Чтение онлайн

Харрі подивився на землю. Такий мирний і закинутий краєвид, така тиха й мила планета. На альтиметрі — 7000 футів. Джозеф відпустив його, як і домовлялися.

Серйозне порушення з боку інструктора, а хіба те, що вони взагалі самовільно прилетіли сюди, не. так само очевидне порушення. Харрі побачив, як Джозеф, який летів зліва, притиснув руки до боків і навдивовижу швидко понісся вниз.

Харрі залишився сам. Як завжди в таких випадках. Так багато що встигаєш помітити у вільному польоті, за шість тисяч футів над землею.

Кристина зробила свій вибір у готельному номері одного непогідного ранку, в понеділок. Може, вона прокинулася, змучена цим новим днем ще до його початку. Харрі не знав, що вона тоді думала. Душа людини — темний, непроглядний ліс, і стежку в ньому вибираєш сам.

5000 футів.

Може, вона обрала правильну? Порожня

склянка і порожня упаковка від пігулок. Отже, принаймні вона не сумнівалася. Колись усе це мусило скінчитися. Колись мусить. Звісно, потреба покинути цей світ якимсь певним чином — це гординя, слабкість, доступна не кожному.

4500 футів.

Слабкість інших — жити. Просто й щасливо. Авжеж, звісно, не так то просто й щасливо, напевно, — але все це зараз унизу, до цього далеко. Якщо бути точним — чотири тисячі футів. Він стиснув помаранчеве кільце на правому боці, упевненим рухом висмикнув шнур і почав відлік:

— П’ятсот один, п’ятсот два…