i c66bbbbf7dda0d4b
Шрифт:
102
103
посмішкою. — Благаю, ваше світлосте, послухатись.
Собачка княжни гавкає, за ноги її чіпає, в подолі
Це швидко, ненадовго…
сукні плутається.
Зневажливо
Княжна тонкими перстами за скроні взялася — мі-
підвелася.
грень.
Але руку слідчому з Петербургу подати не схотіла.
За дверима теж хтось стукати почав. Певно, чер-
Пішла.
ниці з приживалками свою пані виручати взялися.
Служниця за нею.
Аж раптом відчинилися двері.
— Пане капітане, проведіть, будь ласка, шановних
Входить у них Іполит Вікентійович, чемно кланя-
пані до кают-кампанії, — каже Іполит. — А я ще піду
ється:
третю пошукаю…
— Шановні пані…
Лизавета Павлівна не розгубилася, наступає на
* * *
нього з кулаками:
— Ти що-небудь розумієш? — приговорювала, нер-
— Я тобі покажу! Песиголовець! Супостат! Гаспид!
вово курсуючи з кутка в куток, княжна Анастасія.
Почекай, я тобі сала за комір заллю!
Хоча на відповідь не чекала.
Задкує від неї Іполит Вікентійович, втрачає присут-
Ольга сиділа за столом, голову схиливши, пальця-
ність бойового духу, надто велика ця пані — і вшир, ми перебираючи китиці скатертини. Зіщулилась уся, і в вишину, мов каріатида.
мов їжак перед хортом.
Але опанував себе, набрав поважного вигляду, по-
Княжна двері посмикала, обурилася:
серед кімнати став і у своїй звичній манері, за яку над
— Та вони ж нас зачинили!
ним генеральська донька насміхалася, промовляє:
Віяло дістала, обмахуватися почала.
— Шановні пані! Прошу дуже заспокоїтись! Маю
Аж тут двері відчинилися і в них влетіла купчиха
до вас важливе повідомлення. Отже… Прошу вас
Лизавета Павлівна, ніби її хтось ззаду штовхнув, —
усіх залишатися тут до з’ясування факту звинува-
і знову двері зачинилися.
чення у… У підозрі на… На замах, точніше ска зати —
За ними лише виття черниць та приживалок чутно.
на скоєний замах, що мав тяжкий наслідок щодо
А Лизавета Павлівна в зчинені двері продовжує
життя пана німецького посла гера Вільгельма фон
криком кричати:
Айзена!
— Я вам покажу, бузувіри! Безбожники! Антихри-
Запала глибока тиша.
сти! Що вам від мене треба?
Навіть собачка не гавкнула.
Почала в двері ногою гатити:
— А що з ним? — скрикнула княжна Анастасія.
— Я удова купця третьої гільдії Савелія Копито!
Задоволений тишею і увагою,
Я вам так цього не подарую! Посеред білого дня! Як
пихою налився.
смієте?!
— Минулої ночі його вбито.
104
105
* * *
Сказав коротко, без зайвих слів. І на реакцію па-
ні дивиться.
А в «акторській каюті» своя драма розгортається!
Зойкнула Ольга, осяяла себе хресним знаменням,
— Ну, і довго ви збираєтесь так сидіти? — крізь
взялася долонями за щоки, на княжну з острахом по-
двері питає Мусю ув’язнений.
глянула.
— До першого причалу! Потім поліцію викличу!
А та головою хитає, рукою замахала, мовляв, ні, ні,
— Це ж навіщо?
не може такого бути.
— Щоби вас заарештувати!
Лизавета губи підібгала, насупилась, але мовчить —
— На яких таких підставах?
і на тому спасибі.
— А чому у вас у валізі фотокартка вбитого лежить?
— Але… — першою прийшла до тями княжна. — Але
Взагалі, хто ви такий? Ось це з’ясуємо в дільниці!
я не розумію ваших дій, пане слідчий! До чого тут ми?
— Та не можна мені в дільницю, — каже Олексій.
— Я ж сказав, ваше світлосте, вас затримано з ме-
— Звісно! — відказує Муся.
тою встановлення обставин! — сміливо каже слідчий
— Ну, добре. Я вам скажу… — смиренно промов-
розшукового відділу. — Проведемо допит. Складемо
ляє напарник. — Тільки відчиніть!
протокол…
— Я вас і так добре чую, — каже Муся.
— На підставі чого, дозвольте вас запитати, вель-
— О господи, — зітхає той. — І звідки ви на мою го-
мишановний? — скинула брови прекрасна княж-
лову звалились? Пообіцяйте, що нікому ані слова…
на. — Попрошу вас пояснити!
— Ще чого!
— Усі пояснення будемо робити, так би мовити,
— Добре, — змирився ув’язнений і в шпарку ше-
конфіденційно, — не здається Іполит Вікентійович. —
поче: — Познайомимось заново. Олексій Крапка.
Як кажуть, у приватному порядку. Тобто — тет-а-тет…
Околоточний наглядач…
— Що?! — знову пішла в наступ Лизавета Павлів-
Муся аж за боки вхопилася від сміху, а Олексій
на. — Ах ти, сатрап! Шельма поліцейська! Будяк за-
обра жено каже крізь двері:
сохлий!
— Розумію вашу іронію. Але до того я сім років був
Наступає рішуче, а за нею і княжна з Ольгою під-