Зоряне вітрило
Шрифт:
Оскільки сили між античастинками за законом зарядової симетрії дорівнюють силам між частинками, то антиречовина буде мати ті ж самі хімічні і фізичні властивості, що й речовина.
Якби нам вдалося штучно створити антиречовину, ми б одержали джерело енергії в тисячу разів потужніше, ніж термоядерна енергія. Проте приготувати антиречовину в земних умовах дуже важко і перш за все тому, що частинка, з’єднуючись з античастинкою, знищується. При цьому виділяється енергія у вигляді -квантів, або інших частинок. Ось чому описану професором Ігрековим реакцію синтезу золота в земних умовах поки що здійснити не вдається. Адже антиречовину не можна втримати в обладунку з речовини. Проте її можна було б підвішувати в електромагнітному полі, щоб вона не стикалася з речовиною.
А
Золото належить до числа розсіяних металів. Вміст його я гірських породах дуже незначний. Невеличка кількість його виявлена в тканинах живих організмів та у морській воді, приблизно 0,01–0,05 мг/т. Незважаючи на те, що вміст золота у воді дужо незначний, розробляються проекти видобування його з морів і океанів.
З точки зору космонавтики Сонце — справжній полюс недосяжності. Справа в тому, що під час будь-якого космічного запуску Земля відіграє роль першої стартової ступені. її орбітальна швидкість близько 29,8 км/сек (майже втричі більша першої космічної) додається до швидкості ракети. Для польотів до Марса, Юпітера й інших більш віддалених від Сонця планет запуск проводиться “за напрямком руху” Землі. Немов камінь з пращі, що швидко обертається, зривається ракета із земної орбіти і, обганяючи пашу планету, поринає все далі від Сонця. З точки зору енерговитрат — це найбільш вигідний міжорбітальний перельот. Меншу швидкість космічному апарату повідомити не можна. Він не долетить до цілі. А більша швидкість йому не потрібна.
Коли ракета стартує на Сонце, обертання Землі за орбітою для неї вже не допомога, а прикра завада. Зірватися з земної орбіти вниз на Сонце можна тільки згасивши орбітальну швидкість — піти “проти течії”. Мало того, ще треба подолати земне тяжіння. Отже, щоб потрапити на Сонце, зонд повинен розвинути швидкість 31,8 км/сек в бік, протилежний руху Землі по орбіті. Проте це не влаштовує тих, хто прокладає космічні траси: адже тривалість такої подорожі дорівнюватиме десяткам років.
А до Сонця можна дістатися й за кілька років. І для цього, до речі, зовсім не потрібні потужні ракетні ступені. Частину енергетичних витрат можуть взяти на себе Земля і Юпітер. Вчені дійшли парадоксального висновку: хочеш швидше потрапити на Сонце — цілься у Юпітер.
Стартуючи з Землі, ракета вирушить у напрямку Юпітера, під дією тяжіння зробить навколо нього петлю і візьме курс на Сонце. Причому досягне його через три—чотири роки. Під час стрибка на Сонце за “трамплін” правитиме орбітальне обертання Землі, те саме обертання, яке вважалося головною перешкодою на шляху до цієї зірки.
Дію електромагнітних полів на живе вивчав наука біофізика.
У 1926 р. професор Л.Васильєв, па той час президент Ленінградського товариства природознавців, робив спроби знайти “радіозв’язок” між людьми. Щоправда, його спроби не увінчалися успіхом, тому що він не зміг зафіксувати електромагнітні поля живих істот через відсутність високочутливої апаратури. Експерименти професора П.І.Гуляєва та інших учених показують, що за допомогою електромагнітного поля нерва людина може “бачити” придмети на відстані, наприклад, відрізнити провідник від діелектрика, визначити місце їх розташування, форму, напрям руху. Сьогодні можна цілком логічно припустити, що люди таким самим способом можуть обмінюватися й інформацією. Ця, па перший погляд, фантастична думка має реальну основу. Експериментально встановлено, що людина відчуває магнітне поле. Людина, яка перебуває в зоні дії імпульсного високочастотного передавача, чує дзижчання, свист або клацання залежно від режиму модуляції. “Радіозвук” відчутний на частотах 425, 1310, 2982
Ще в кінці минулого століття російський фізик П.М.Лебедєв показав, що світло може тиснути на певну поверхню. Саме цю властивість світла і використали наші герої, побудувавши “сонячне вітрило”.
Вчені підрахували, що в районі Землі на кожен квадратний метр поверхні діє сила сонячних променів в 0,9 мг. Отже, сонячне вітрило у вигляді квадрата, бік якого дорівнює 100 м, створить “тягу” усього в 9 г!
Кількість відомих нині науці хімічних сполук — від найпростіших до найскладніших — становить близько 2 мільйонів. Всі вони, а також ті, з якими ще доведеться познайомитися дослідникам, — наслідок хімічної взаємодії елементів, продукти їхніх хімічних реакцій.
Гашення вапна — це приклад ендотермічної реакції, тобто реакції, яка відбувається з виділенням тепла
Проте існують п інші види реакцій. І серед них такі, які відбуваються внаслідок дії на хімічні речовини звуку чи ультразвуку.
Наприклад:
Звукове (або ультразвукове) поле викликає в середовищі появу зон підвищеного або зниженого тиску. Під дією цього тиску можливі розриви рідини, внаслідок чого виникають мікроскопічні пухирці, заповнені парами рідини. Поява їх впливає на хід реакцій.
Ми дуже часто зустрічаємося зі звуковими ефектами. Але ж в природі існує чимало джерел акустичних коливань великої інтенсивності, що здатні викликати кавітацію (утворення в рідині пухирців): водопади, морські хвилі, землетруси. Ці коливання поруч з іншими факторами здатні впливати на речовину (ультрафіолетове випромінювання, радіація), певне, могли бути в далекому минулому джерелами енергії під час синтезу “живих” молекул.
Мамонти вимерли близько 10 тисяч років тому. На користь існування Арктиди свідчать численні знахідки бивнів мамонтів вздовж берегів північних морів (тільки в 1981 році на міжнародному аукціоні в Ленінграді було продано понад сто бивнів мамонтів, зібраних бригадою ленінградського геолога А.Голубєва), а також крижані утворення на півночі Якутії, які містять в своїх глибинних шарах купи грунту з залишками степової рослинності.
Автором гіпотези про існування Арктиди є завідуючий лабораторією мерзлотознавства Північно-Східного НДІ АН СРСР, член Комітету по вивченню мамонтової фауни С.Томірдіадо.
Під запахом ми розуміємо те відчуття, яке виникає у нас внаслідок дії пахучих речовин на рецептори слизової оболонки носа.
Вчені зібрали великий експериментальний матеріал, що частково “проливає світло” на таємниці запахів. Так, наприклад, їм відомо, що на запах речовини впливають розміри молекул і ступінь їхньої розгалуженості. Приємний нам запах часто пояснюється наявністю в речовині хімічних сполук з розгалуженим ланцюжком атомів вуглецю в молекулі. Впливає на запах і присутність коротких зв’язків, і будова молекули в цілому.
Проте останній рядок в хроніці досліджень таємниць і запахів ще не дописаний, оскільки одні дослідники виступають прихильниками хімічної теорії, інші — додержуються електромагнітної теорії запахів.
Питання це і дійсно дуже складне. Для прикладу згадаємо, що тільки духмяний аромат стиглих суниць “синтезується” рослиною з 96 складних органічних речовин.
І, нарешті, останнє: термін “антени” раніше з’явився в біології (так назвали вусики комах), і тільки з часом був використаний в радіотехніці.