Чтение онлайн

«Ви помиляєтеся. Просто він затоплений у думки про те, як помстити ся за свою наречену. Може, ви думаєте, досить просто взяти спис і вбити Буббура — рудувато-жовтого змія? Ви ніколи його не бачили, а я бачила — одного разу, коли була маленька. Я посивіла того ж дня. Це було найжахливіше видовище на світі. Повірте мені, Буббура можна перемогти лише хоробрістю і хитрістю. І я вірю, що у цього молодого воїна вони є».

Назавтра Валла прийшов до вогнища. Його очі сяяли; здавалося, він навіть був веселий. Він запитав, хто піде з ним збирати смолу.

«У нас є смола, — здивувалися його гарному

настрою одноплемінники. — Можеш взяти у нас».

«Мені потрібна свіжа смола, — відповів він, засміявся, побачивши їх перелякані обличчя, і сказав: — Ходімо, і я покажу, навіщо мені потрібна смола».

Цікаві пішли з ним, а коли вони зібрали смолу, він повів їх у долину валунів. Влаштувавшись на найвищому дереві, Валла попросив решту відійти на край долини. З собою він узяв лише вірного друга. Сидячи на дереві, вони вигукували ім’я Буббура, і луна розносила їхні крики долиною, залитою сонцем.

Раптом виткнулася рудувато-жовта голова. Змій прислухався, звідки долинають крики. Довкола кишіли маленькі рудувато-жовті змієнята, що вилупилися з тих яєць, які бачила Муура. Валла і його друг зліпили із смоли великі балабухи. Коли Буббур побачив воїнів, він розкрив пащу, висолопив язика і кинувся на друзів. Був полудень, і сонце яскраво висвічувало білі зуби і червону пащу Буббура. Але в ту саму мить Валла кинув найбільшу балабуху прямо в розкриту змієву пащу. Щелепи мимоволі зімкнулись, і зуби зав’язли в смолі.

Буббур почав качатися по долині, але ніяк не міг звільнитися від смоли, зав’язлої в пащі. Те ж саме Валла і його друг зробили з іншими зміями, і незабаром їх можна було не боятись, бо вони не могли розтиснути щелеп. Потім Валла погукав решту людей, і ті просто перебили всіх зміюк. Буббур таки вбив найвродливішу дочку племені, а потомство Буббура рано чи пізно виросло б у таких самих страшних гадів. З тих пір таких жахливих рудувато-жовтих змій в Австралії поменшало. Але людський страх не зник, а зростав з кожним роком.

Ендрю допив свій джин-тонік.

— А мораль? — запитала Бірґіта.

— Кохання — таємниця більша, ніж смерть. І треба остерігатися змій.

Ендрю розплатився, дружньо поплескав Харрі по плечу і вийшов з бару.

Він розтулив очі. Місто прокидалося, гуділо і гриміло у вікно, а воно ліниво відмахувалося занавіскою. Харрі лежав і дивився на недоречну штучку, що висіла навпроти, — портрет шведського королівського подружжя. Королева впевнено і спокійно посміхається, а в короля такий вигляд, ніби йому в спину штрикають ножем. Харрі знав, як воно, — його і самого в третьому класі початкової школи примушували грати принца у сценці «Капризна принцеса».

Десь шуміла вода. Харрі нахилився понюхати її подушку. На ній лежало щупальце медузи — чи то був довгий рудий волос? Йому згадалася фраза із спортивної рубрики газети «Даґбладе»: «Ерланд Юнсен, футбольний клуб „Мосс“, — відомий своїм рудим волоссям і „довгими“ м’ячами».

Потім Харрі раптом зрозумів, як він себе почуває. Легко. Легко, як пір’їнка. Так легко, що він злякався, що його підхопить вітерцем і понесе у вікно

і він літатиме над ранковою метушнею Сіднея зовсім без одягу. Потім він прийшов до висновку, що відчуває таку легкість через те, що за ніч вивів з організму багато рідини і, напевно, скинув зо два кілограми.

«Харрі Холе, поліція Осло, — відомий своїми дурнуватими ідеями і порожніми кулями».

— F"orlat? [26]

Бірґіта стояла посеред кімнати в якомусь жахливому халаті і з рушником, зав’язаним на голові.

— Доброго ранку, о вільна красуне! А я ось дивився на портрет Примхливого короля на тій он стіні. Тобі не здається, що він віддав би все, аби тільки бути селянином і длубатися у землі? Судячи з виду — так.

Вона поглянула на фотографію.

— Не всім пощастило знайти правильне місце в житті. Ось, наприклад, тобі, a, snutj"avel?

Вона сіла на ліжко поряд з ним.

— Важке питання спозарання. Але могла б ти, перш ніж я відповім, скинути із себе цей халат? Просто мені здається, він входить до десятки найстрашніших речей, які я бачив.

Бірґіта розсміялася.

— Я називаю його: «erotik-d"odaren». [27] Він буває потрібний, коли чоловіки починають занадто набридати.

— А ти довідувалась, як називається цей колір? Може, це нове слово, невідома досі біла пляма на палітрі, між зеленим і рудим.

— Не ухиляйся од відповіді, norrbagga! [28] — Вона вдарила його по голові подушкою, але після недовгої вовтузні виявилася переможеною.

Не відпускаючи рук, Харрі нахилився і зубами знайшов пояс халата. Зрозумівши його наміри, Бірґіта скрикнула і садонула йому коліном у підборіддя. Харрі охнув і осів на ліжко. Бірґіта швидко притиснула його руки коліньми.

— Відповідай!

— Добре, добре, здаюся. Так, я знайшов своє місце в житті. Я найкращий snutjavel з усіх, кого ти бачила. Так, я б краще обіймав маленьких пустух, ніж длубатися в землі або виходити на балкон, щоб помахати ручкою натовпу. Так, так, я знаю — це збочення.

Бірґіта поцілувала його в губи.

— Могла б і зуби почистити, — процідив Харрі.

І коли вона невимушено закинула голову і розсміялася, Харрі не пропустив цієї нагоди. Швидко скинувши голову, він схопив зубами пояс і потягнув. Халат зсунувся, Харрі підняв коліна, Бірґіта опинилася зверху на ньому. Її шкіра була теплою і трохи вологою після душу.