Чтение онлайн

Вiн довго мовчав, тодi пiдвiвся.

— Лише поодинокi люди щиро цiкавляться тим. що ти маєш сказати, i це природно. Рiвень Учителя не оцiнюється величиною натовпу, який вiн збирає.

— Доне, я спробую, обiцяю тобi. Але тiльки-но вiдчую, що це дiло не дає менi задоволення, одразу ж пiду без вороття.

Нiхто не доторкався до «Тревел-ейра», але його пропелер крутнувся, двигун випустив клубок холодного блакитного диму, i лугом розлiгся густий звук.

— Обiцянку прийнято, але… — Вiн поглянув на мене i всмiхнувся, нiби чогось не розумiв.

— Прийнято, але що? Говори. Скажи менi. В чому рiч?

— Ти не любиш натовпу, — вiдповiв Дон.

— Коли вiн напосiдає — нi. Я люблю

розмову, обмiн думками, але оте обожнювання, крiзь яке ти пройшов, i залежнiсть… Сподiваюся, ти не проситимеш мене… Я вже пiшов геть…

— Може, я просто дурень, Рiчарде, i не бачу чогось очевидного, що ти бачиш добре, але якщо я не бачу його, то скажи менi, будь ласка, що поганого, коли ти записуєш це на паперi? Чи iснує правило, за яким Месiя не може записувати те, що, на його думку, є iстиною, речi, якi давали б йому втiху, працювали на нього? А потiм, якщо людям не сподобаються його слова, вони замiсть того, щоб убити його, зможуть спалити його слова й розкидати попiл дрючками. А якщо сподобаються, вони зможуть читати тi слова й iншим разом, в iншi часи, чи писати їх на дверцятах холодильника, чи бавитись тими думками, якi матимуть для них сенс. Хiба є щось погане в письмi? Та, може, я просто дурень.

— Ти маєш на думцi книжку?

— А чом би i нi?

— А ти знаєш, яка топраця?..Я пообiцяв собi, що бiльш нiколи не напишу жодного слова!

— А, вибачай, — сказав Дон. — Тодi iнша рiч. Я цього не знав. — Вiн ступив на нижнє крило лiтака, потiм сiв у кабiну. — Гаразд. До зустрiчi. Бувай здоровий i все таке iнше. Не давай натовповi добратися до тебе. То не хочеш писати книжку, ти певен?

— Нiзащо, — вiдповiв я. — Нiзащо, жодного слова.

Вiн знизав плечима, натягнув пiлотськi рукавицi, тодi натис на педаль газу, мотор загуркотiв, мене обдало вихорем повiтря, i я прокинувся пiд крилом свого «Флiта», а той гуркiт зi сну все ще вiдлунював менi у вухах.

Я був сам-один, поле нiмувало, i перший осiннiй снiжок тихо падав у свiтанковому повiтрi на зелений обшир довкола.

А потiм, ще не зовсiм прокинувшись, я дiстав свiй зошит для записiв i знiчев’я, задля розваги почав писати про одного Месiю у свiтi iнших людей, про мого друга:

1. I прийшов на землю Учитель, що народився на святих просторах Iндiани…

Шановнi українськi друзi!

Яка то була приємнiсть — дiзнатися, що «Iлюзiї» друкуватимуться в Українi, що ви матимете можливiсть зустрiтися з моїм другом — «месiєю мимоволi».

Праця письменника полягає в тому, щоб його iдеї чiтко звучали в словах i не перейматися долею книги, усвiдомлюючи, що коло захоплених цими iдеями читачiв завжди утворюється випадково.

Однак цього разу, коли мiй твiр з’являється у вашiй республiцi вперше, мене це справдi хвилює — як ви поставитесь до мого дивного героя? Чи радянськi люди так само, як i американцi, замислюються над питаннями — звiдки ми прийшли i куди прямуємо? Чи так само ви зачарованi й наляканi блискавками i громами, якi зачаровують i лякають нас? Там, на iншому боцi земної кулi, я затамовую подих i чекаю на ваш присуд, точно з таким же вiдчуттям, яке володiло мною пiд час лiтературного дебюту в моїй країнi.

23 сiчня 1989 року

Рiчард БАХ

Iстсаунд, Вайомiнґ, США

За традицiєю, у замiтках такого штибу пропонується ключ до розумiння твору. Я цього не робитиму, позаяк певен, що чимало читачiв розшифрує потаємний iєроглiф «Iлюзiй» набагато краще за мене. Та оскiльки менi пощастило «спiлкуватися» з цим твором тривалий час, гадаю, що читача можуть зацiкавити деякi факти i подробицi його створення, а також спостереження перекладача.

…Починаючи з 1965 року, Рiчард Бах (в американськiй пресi стiйко побутує теза, що вiн — прямий нащадок Йоганна-Себастьяна Баха), пiлот за професiєю i письменник, який ще не здобув визнання, щолiта вирушав у подорож над смарагдовими луками на власноруч вiдремонтованому старенькому бiпланi «Флiт». Возив iз собою ящик з продуктами, ночував пiд крилом лiтака, катав фермерiв.

«Навiть там, на Середньому Заходi, коли я, траплялося, лежав на спинi i вчився розганяти хмари, ця iсторiя постiйно крутилася у мене в головi… а що було б, коли раптом тут з’явився дехто, хто мiг би розповiсти, як влаштовано мiй свiт i як ним управляти, — писав Рiчард Бах. — А якби я раптом зустрiв того, хто так далеко пiшов шляхом… що якби новий Сiддхартха чи Iсус з’явився в нашому часi, маючи владу над iлюзiями цього свiту, тому що вiн знає реальнiсть, яка стоїть позаду них? А що, коли б я мiг зустрiтися з ним, якби вiн лiтав на бiпланi i приземлився на цьому ж лугу, що i я? Що б вiн сказав, який би вiн був?»

Ця iдея нуртувала в душi письменника-пiлота майже десять рокiв (пригадаймо, що й iдея «Чайки на ймення Джонатан Лiвiнгстон», вiдколи вперше блискавкою сяйнула на туманному березi одного з каналiв у Калiфорнiї — бiлокрилий птах тодi нiби вимовив загадковi слова: «Чайка Джонатан Лiвiнгстон», — реалiзовувалась у книгу довгих вiсiм рокiв). Його Месiя то на довгий час зникав, то повертався i починав дiяти в несподiваних напрямах. «Можливо, вiн не був схожий на Месiю, що з’являвся на забруднених машинним мастилом та плямами вiд трави сторiнках мого бортового журналу, можливо, вiн не сказав би нiчого iз сказаного в цiй книзi… але… вiн став дуже реальною особою».

Бах зiзнається, що не любить писати книги: «Якщо я тiльки можу повернутися до будь-якої iдеї спиною, залишити її там, у темрявi, за порогом, то я не вiзьму в руки перо. Але час вiд часу передня стiна раптово з гуркотом розвалюється, обсипаючи все довкiл водоспадом скляних бризок та цегляною кришкою, i хтось, переступивши оце все смiття, хапає мене за горлянку i нiжно промовляє: «Я не вiдпущу тебе, доки ти не втiлиш мене словами i не запишеш їх на папiр». Ось так я i познайомився з «Iлюзiями».

Праця над повiстю просувалася повiльно, велася фрагментарно. Замiтки i цiлi уривки записувалися на зворотi льотних карт, у ресторанах на серветках. А потiм автор зник для всiх своїх друзiв i родичiв — вiн здмухнув пил з друкарської машинки, щоб на самотi писати i без кiнця переписувати «Iлюзiї». «Я не такий вже великий письменник, — зiзнавався Рiчард Бах, — але я фантастичний переписувач».

Як сам автор оцiнює своє дiтище? Ще пiсля «Чайки» вiн застерiгав критикiв i пресу, аби вони не сприймали притчу аж так «урочисто пiднесено». Трохи фантазiї i гумору в цiй справi зовсiм не зашкодить, а трагедiї i драматизм вiн вважає зовсiм недоречними, «Iлюзiї» ж для нього «надзвичайно свiтла книга». Автор пiдкреслював, що його Месiя говорив: «Ми притягуємо в наше життя те, про що думаємо, i якщо все це так, то iснує якась причина того, що цей момент прийшов у моє життя… i у ваше теж. Мабуть, не має нiчого випадкового в тому, що ви зараз тримаєте в руках цю книгу; мабуть, у цих пригодах є щось таке, заради чого ви її зустрiли. Я гадаю, що це так».