Чтение онлайн

Він дістав пістолет. У кімнаті, куди він потрапив, стояла нудотна суміш запахів мийних засобів і тухлої риби.

— Харрі! — гукав Маккормак. — По-перше, щоб потрапити туди, де ти зараз, необов’язково лізти в пащу крокодилу. По-друге, не метушися і почекай Леб’є.

— Не чут…но поган… в’яз…ок, сер, — відповів Харрі, дряпаючи мікрофон нігтем. — Далі… ду сам.

Відчинивши двері в іншому кінці кімнати, він опинився в круглій башті з крученими сходами посередині. Зробивши припущення, що внизу знаходяться підводні тунелі, він вирішив рухатися вгору. На наступному сходовому марші були ще одні двері. Харрі пошукав поглядом інші, але

не знайшов.

Повернувши ручку, він обережно відчинив двері лівою рукою і увійшов, тримаючи перед собою пістолет. Усередині було темно. Запах тухлої риби ставав просто нестерпним.

Поряд з дверима Харрі намацав вимикач, але світло увімкнути не вдалося. Харрі зробив два обережні кроки. Під ногою щось хруснуло. Він зрозумів, що хтось розбив лампочку, і, затамувавши дихання, безшумно відступив до дверного отвору. Прислухався: чи був тут ще хто-небудь? Гуркотів вентилятор.

Харрі повернувся на сходовий марш.

— Маккормаку, — тихо сказав він у мікрофон. — Гадаю, він усередині. Зробіть ласку, зателефонуйте йому на мобільний.

— Харрі Ховлі, де ти?

— Швидше, сер. Будь ласка, сер.

— Харрі, не перетворюй це на особисту помсту, це…

— Жаркенько сьогодні, сер. Ви мені допоможете чи ні?

Харрі почув, як Маккормак важко зітхнув.

— Гаразд. Зараз подзвоню.

Притримуючи двері ногою, Харрі стояв у дверному прогоні, широко розставивши ноги і тримаючи пістолет обома руками. Він чекав телефонного писку. Час перетворився на краплину, що звисає з листка, і ніяк не може впасти. Можливо, минуло дві секунди. Ні звуку.

«Його тут немає», — подумав Харрі.

Три речі сталися відразу.

Перша — Маккормак сказав:

— Він відімкнув…

Друга — Харрі зрозумів, що стоїть у дверному прогоні живою мішенню.

Третя — чорний світ для Харрі розсипався зірками й червоними крапками.

Харрі дещо пам’ятав з того, що йому дорогою в Німбін Ендрю розповідав про бокс. Наприклад, що професійний боксер може хуком послати новачка в нокаут. Рух стегна — і в удар вкладається вага всього торсу. Від такого сильного удару мозок миттєво відключається. Аперкот, націлений точно в підборіддя, відриває тебе від підлоги, кидаючи в обійми Морфея. Зі стовідсотковою гарантією. Мало шансів устояти й проти добрячого прямого удару правою. І найголовніше: якщо ти не бачиш, куди націлено удар, тіло не встигає зреагувати й ухилитися. Невеликий рух головою — й ефект від удару буде вже не той. Адже боксери дуже рідко опиняються в нокауті від ударів, траєкторію яких бачать.

Тому єдиним поясненням, чому Харрі не знепритомнів, було те, що нападаючий стояв ліворуч від нього. Оскільки Харрі стояв у дверному прогоні, удар не міг бути спрямований у скроню (чого, якщо вірити Ендрю, вистачило б з гаком). А що Харрі тримав прямо перед собою витягнуті руки з пістолетом, то добрий хук або аперкот теж не годився. Так само як і прямий удар правою, інакше довелося б стати просто під дуло. Залишався тільки прямий удар лівою — який Ендрю зневажливо охарактеризував як «бабський, що швидше дратує або, в кращому разі, вимотує противника, у вуличній бійці непридатний». Можливо, Ендрю й мав рацію, та від цього удару Харрі відлетів на кілька кроків назад, ударився попереком об перила і ледь не загримів униз.

Розплющивши очі, він зрозумів, що все ще стоїть на ногах, і побачив в іншому кінці кімнати відчинені двері, через які напевно втік Тувумба. І ще

він почув гуркіт: то котився сталевими східцями його пістолет. Харрі вирішив спочатку дістати зброю. Зі швидкістю самовбивці, що прагне неодмінно зламати собі шию, він стрімголов кинувся вниз крутими сходами, обдерши собі руку й коліна. Пістолет балансував на краю сходинки, готовий звалитися в двадцятиметрову шахту. Харрі підвівся на карачки, відкашлявся, з досадою констатувававши, що втратив ще один зуб у цій клятій Австралії.

Він насилу звівся на ноги і ледве не знепритомнів.

— Харрі! — крикнув хтось йому в вухо.

Він почув, як десь унизу прочинилися двері. Швидкі кроки, від яких задвигтіли сходи. Харрі націлився на найближчі двері, відпустив перила, втрапив, побіг далі, намагаючись не спіткнутися і не впасти, націлюючись у двері в іншому кінці кімнати. Майже поцілив, заточуюючись, вибіг у морок, відчуваючи, що вивихнув плече.

— Тувумбо! — крикнув він наздогін вітру.

Озирнувся. Прямо перед ним було місто, позаду — міст Пірмонт. Він стояв на даху акваріума, тримаючись за верх пожежної драбини, щоб не впасти під ударами вітру. Затока була збита на білу піну, в повітрі відчувався запах морської води. Просто під собою він побачив чорну фігуру, що спускалася пожежною драбиною. Чоловік зупинився, поглянув довкола. Праворуч від нього була поліцейська машина з «мигалкою». Попереду, за огорожею, здіймалися два резервуари Сіднейського акваріума.

— Тувумбо! — заревів Харрі, намагаючись підняти пістолет.

Плече не слухалося, і Харрі завив з болю й люті. Чоловік добіг до огорожі й почав перелазити через неї. Тепер Харрі зрозумів: Тувумба хоче пробігти над резервуаром, а потім проплисти невелику відстань до пристані на іншому боці. Там за лічені секунди можна загубитися в місті. Харрі скоріше впав, ніж спустився пожежною драбиною, люто накинувся на огорожу, ніби намагався її вирвати. Сяк-так, працюючи однією рукою, видерся нагору і гепнув на цемент.

— Харрі, відгукнись!

Вирвавши мікрофон з вуха, він кинувся до критого резервуару. Двері відчинені. Він забіг досередини і впав на коліна. Перед ним під склепінням даху купалася в світлі, що падало з-під стелі, частина Сіднейської бухти. Над резервуаром тягся вузький місток, яким біг Тувумба в чорному светрі з високим коміром і чорних штанях. Він біг легко й граційно, наскільки це дозволяв вузький і хисткий місток.

— Тувумбо! — втретє крикнув Харрі. — Це Харрі! Я стріляю.

Він упав — не тому, що не міг триматися на ногах, а тому, що не міг підняти руку. Зловив на мушку чорну фігуру й спустив курок.

Перша куля впала у воду просто перед Тувумбою, який біг далі, високо піднімаючи коліна і не згинаючи лікті. Харрі взяв трохи вище. Сплеск відразу за Тувумбою. Тепер до мети майже сто метрів. У голові Харрі сяйнула безглузда думка: це як в екернському тирі — вогні під стелею, гучна луна, нервовий пульс у вказівному пальці й глибока зосередженість — як під час медитації.

Як в екернському тирі, подумав Харрі, стріляючи втретє.

Тувумба впав.

Пізніше, у свідченнях, Харрі писав, що ймовірно поцілив Тувумбі в ліве стегно і навряд щоб рана виявилася смертельною. Та це було тільки припущення — хіба ж знаєш, куди поцілиш зі ста метрів, стріляючи з табельного пістолета. Харрі міг сказати що завгодно, і ніхто не зміг би цього спростувати, адже не залишилося навіть трупа для розтину.