Чтение онлайн

першим помічником обер-поліцмейстера розшуково-

бираються, аби вискочити з мишоловки.

го департаменту.

Швиденько крутнувся Іполит Вікентійович на під-

І додає:

борах, щодуху до дверей і — за двері.

— Пошукайте у верхній кишені плаща — там по-

Пані всі разом в них кулачками замолотили.

свідчення…

Дарма.

Муся з тумбочки злізти боїться, щоби негідник

Двері для «Цариці Дніпра» дубові замовляли на лі-

не вискочив. Ледве дотяглася до вішалки,

де його

сопильні під Яготином — такі й сокира не з першого

плащ висів.

разу візьме!

Висмикнула його з гачка, в кишені порилася.

106

107

Дійсно, лежить там папірець.

Але Олексій не вгаває, регоче все дужче, аж сльо-

Розгорнула, прочитала уважно, печатку на світлі

зи на очах виступили:

роздивилася.

— Приватний детектив? Бувають же такі оказії!

— Дійсно… — каже розгублено. — А навіщо ви тут?

Ляльками давно припинили гратися? Яка від вас мо-

— Випустите — скажу.

же бути допомога?! Один лише біль зубний.

Муся з острахом тумбочку відсунула.

Як загадав про свій зуб, так одразу ж і скривився.

А той вийшов з переможним виглядом та ще й з її

Сміятися припинив.

саквояжем у руці.

Не знав, що зачепив Мусю за живе.

Муся на нього так і кинулася, але він високий, ру-

А вона в атаку пішла, мов дика пантера:

ку зі своєю здобиччю вгору підняв — не дотягнутися!

— Ось ви всі такі — солдафони! Ані наукового під-

Трясе саквояжем — і в наступ:

ходу до справи! Ані логіки! Ані аналізу! Одразу — під

— А от ви, мадемуазель, хто така? Ви ж не ак-

арешт і давай тиснути. Як у часи інквізиції! Дакти-

триса, чи не так? Ви тут навіщо? Може, ви актри-

лоскопію досі не визнаєте. Антропоніміку також!

су вбили, в річку вкинули — а тепер гостей будете по

Книжок розумних не читаєте — працюєте, мов оп-

одному туди ж відправляти? Га? Зараз я вас за-

ричники. Один перед одним хизуєтесь та чини набу-

арештую — у мене на це повне право є. Поміняємось

ваєте. Ох… — рукою махнула. — Та про що з вами

ролями!

розмовляти…

Тут уже Мусі довелося скиснути.

Принишк нишпорка.

— Я… Я… — бурмоче, — я донька начальника

— Я чини не здобував, я їх навпаки — втратив, —

санкт-петербурзької поліції генерала Гурчика!

засопів ображено і смиренно питає: — А дозвольте

— Гурчика? — чомусь зрадів посіпака. — Матвія

запитати, що-що, ви кажете, ми не визнаємо? Що

за

Івановича? Знаю такого. А тут що робите?

слово таке?

— Я, бачите, батькові допомагаю…

— Дактилоскопію! — поважно відповідає Муся.

— Тобто?

— О! Ви й про це відаєте?! — іронізує. — А що во-

— Ну… веду розслідування, — белькоче розгуб-

но таке, можете пояснити?

лена таким поворотом подій Муся. — Так би мови-

Муся навіть зраділа, що може про улюблене вго-

ти — неофіційно…

лос сказати, і з захватом пояснювати взялася:

— Цікаво, — посміхається Олексій. — Це у вас

— Це метод ідентифікації людини за відбитками

що, хобі таке?

пальців. Його, між іншим, англійський антрополог

І як зарегоче:

Френсіс Гальтон започаткував ще в тисяча вісім-

— Вперше бачу дамочку-нишпорку!

сот дев’яносто п’ятому році! А наша поліція ще ніби

— Я, між іншим, — розлютилася Муся, — багато

в кам’яному віці перебуває. Ось і доводиться за все

чого можу! Мені тато часто вдячним буває!

самій братися…

108

109

Сказала і насупилась: навіщо перед цим нікчемою

метрах бачу, що ви дівчина серйозна. Прошу виба-

бісер метати!

чення, якщо образив. Мир?

А той дійсно здувся, мов індик, котрого общипали.

Виструнчився, комір застібнув, простягнув Мусі

Дивиться зацікавлено, ніби вперше Мусю поба-

руку.

чив, руку з саквояжем опустив.

Муся, для годиться, якусь мить подумала і потисла

— А ви все це звідки знаєте? — питає.

простягнуту руку.

Гордо знизала Муся плечиками, саквояж свій віді-

— Мир, — згодилась. — Тільки ви, вельмиша-

брала, під ліжко засунула, дух перевела.

новний пане Крапко, більше ніякого неподобства не

— З книжок, — відповідає.

чиніть, як учора в коридорі…

І думає: зараз я цього околоточного геть у калюжу

— Так це ж я не з власної волі, — зашарівся той. —

посаджу!

Це ж для людей було, для конспірації…

— Скажімо, — поважно продовжує, мов на лек-

— … І рибонькою мене більше не називайте!

ції, — з монографії повітового поліцейського чино-

— Слухаюсь! — посміхнувся і серйозно додав: —

вника пана Снєгірьова «Про розшук», а ще з праць

Ну що — звіримо наші карти?

генерала Лебедєва «Мистецтво розкриття злочи-

нів» — ще в рукописі прочитала, коли він татові його