Чтение онлайн

Галас стояв неймовірний.

Розштовхавши юрму, Олексій і Муся прорвалися

вперед і теж перегнулися через перила.

Побачили страшну картину: у хвилях, зачепившись

краваткою за якірний ланцюг, погойдувалося тіло

ювеліра Соломона Штока…

Пані, оточивши колом мадам Шток, бризкали їй

в обличчя тим, що було під рукою, — лимонадом.

Жорж розгублено стояв поруч, притискаючи до гру-

дей клітку з папугою.

Крізь натовп пробивався до перил Іполит Вікен-

тійович,

за ним біг капітан.

— Усім розійтись! Пропустіть! Посуньтесь!

— Тіло треба дістати! — командував капітан. — За-

спокойтесь, панове, з нами поліція!

— Знімай, знімай! — шепотів режисер. — Зараз

ця морда — в самий раз!

— Соломон! Соломошо! — басом волала мадам Шток.

— Соломошо, дай червінця! — вторив за нею сха-

рапуджений папуга.

Мадам Шток рвалася до перил, звісилась — і від-

кинулася назад, на руки панства.

— О! О! Соломошо, на кого ж ти нас покинув? —

волала мадам Шток і, обернувшись до сина, заува-

жила: — А краватку нову нап’яв…

Іполит із капітаном за допомогою матросів нареш-

ті змогли відтіснити публіку від перил.

114

115

Пані повели мадам Шток. Аби вона не бачила, як

ватна… — і потер шишку, що йому на чолі Лізавета

її нещасного чоловіка витягатимуть з води.

Павлівна кулачком своїм семипудовим закарбува-

Помітивши в натовпі Мусю, Іполит поважно кивнув

ла. — Я їх у каюті зачинив. Нехай поміркують. Так би

їй: нарешті у нього в руках була справжня справа!

мовити — психологічна атака…

Петро Шнур, що метушився серед матросів, майже

— Ой, який же ви розумник, Іполите Вікентійови-

впритул підійшов до Мусі, втягнув ніздрями запах її

чу! — похвалила Муся.

волосся.

Той поважно кивнув, серветку за комір заклав.

Посміхнувся і зник серед юрми.

А Муся, поки його борщ у свій полон не взяв, запи-

тання швиденько підсунула:

* * *

— А зі Штоком що сталося?

Обід, який накрили в салоні, вже не був таким без-

— Випав за борт, бідака. Зачепився краваткою за

хмарним, як сніданок.

колесо. Жахлива смерть…

Публіка тихо працювала ложками і виделками, по-

— А свідків опитали?

шепки обговорюючи несподівану біду.

— Та які там свідки, — зітхнув Іполит. — Це вночі

Але ж голод не тітка, всі чемно сиділи і жували.

сталося.

Усе ж таки і апетит не «в Києві дядько».

Хотіла Муся змовчати, аби собі ласий шматок

за-

Нагуляли.

лишити, але не втерпіла, сказала, стримуючи гнів до

Муся, котра прийшла раніше за Олексія, сіла за

такого невігластва:

столик, вдихаючи шалений аромат густого червоно-

— А хоча б ті свідки, що бачили його останнім!

го борщу, в якому білосніжною хмарою висіла, не роз-

— Нічого цікавого! — заспокоїв її слідчий. — Дру-

тікаючись, сметана.

жина каже, що за вечерею скрутило його — от він «до

Тільки серветку на колінах розіклала, як до неї під-

вітру» прямо з-за столу зірвався. Вона його більше

сів Іполит Вікентійович.

й не бачила. Вона впевнена, що… вибачте, небіжчик

Муся зніяковіла: а що як зараз і Крапка підійде, що

у полюбовниці ночував.

Іполиту пояснювати?

— Ай-яй-яй, — картинно захитала головою Муся. —

Але, вирішила, нехай буде як буде, усе одно назад

Як же він так швидко тут полюбовницю тут завів?

дороги немає — лише через вдале розслідування.

Напружився Іполит:

А для цього їй і цей, і той знадобляться.

— А що, у вас інше припущення?

— Такі ось справи, Мар’є Матвєвно… — ніби про-

— Ні-ні, що ви, — поспішила заспокоїти Муся і улес-

довжуючи розмову, збуджено почав говорити слід-

ливо поглянула. — А чи не дозволите ви, шановний

чий. — Оце так-так… Ваші передбачення, як завжди, Іполите Вікентійовичу, мені з тими дамами самій по-

слушними виявилися. Красно дякую. Поведінка у цих

гомоніти? Так би мовити, по-жіночому. Усе ж таки лег-

пані, котрих ви мені порекомендували, дійсно неадек-

ше їм буде зі мною порозумітися…

116

117

— Навіть не знаю… — з сумнівом промовив Іпо-

Олексій від шинквасу неквапливо відійшов, став

лит. — Я б сам хотів… дотиснути…

над обома, грізний, мов Зевс.

— Ну, дорогенький, ну, люб’язний друже… — по-

З подивом глянув на це «ручкання» і каже до «дру-

чала пускати бісики Муся. — Ви ж мене знаєте…

жини» хмільним голосом, так щоби усі чули:

— Знаю. По-вашому все одно буде… — зітхнув Іпо-

— Дозвольте! Це як же розуміти, ри… — гикнув

лит Вікентійович тяжко. — О, якби ж то ви, Мар’є

прямо в обличчя здивованого Іполита і слово нена-

Матвєвно, до мене хоч мізерну прихильність виявили…

висне для Мусі проковтнув. — Хто це такий?