Чтение онлайн

Він знав, що вона була нещасною в шлюбі з його батьком. Зовсім дівчиськом її видали з примусу заміж за вже ослабленого сивоголового старця, Фергуса МакКоула. Ініціатива виходила від її рідних, зубожілих підданих Вільгельма I, що бачили в цьому шлюбному союзі єдиний вихід для свого незавидного становища. Спочатку її родичі припускали заручитися згодою на шлюб майбутнього спадкоємця, самого Дункана, холостого старшого сина могутнього клану (Річард в ту пору був зовсім ще юнаком). Але Фергус МакКоул готував своєму улюбленому синові-спадкоємцю іншу долю …

Дункан

в той час, нічого не знав, освоював на ділі мистецтво ратного бою на прикордонні. І робив славні успіхи, доставляючи своєму батькові привід для радості і гордості.

Так Маргарет стала дружиною Фергуса МакКоула. Спільних дітей вона не подарувала йому. Їх шлюб був недовгим – всього пару років.

Ще за життя Фергуса МакКоула, коли Дункану доводилося відвідувати Крейгміллар, він не раз помічав на собі захоплені і хтиві погляди, невміло прикриті, недосвідченої в плотські втіхах молодої дружини батька.

З кожним його приїздом Маргарет зримо змінювалася: вона розцвітала, немов дикий і медоносний верес. Але разом з тим змінювався і її характер: з тихої скромниці вона перетворювалася в жваву жінку. Побачивши скоро згасаючі сили чоловіка, вона швидко захопила кермо влади замком і прилеглим угіддям в свої руки.

Ліліас – прудка молодша і єдина сестра Дункана і Річарда стала Маргарет союзницею.

Річард тоді, втім, як і зараз, не цікавився нічим. Лише волочився за гарненькими служницями, махав, тренуючись, клинком по кілька годин невтомно, таємно плекаючи надію також добути славу на ратному полі, та таку, щоб гриміла по всій Шотландії і своїм громом затьмарила військовий тріумф Дункана.

З обов'язками господині молода дружина батька непогано справлялася. Дункан був спокійний за Крейгміллар і домочадців. За це він поважав енергійну Маргарет. Але після однієї пригоди, Дункан став остерігатися випадків, коли доля, жартуючи над ним, зіштовхувала їх шляхи-дороги в абсолютній самоті.

Це було в день чергового приїзду Дункана з ратного поля на недовгий термін. Сім'я, в тому числі Маргарет, зустріли його як завжди радо. У той же вечір готувалося святкове застілля з нагоди його прибуття. Як завжди в його кімнаті Маргарет наказала слугам влаштувати все до омовіння довгоочікуваного сина глави клану, втомленого з дороги.

Подивом для Дункана послужило невиправдане завзяття Маргарет перевірити всі її вказівки особисто. Саме тоді, коли в його кімнаті вже нікого з слуг не було, а сам прибулий, ні про що не підозрюючи, з п'янким виразом обличчя ніжився в великому дерев’яному чані, з якого підіймалась водяна пара. Маргарет без сорому підійшла ближче до ємності для купання, яка погано вкривала спокусливе тіло пасинка. Вона безцеремонно опустила руку в воду, ніби хотіла переконатися в ступені її гарячіні. І промовила зі пристрасністю те, що і так можна було прочитати в її очах:

– Як жорстока до мене доля! Моїм чоловіком міг бути ти, Дункан МакКоул!

Тоді Дункан схопив її мокре зап'ястя у води і, важко глитнувши повітря, проникливо сказав:

– Чи не гніви небеса, Маргарет МакКоул! Мій батько живий і є твоїм чоловіком!

Йому

було шкода молоду дружину Фергуса, але він розумів, що цей світ не під силу змінити нікому і можна лише тобі, скривдженому долею, зміниться самому. Необхідно навчитися приймати недосконалий і, в той же час, дивовижний світ таким, яким він є.

Тоді він, розсудливий, встояв …

Коли Дункан усвідомив, що своїм порочним зв'язком з Маргарет осквернив пам'ять батька, він довго картав себе. Потім картання змінилися на докори сумління: раз не зміг встояти проти спокуси мати Маргарет МакКоул, значить, повинен був вести її під вінець, адже він винен перед нею. Він все ж таки більш досвідченими був і таких нестримних і всепоглинаючих почуттів, як вона по відношенню до нього, не відчував до бідоласі. Але заспокоїти свою совість йому не судилося: Вільгельм I, знаючи про його душевні муки на правах друга і сюзерена, все ж не дав своєї згоди на цей шлюб, посилаючись на те, що сам є таким же невільником політики свято шанованої Шотландії.

А незабаром вінценосець оголосив про своє рішення бачити всі ворогуючі клани в одному строю, але перш за допомогою шлюбних уз іменитих спадкоємців припинити раз і назавжди міжусобні вікові чвари. МакКоули і Гордони не були винятком. Дункану і Равенні випав жереб – стати подружжям.

Попереду шляху Дункана здався Крейгміллар. У чверть години вершники подолали залишок дороги до замку. Видно було: дозорні сповістили мешканців замку про прибуття господаря. Брама на цепах була спущена, на ній вже очікували Дункана Ліліас і Маргарет. Ліліас дбайливо тримала за руку свою схвильовану мачуху-ровесницю. Всі знали про її бідолашне становище. Хіба можна було приховати в її очах блиск всепоглинаючого полум'я, коли вона дивилася на МакКоула-старшого?

– Братик, з поверненням! – не витримала прудка Ліліас, гаряче вітаючи ще не спішеного Дункана.

– Здрастуй, бешкетниця! – як завжди ласкаво відповів старший брат, залишаючи сідло. Сестричка кинулася обіймати Дункана. – зіб'єш, невгомонна! – широко посміхнувся МакКоул, радо приймаючи її в свої палкі обійми. – Здрастуй, Маргарет!

Він побачив замішання своєю колишньої коханої, яка не рухалася з місця. Жалість до неї защемила груди.

– Вітаю тебе, Дункан! – ледь чутно відповіла вона.

– До вечора відправлюся в Джедборо! Вільгельм чекає … – він уникав відповіді на мовчазне запитання: «Чи відбулося його вінчання з Равенною Гордон?» – наїзникам і коням потрібен відпочинок. Ми втратили кілька днів в Данноттарі через … – він осікся: чи варто розповідати подробиці про прийом нареченого? Чи не дасть він помилкову надію Маргарет?

– Я віддам потрібні розпорядження! Твоїх друзів нагодують і напоять! Тваринам дадуть все необхідне! Я накажу приготувати провізію вам в дорогу! Нехай воїни слідують за мною! – Маргарет холодно поспішила запевнити Дункана, що виповнить обов’язки господарки як завжди, немов боялася почути з його вуст ім'я суперниці.