат, великі свята і неймовірний колорит Шотландії з легкістю перетворять будь-яку подорож в цей куточок Землі в справжню радісну пригоду, здатну залишити лише найяскравіші враження від вояжу.
Незважаючи на те, що Джессіка постійно марила особисто «доторкнутися» до історії століть, хоча б найближчих територій Великобританії, поки їй це мало вдавалося, і поїздка в Шотландію для неї була перша. І все через кар'єру і безперервну роботу з перекладами рідкісних старовинних фондів книг! Тому поїздці вона дуже зраділа. А після неї вона пообіцяла самої собі, що, нарешті, вирішиться надіти обручку Семюела Декера.
Семюел світився від передчуття багатообіцяючих майбутніх подій, був кілька замріяний всю дорогу, що йому було не властиво. На кожній зупинці усамітнювався, тріщав з кимось по телефону, іноді його обурення доходило до краю вуха Джессіки, але розібрати причину його обурення вона так і не змогла.
Дівчина звикла бачити його ділову зайнятість і подумала, що ця запальність стосується лише його молодої власної фірми, якій йому поки вдавалося непогано правити.
Кінцева зупинка в Абердіншир була близько шостої вечора, вона змусила їх покинути свою групу пасажирів. Джессіка здивувалася поведінки Семюела, що не дав їй послухати історичну довідку екскурсовода. Декер наполіг, щоб вони прогулялися пішки до місця, в якому він вирішив зробити зупинку днів так на п'ять. Всі речі він сказав віддати їй водієві авто, що чекав їх вже з півгодини і повинен був доставити цей багаж особисто в потрібне місце.
Декер скористався своїм телефоном як навігатором, щоб відшукати найкоротший шлях до згаданої кінцевої зупинки.
Вечоріло, і холодало. Остання декада другого місяця осені – пора не з теплих в тутешніх місцях. Декер накинув на її плечі свою спортивну куртку.
– Я не замерзла, Сем. Навіщо?
– Чи не замерзла поки. Нам добиратися близько години. Ще відчуєш холод.
– А ти? – потурбувалася Джесс.
– Я маю намір рухатися швидко, щоб встигнути
– Так ти через мене вибрав піший шлях?! Спасибі, Семюел! Це, дійсно, мило.
Але так, як вони рухалися всю дорогу – помилуватися красотами краю не вдалося і Джессіці. Це було схоже на гонку за сонцем, що ховалося за обрій, але ще виднілося попереду.
Але коли молода пара вийшла на «фінішну пряму», їх погляд зрадів чудовому краєвиду на замок Данноттар. Цей замок спочивав на кручі східного узбережжя Шотландії. Скеля, немов спеціально була створена для того, щоб Данноттар став колись самою неприступною фортецею цього краю. У замок можна було потрапити лише двома засобами: через добре укритий в щілині скелі головний вхід, або по вузькій крутій стежці, яка вела через печери до потайного входу в замок.
Джессіка на якийсь час завмерла, роздивляючись диво архітектури.
– Це і є наша зупинка, – гордо сказав Декер, не зводячи з неї свого задоволеного погляду.
– Сем! Ти жартуєш! – дивуючись почутому, вимовила Джессіка Паркенс.
– Анітрохи, Джесс! Ти коштуєш більшого! Повір мені! Але це ще не все. Найголовніший сюрприз ще попереду … – він схопив її за руку і радісно помчав по дорозі до головного входу в щілині скелі, де їх вже чекали.
Персонал, який обслуговув замок, привітав біля входу двох піших туристів. Одягнений він був у середньовічні шати, що вказують на приналежність до челяді того часу. Один з них, мабуть, найголовніший, сказав Декеру, що їх кімнати вже готові, і церемонію можна буде почати вже через годину. Інша дівчина «з прислуги» попросила їх слідувати за нею на поверх. В руках вона тримала дві свічки, одну вона дала Сему, а іншу понесла сама. Поки вони піднімалися витіюватими сходами, Джессіка не втрималася і тихо запитала Декера:
– Сем, про яку церемонії говорив цей молодий чоловік?
– У них сьогодні якесь культурно-історичне свято … втім, дізнаєшся все пізніше, – ухилився Сем.
Джессіці нічого не залишалося, як любопитнічати по сторонах, намагаючись запам'ятати всі деталі середньовічного інтер'єру. Коли вона зможе побувати ще в такому місці?
Через пару хвилин «прислуга» вказала на дві сусідні двері східного крила замку, натякаючи, що тепер вони належать туристам, віддала свою свічку Джессіці Паркенс і поспішно ретирувалася.
Сем, перш ніж Джессіка зайшла в свою кімнату, владно взяв її за плече і переконливо попросив:
– Зроби мені у відповідь приємне, одягни те, що лежить на ліжку твоєї кімнати, і через годину спустися по бокових сходах до каплиці, що ми проходили по дорозі сюди. Я буду вже там. Звідти ми підемо на розважальне свято. Упевнений: тобі сподобається.
Джессіка так і зробила, але спочатку вдосталь намилувалися середньовічним вбранням, що чекав на величезному ліжку. Це була льняна приталена сукня, кольору бордо, з не дуже глибоким вирізом на грудях. Крій вирізу, подолу і розкльошених манжетів рукава були прикрашені декоративним мереживом чорного кольору. Поверх сукні лежав набір напівкоштовних прикрас: непомітний кулон на ланцюгу і пару сережок у вигляді підвісок-вісюлек з хитромудрим візерунком, декорованим дюжиною крихітних рубінів. Все було чудовим, але чомусь Джессіці сподобалися найбільше сережки.