Михайло Драй-Хмара, Гальченко Сергій

Михайло Драй-Хмара

на обложку

Гальченко Сергій

Шрифт:

1926

«Ой, колом сонце догори!..»

Ой, колом сонце догори!Стежки протряхають.Засинив волохатий сон яри.Ідуть до гаю.«Ти чув, як свищуть бабаки?»«Уже майдан зазеленів».«А вчора дикий голуб прилетів».«А в вербах виткнувся рогіз пухкий».Прийшли і точать сік з березкрізь очеретяні цівкиі рвуть солодкі спичакив прозорім холоді озер.Пускають сонечко з руки:яку

то доля вкаже путь?І стежать, як спаровані повзутьчервоноспинні козачки.Ой, колом сонце догори!Стежки протряхають.Засинив волохатий сон яри.Ідуть із гаю.

1922

«За водою зозуля кує…»

За водою зозуля кує,сонцем бризка клечальна неділя,а дитина ті бризки – в запілля…Сонце добре, не скаже: – Моє!Берегами дзвенить луна(на тім боці співають дівчата):– Пісне, пісне, чого, сумна,заквилила в смарагдах свята?Нахилилась до вуха мого,як дівча, кучерява завода:– Ой дитино, ще буде нагода —підростеш, так узнаєш чого.

1921

Дощ

Ой, з-за греблі чорна стіна!І шумить, шумить завода…Налетів, немов сарана —не втечеш з города.Розігнулись полільниць спини:– Під калину тікать мерщій?Не сховає й кущ калини:як з відра линув грімій1.

1921

«Розлив свій гнів і стих…»

Розлив свій гнів і стих.Струмки рокотять яром,і райдуга стожаромдзвенить у стих.А він вже на луці!Не слухається татка:заголить ноженяткаі в мандрівці!Кругом скалки, огні…Нахилиться дитина —горить в руках зорина, —чи то ж у сні?Ах, сон той – віщий дзвін:курить, мете сніжниця,а він у пісні сниться —мов наздогін.

1920

На побережжі

Жайворонить високий крилас,а кругом – верболозові нетрі.Метелик непрудкокрилийплутається в повітрі.Любо йти на озера й луки:в цю благодатну митьблагословляють незримі рукитих, в кого серце болить.Ніхто не нагонить іззаду,і спереду не видно нікого.Лози. Піски. Левади.Я загубив дорогу.

1924

Кримські цикади

(З Махара1)

Із виноградних лоз, що понад шляхом в’ються,у сяйві ранку я почув отут уперше,немов сопілки звук тремтячо-металевий,цикади пісню.Здавалося, вона декламувать хотілачиїсь гекзаметри, такі дзвінкі й прозорі:з запалом, без цезур почне… і на четвертімзамовкне нагло.Колись…

давно… оцим напівантичним краєму сяйві ранку йшов ще юний грецький віршник.На море дивлячись, він скандував напам’ятьсвого Гомера.Уривок той малий, гекзаметра півчверта,перейняла в лозі тямка її прамати,а нині ви його повторюєте дзвінко,мої цикади!

«На прю стає холодний ранок…»

На прю стає холодний ранок:ще схід дрімає в сизій млі,а голубий, як льон, серпанокзатлівсь над скибами ріллі.Іду. За річкою співаютьдесь півні – скрізь такий простірі чуть, як верховіттям маєшироколистий осокір.Підбилась високо зірницяі гасне, міниться ген-ген —і раптом: огняна зіницяновітній озирає день.

1920

«Бреду обніжками й житами…»

Бреду обніжками й житами.Кругом волошки, дикий мак.а гони вбік – біжить ланами,переливається байрак.Не диха вітер. Сонце – в плечі.По межах, де збуяв пирій,стрибають коники й щебечедесь жайворонок угорі.І в сяйві все палає й мліє,а в далині, де небосхилз землею злився, бовваніютьгорби смарагдових могил.

1920

«Мені сниться: я знов в Поділах…»

Мені сниться: я знов в Поділах,на гарячій землі лежу.Голубіє юга сизокрила,і дзвенить над ухом жук.А кругом молоко гречки,наче море яке запашне…Сонце спустило вервечкиі колисає мене.Я з землею зрісся – не вирну,тільки чую під спів бджоли,як ремиґають сумирнодесь на стерні воли.

1926

«Ласкавий серпень. П’яне сонце…»

Ласкавий серпень. П’яне сонцедиктує ще яркі слова.Не першина мені огонь цей,а так хмеліє голова,і хтось у серці радість множитьлегку, як срібне волоконце.Ще зацвітуть удруге рожі:для всього буде вороття.Серпневий день такий погожий,мов перший день життя.

1926

Завірюха

Летить над містом завірюха,неначе відьма зла,а місто тільки щулить вуха:ух, як хурчить мітла!Загруз трамвай. На вікнах більма,і сліпнуть ліхтарі…На чорта нам такого фільма?доволі жартів, гри!Та ні ж! Чорти зняли гармидері крутять, валять з ніг,а хтось із міліонів відершпурля на землю сніг.Чого ж ми стали? – їдьмо, їдьмо!..Куди там їхать? – Стій!Регоче сивокоса відьма,шаліє сніговій.