Михайло Драй-Хмара, Гальченко Сергій

Михайло Драй-Хмара

на обложку

Гальченко Сергій

Шрифт:

Перед грозою

Перший проїхав фургон —загуркотали колесана позахмарнім мосту…Загуркотали – і стихло.Сонце сховатися встиглоза рядовину пухнату, густу.Раптом розквітнули плеса —огняні й сині, як льон.З неба летять стрімголовзолотохвості гадюки —мовкне, мов мертва, земля.Вітер розкрилює крила —чоло тополя схилила.Темрява вкрила поля.Зняті над жертвою руки —зараз

поллється кров!

1926

Круті

Шипшина й терен при дорозі,а в далині – полки дубів.Трясуся на скрипучім возі,спускаючись з крутих горбів.Лягає м’яко курявана гречку, на тернясте поле…Колись гула тут татарва,тепер золотокрилі бджоли.Та ще шуліка угорікогось пасе хижацьким окомі навіва думки старіпро те, що гине з кожним рокомОстанній жолоб – і зненацькабіленька церковка, хати…Тут зародились «Люборацькі»1,тут жив Антосьо: це – Круті.

1926

«Південь. Сонце. Спека…»

Південь. Сонце. Спека.Хліб зів’яв, посох.З голубого глеказолотий пісок.Опускає криламлявий суховій, —де ви забарились,хмари дощові?

1926

«Прийшло на рано…»

Прийшло на рано:розцвів карм'aзин1і в тінь пішов.Через майданипливуть тумани,мов білий шовк.А в полі хориперепелині,блищить роса.Кругом простори,як в синім морі,дзвенить коса.І враз огнистесхватилось сонце(там в’яжуть жень).Встає барвистийі променистийтрудовий день.

1926

«І кожен день кудись в трамваї…»

І кожен день кудись в трамваї,і кожен день не те, що треба, —а десь і Ганг, і Гімалаї,і спокій голубого неба.Та неминучого не зрушиш,і вколешся, рвучи троянди:не в нас цвітуть великі душі,не наш борець Махатма Ганді1!

1926

«Над озером рідкий туман…»

Над озером рідкий туманмололи невидимі жорна,і граб крізь сірий каравантемнів, мов шибениця чорна.На ньому колихались трупи…Чи, може, то здавалось так,бо й горбики були – як струпи,а небо – як гнилий чардак.Нудьга морочна і стара,немов історія Вкраїни,смоктала серце… То – мара,то – демон сивої руїни.

1926–1927

«Накинув вечір голубу намітку…»

Накинув вечір голубу наміткуна склений обрій, на вишневий сад,і

бачу я крізь ажурову сіткусузір’їв перших золотавий ряд.Село затихло: ніч коротка влітку,і зморений косар спочити рад.Десь кумкають жаби, і срібну ниткупряде одноголосий хор цикад.Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу,боюсь її сполохать, ледве дишу, —і раптом тиша переходить в шум:земля як мідь дзвенить і лине д’горі,ростуть дерева, колосіють зорі,і б’ють джерела світозарних дум.

1927

Із циклу «Море»

Ніде ні човна, ні вітрила, —лиш хмар верблюжі табуни,чаїні гостророгі крилата білопінні буруни.Мій човен у блакитнім крузі:далеко в море однесло.Прозорі плавають медузи,зітхає золоте весло.І легко-легко дишуть груди,а очі сонце п’ють і п’ють…Внизу – чайки, вгорі – верблюди,а гомону землі не чуть.

На п л я ж і

Лежу нерухомо, як камінь.Пісок – гарячий черінь,а сонце жалить голкамиі прискає золотом в синь.Позаду гора. Веранда.Кошлатить вітрець течії.За молом біліє шаланда,і хвилі гойдають її.

III

Солоний вітер подув із моря,напнув вітрило і щоглу гне.Шумливі хвилі із вітром спорять,човна гойдають, несуть мене.Стемніли хвилі, і баранцямиукривсь широкий морський простір.Он біла чайка летить над нами —і прямо в море, у самий вир!

1927

Провесінь

Минеться скоро день февральнийжорстокосердий і скупий, —і задзвенить залізо ральне:оратай вийде у степи…І над великою рікоюгрізний заграє льодолам —тисячеустою луноюрозляжеться як грім кругом.Поодчиняє сонце брами,розкрає череслом блакитьі над похмурими хатамивеселий вітер зашумить.Веснуй, о весно, над землею,розвій зимовий біль тугий,пролий на снігову киреюконовку ярої жаги!

[1925–1928]

Лебеді

Присвячую своїм товаришам

На тихім озері, де мліють верболози,давно приборкані, і влітку, й восенито плюскоталися, то плавали вони,і шиї гнулися у них, як буйні лози.Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морозиі плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —плавці ламали враз ті крижані лани,і не страшні для них були зими погрози.О гроно п’ятірне нездоланих співців,крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,що розбиває лід одчаю і зневіри.Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуттяведе вас у світи ясне сузір’я Ліри,де пінить океан кипучого життя.