Чтение онлайн

— З дозволу архіву Головного центру астронавігації ми переглянули голографічні знімки, зроблені вашою експедицією на Лателлі, — заводячи мене до лабораторії, сказав професор. — Так от те, що ти розповів, з погляду хімічної екології постало в новому світлі.

— В якому світлі? — перепитав я, але тут в лабораторії згасло світло і над невеличким екраном з’явився голографічний привид — двійник метелика з Лателли. Зображення було таке реальне, що в першу мить я аж відсахнувся від екрана…

— Був час, коли вважалося, що молекули пахучої речовини викликають у комах електричні сигнали, які й сприймаються мозком, — почав

еколог. — Але покійний професор Венс висунув електромагнітну теорію запахів…

Рівний голос еколога подіяв на мене заспокійливо. Мені навіть здалося, що метелик теж застиг на місці і прислухається…

— За його теорією, комахи реагують на електромагнітні коливання, які утворюють молекули пахучої речовини в інфрачервоній зоні. Проте молекули речовини здатні утворювати радіохвилі й у міліметрових та субміліметрових ділянках спектра. Саме тому ми з колегою Ігрековим і подумали, що ці хвилі можуть вловлюватися вусиками-антенами комах. Адже їхні розміри відповідають довжині електромагнітних хвиль міліметрового та субміліметрового діапазону…

— До чого ви ведете? — не зрозумів я. — Невже запах гару, що линув від зорельота, метеликам Лателли був приємніший за аромат будь-якої квітки?

Професор і еколог перезирнулися.

— Отож-то, — таємниче мовив колега Ігрекова. — А на яких хвилях ваш зореліт тримав зв’язок із всюдиходом?

— Здається… Здається… — І тут мене осінило: — Ну, звичайно, на міліметрових!

— Тоді, — еколог аж сплеснув руками від захоплення, — ви самі підняли завісу над таємницею!

Виходить, збагнув я, гіпотеза покійного професора Венса знайшла несподіване підтвердження. Ажурні вусики-антени метеликів Лателли, певне, були “настроєні” на хвилю пахучої речовини, яка повністю “співпадала” з хвилею нашого радіопередавача. Адже молекули теж здатні поглинати і випромінювати радіохвилі. Тож не дивно, що гігантський зореліт став для комах велетенською принадою.

Проте одна загадка все ж таки лишилася не розкритою. її, мабуть, не вдасться розгадати нікому. А у метеликів Лателли про неї не спитаєш. Але цікаво, яку саме квітку нагадав їм наш зореліт?

Ось такою несподіваною виявилася розгадка найнезвичайнішого випадку в житті Андрія.

А які теорії запахів відомі вам?

Як би ви пояснили випадок, що стався з нашими героями на Лателлі?

Коли ваша думка співпадає з міркуваннями героїв й свідчить на користь електромагнітної теорії запахів, спробуйте відповісти, де раніше був використаний термін “антени” — в біології чи в радіотехніці?

— Все, що ти розповів, вражає! — вигукнув професор Ігреков. — Просто вражає! Тут, на Землі, я не знаходив собі місця. Та сам подивись, сам переконайся…

Професор кинув мені стос міжгалактичних газет, перші сторінки яких рябіли тривожними заголовками: “Трагедія у сузір’ї “Фозар”, “Ніякої надії на порятунок…” “Підступна Яо поглинула героїв!..”

— І

от я бачу тебе живим і здоровим. Фантастика та й годі!

Обличчя Ігрекова сяяло. Від надміру почуттів вія схопив мене в міцні обійми.

— Живий-здоровий! Коли не було вже ніякої надії! Коли експерти Центру міжгалактичних сполучень вже вирішили закрити цей район для польотів. — Враз професор став серйозним і сумовитим. — А коли твоє зображення виникло на екрані відеофону, мені здалося, ніби ти дзвониш з антисвіту.

— Антисвіт, антиречовина, анігіляція… — задумливо мовив я, заново переживаючи жахливі враження своєї останньої мандрівки. — А ви праві, професоре, — то дійсно був “антисвіт”. І знайшли ми його там, де зовсім не сподівалися…

Зумер відеофону урвав мене на півслові.

— Так. Іду! — коротко відповів професор. — І, вибачаючись, мовив до мене: — Бачиш, друже, мене вже кличуть.

— Розумію.

— Треба нам побачитися вдома. Інститут нерозв’язаних проблем — не найкраще місце для зустрічі друзів.

— Коли ви закінчуєте?

— За півгодини.

— Я почекаю.

— От і добре. Відпочинь поки що тут, у моєму кабінеті. А викликають мене якраз у твоїй справі…

— Аналізи планетної речовини з Яо? Їх уже почали робити?

— Твоє повернення на Землю — сенсація! — озирнувшись на порозі, вигукнув професор. — Контейнери з Яо обстежуються поза графіком. Можливо, побувавши в лабораторії, я теж зможу повідомити тобі щось дивовижне…

— Сумніваюсь, — зітхнув я, відкидаючи голову на високу спинку шкіряного крісла, — все дивовижне і жахливе, що могло статися, вже сталося…

Коли за професором зачинилися двері, пам’ять владно перенесла мене в той темний закуток сузір’я Фозар, де півроку тому мені довелося пережити найнеприємніші хвилини. Я намагався протистояти цій властивості нам’яті повертати нас в думках до жахливих подій з педантичністю ментора, що вчить мудрості життя, спробував думати про щось приємне. Але даремно: втома давалася взнаки — безсонні ночі мандрівки, відповіді на численні запитання експертів, прес-конференція після повернення… Не допоможуть мені ні транквілізатори, ні коктейлі “Чорна діра” в барі Міжпланетного центру астронавігації, а тільки час…

Внутрішня напруга спала, і пам’ять знову підхопила мене на свої крила та й понесла далекою дорогою Всесвіту туди, де за десятки світлових років од Землі таємниче виблискувала блакитна зірка — нове сонце — Фозар.

…Зореліт наш здригнувся, наче від поштовху. Капітан Савіров сказав:

— Не може бути, посадка пройшла цілком нормально!..

Але в ту ж мить зореліт здригнувся від нового струсу. Антигравітрон було вимкнуто. Більшість з нас залишили пневмокрісла. Тож під час струсу не втримались на ногах. З-за обшивки корабля до нас долинув страшенний гуркіт. Потім його заглушив металевий скрегіт. І ми відчули, що наш корабель нахиляється і нібито падає.

— Увімкнути камери зовнішнього огляду!..

Наказ капітана був виконаний негайно, але на екранах системи “Телеоко” панував суцільний морок.

— Що б це могло бути? — хрипким голосом вигукнув я, розтираючи забиту під час падіння руку. — Капітане, чому екрани темні? Де ми? Що це все означає?

Мужнє обличчя Савірова було непроникним. Тримаючись за пульт керування, він ледве зберігав рівновагу: внаслідок нахилу корабля підлога в головній рубці зорельота нагадувала шлях на Еверест.