Чтение онлайн

– Леді, боюся ви зробите помилку таким чином, викликаючи гнів сера Річарда. Це страшний чоловік! Остерігайтеся його, міледі!

Гленна не покинула її, а залишилася в очікуванні її подальшої волі в надії, що леді все ж передумає.

«Напевно, Гленна права, мешканці замку вже встигли дізнатися його трохи краще, ніж я. Не варто мені ховатися від усіх, даючи привід думати, що відчуваю страх або втому! Я повинна знати, все, що відбувається навколо! Завести знайомства з усіма мешканцями цитаделі, неважливо челядь це або хтось із знаті, простий селянин чи подорожній. Хтось же проллє світло на моє неймовірне переміщення в часі!

Ночами у мене буде час все обдумати!» – вона кинула погляд на своє застелене і тепер опустіле ліжко.

Вона раптом згадала ЦЮ чудову ніч … Фарба збентеження залила її обличчя. Як же сталося, що емоційне катування обернулося в солодке тремтіння? Чи не Дункан є чарівником і чаклуном?! Чому вона досі не може викинути спогади про його наполегливі і сміливі пестощі зі своєї голови? Як йому вдалося розбудити в ній пристрасть і у відповідь бажання? Дункан … Дункан МакКоул … Він відкрив їй завісу у світ райських насолод і незабутніх втіх, всупереч її розуму.

Джессіка велично спускалася зі сходів, що ведуть в трапезний зал. І була розчарована побаченим: Річард МакКоул вальяжно розкинувся поперек підлокітників масивного панського стільця-трону і метав дротики в встановлену зліва від обіднього столу мішень. Зовсім ще юний паж, був завжди напоготові – падати нову партію снарядів. Поруч сиділо пару лицарів-молодчиків з оточення Річарда, вони вві всю наминали подані страви. «Гарні манери! Не дочекавшись даму…»

– Леді Равенна! Радий, що ви все ж зважилися приєднатися до мене! – зарозуміло зазначив її прихід Річард, не приховуючи свого торжества.

Він таки залишив своє дозвільне заняття і навіть спромігся подати їй чемно руку, посадивши за місце біля себе.

Натхнений смиренним вчинком подружжя брата, Річард великодушно наказав прислужнику:

– Варто запросити до столу Локслі, на бенкеті йому було вже краще. Нехай сьорбне з нами віскі за дружину Дункана і моє призначення панування в Данноттарі! Йому піде на користь.

Джессіка зраділа новині, що вона буде не одна в компанії Річарда і його посіпак. Морай Локслі з першої зустрічі вселив їй довіру.

– Ви прийшли до тями після шлюбної ночі? Після пережитого розчарування: втеча не вдалася, ваша покоївка по заслугах понесла покарання? – не дивлячись, їй в очі і церемонно послужливо наливаючи в її келих ель, почав зі зловтіхи Річард.

– Спасибі за турботу! Я бачила вашу щирість сьогодні на ешафоті фортеці.

– Ха-ха! Вас не так просто зламати, Равенна Гордон!

– Вважаю, вашими стараннями – тепер Равенна МакКоул?! – не стільки запитала, скільки безцеремонно поправила його Джессіка.

– Шкода, що ви дісталися моєму братові Дункану! Вам пощастило! Я б швидко витіснив пиху з ваших манер! – прошипів Річард, при цьому загрозливо нахиляючи стрункий торс ближче до Джессіці.

– Мабуть, мені слід погодитися з вами: в своєму везінні! – не могла стримувати своєї неприязні до співрозмовника Джесс, демонстративно невимушено відкидаючись на спинку стільця.

Річард знайшов холодним поглядом її спрямовані на нього очі. Його погляд нагадав їй німий випад в поєдинку – туше.

До кімнати увійшов Морай Локслі.

– А Локслі! Приєднуйся! Будь ласкавий! – награно висловив свою радість Річард. – Брат все передбачив: знав, кого залишити в якості наглядача наді мною! Хто буде тиснути мені замість нього на совість, нагадувати про обов'язок і честь! –

з сарказмом додав Річард, оголюючи свою підлу натуру.

– Бійся Бога, Річард! Твій брат сліпий у своєї братської любові до тебе! – обурився, підходячи до столу Локслі. – Він один, хто вперто не хоче помічати вчинків твоєї червивої душі!

– О! Одкровення за одкровення! Хочете сподобатися леді Равенні? Боюся, мій дорогоцінний брат і в цьому нас випередив! Леді тільки що зізналася мені, що вважає за дар долі – подружжя з Дунканом МакКоулом! Швидко ж вона здалася заклятому ворогові!

– Леді Равенна, дозвольте побажати вам доброго ранку, незважаючи на погоду, що бушує за вікном, і компанію для трапези! До моїх побажань просив приєднатися ваш чоловік! Він ще так само висловив жаль, що не зміг попрощатися з вами особисто. Військовий обов'язок змусив його покинути Данноттар негайно, – Морай Локслі сліпив Джессіку чарівною посмішкою, висловлюючи найбільше задоволення в привітанні її. Він приклався вустами до її зап'ястя і дозволив собі сісти біля неї.

– Приймаю ваші побажання, якщо ви готові виступити в ролі сонця, що проглядатиме серед цього похмурого небосхилу! – Джесс також мило посміхнулася йому у відповідь, вкладаючи в свій погляд усю теплоту вдячності, в тому, що він виявився поруч.

– На жаль, «сонце» МакКоулів покинуло нас на невідомий термін, – натякаючи на від'їзд Дункана, засмучено констатував факт його справжній друг, Локслі, – мені дісталася роль факельника, супроводжуючого вас в ході до його родового замку Крейгміллар. Але поки мій лікар – Іеген – не дає мені зволення зробити його. Дункан взяв з мене слово, що не буду опиратися вказівкам його наставника-чорноризця.

– Я повинна покинути Данноттар?! – в вигуку Джессіки виступив неприкритий страх. Як же вона знайде манускрипт і повернеться в свій час?!

– Несподіване рішення Дункана! – випередив з іронічною відповіддю Річард Морая Локслі, – Ймовірно, тільки ви піддалися чарам чоловіка! А він залишився безжальним до вас – відправка подружжя у своє зміїне лігво! Чи не дивна помста спочатку знехтуваного нареченого?!

– Річард! Ти бачиш у всьому нелюдськість і лиходійство! – обурився Локслі, не відриваючи ласкавого погляду від Джессіки. – Зовсім навпаки, леді Равенна! Так це рішення несподіване, але з благими помислами, я впевнений! І хоча він не встиг їх висловити нікому, знаючи його натуру, готовий ручатися, що все на користь теперішнього вашого становища, – він перекинув осудливий погляд на МакКоула-молодшого. – Насмілюся припустити, чи не побоюється він несвідомо твого вимушеного згубного сусідства зі своєю дружиною, Річард?

– Я зрозуміла … – задумливо почала Джессіка, – як тільки вам стане краще, Морай Локслі, ми від'їжджаємо в родову фортецю Дункана МакКоула. «Во истину хтось або щось позбавляє мене навіть можливості знайти книгу заклинань! Я полонянка закляття! Мені потрібно запастися врівноваженістю і витримкою! Скинути ці магічні кайдани за всяку ціну! »

Через місяць нечисленна кавалькада подорожніх-вершників не поспішаючи під'їжджала до Крейгміллару. Це були жінки і чоловіки, які тільки-но покинули Данноттар.

Густий, містично обволікаючий туман, немов навмисне, приховував від погляду Джессіки лякаючий її свідомість замок клану МакКоулів.

Конец ознакомительного фрагмента.