Чтение онлайн

Прибульцям, які засіяли людством Землю, можливо, ніколи було урізноманітнювати засадничі принципи процесів.

Життя людини, розвиток клітини, формування гірського пасма, видозміни земної тверді, еволюція пшеничного зерна, зміна соціально-політичних формацій - усе відбувалося, в принципі, як у мух-дрозофіл: зав’язка, розвиток, кульмінація, занепад, розв’язка. Йшов-йшов, упав, опритомнів - гіпс. Навіщо боятися майбутнього і кликати віщунів, які начебто його бачать? Кожен сам собі віщун.

Вирахуй, на якому етапі перебуваєш, - знатимеш, що буде далі. Вмій дивитися і вмій бачити, як закликав Тейяр де Шарден. Занадтий вважав, що він - у фазі розвою. Отже попереду кульмінація,

а не край. Закони природи не люблять, коли їх порушують.

У перших публікаціях газета хекала і плювала в Занадтого отруйною слиною. Весь Київ нарешті дізнався, що є на Землі село Тихі Води і жив у ньому донедавна такий собі Петро Балабуха на прозвисько Міністр. Який став жертвою ДТП. Статистика трагедій на дорогах невтішна, автомобілісти й пасажири бачать символічні могилки, саморобні хрести і залізні вінки пообіч наших доріг, а надто - швидкісних трас, а надто - там, де вони перетинають населені пункти. Цей прикрий випадок у Тихих Водах, - вела далі газета, - так і залишився б сумним випадком, дотичним лише родичам і друзям загиблого, якби… Ось тут починалася гарно зрежисована вакханалія.

Занадтий з цікавістю вивчав професійні журналістські прийоми, до яких вдавалася газета, виконуючи танок смерти на його, Занадтого, грішних кістках. І про совість, і про безкарність, і про телефонне право, і про вроджені плями проклятого совіцького минулого, і про переродження, і про «з ким ви, майстри політичної культури?». Дивувало, коли це недавні занудні підручні партії наблатикалися високої жовтої майстерності, звідки надбали знання прийомів маніпулювання масовими недорозвиненими мізками, що їх дотепер знав лише капіталістичний закордон. Відповідь ясна: грошики, гроші, грошищі, капітали заговорили. Та так, що надихнули, повели за собою, присилували ворушити звивинами. Значіссімо ефективніше за КПСС.

Зненацька тон публікацій різко змінився. Шапки сенсаційного розслідування були так само викличні, але журналістський патос відчутно прокладав інший канал, до патоки. Повідомлялося, що вдова жертви ДТП Катерина Балабуха від інтерв’ю відмовилася, журналістів нагнала. Дільничний міліціонер одержав значне підвищення, швиденько продав будинок і виїхав з села. У райвідділі кореспондентові повідомили, що справу розслідували до ладу й закрили, бо постраждалий був винний сам, коли п’яний поліз під колеса авта. У крові його було виявлено майже два промілє алкоголю. Це промілє Занадтий перечитав двічі. Гарна деталь. Вона давала читачеві змогу самому впевнитися, що жодна дрібниця не пройшла повз увагу допитливого й сумлінного дослідника. У міліцейському протоколі марка машини вже не фігурувала, бо не виявилося свідків пригоди. З медиками, які виїжджали на виклик, зв’язатися не вдалося, бо штати на «швидкій» недоукомплектовані, зарплатню не платять, медики мотаються районом без вихідних.

Занадтий перегорнув кілька аркушів. Виявлено незначне порушення правил дорожнього руху з боку Занадтого Валерія Володимировича, який на своїх «жигулях» трохи зачепив, з його слів, дерево, але належним чином не оформив цей випадок, чим і пояснюється відсутність міліцейської довідки на станції техобслуговування. Це, звичайно, непорядок, але не фатальний. І на тлі всіх негараздів і безладу, в яких ми живемо, виглядає просто дріб’язковим. Журналістрозслідник товк і розпинав нехлюїв і ледарів, викривав загальновідомі недоладності нового суспільного життя, закликав до підвищення відповідальності кожного за свою роботу, висловлював упевненість: якщо ми всі разом напружимося, станемо на заваді, викорчуємо, підвищимо, поглибимо і розширимо, то порядок у країні нарешті стане порядковішим, а закон - законнішим. Занадтий осміхнувся,

взяв сиґарету. Його «Мальборо» сьогодні було значно мальборішим за вчорашнє.

–  Зайчику, може ти хочеш поужинать?
– встромилася до кабінету Лідчина голова.

–  Гаразд, люба, за півгодини. Я тебе просив слідкувати за тим, як говориш. Особливо за русизмами.

Занадтий повернувся до підшивки. Ти ба, з суто читацькою цікавістю стежив за перебігом подій у газетному детективі. Кермо впевнено спрямовувало пошуковий корабель з конкретного сліду на простори просторікувань про загальники. Таки Толік виявився мудрішим, коли переконав допровадити цю історію до кінця.

Газета знайшла медиків «швидкої», які виїжджали на ДТП. Які пошкодження були у жертви? Черепно-мозкова травма, переломи ребер. Чи це не у нього? Даруйте, у нас так багато роботи, всього не запам’ятаєш. Журналіст вдався до архівного пошуку. Папери заповнені недбало, акт експертизи взагалі відсутній, паталогоанатом, що робив розтин, раптово поїхав на стажування до Канади. Різати їхніх покійників, щоб на наших не помилятися.

«Лише ексгумація трупу може нарешті пролити світло на цю заплутану історію, в якій, як у краплині води, відбивається наше нехлюйство у ставленні до своїх службових обов’язків і наша обвальна криміналізація суспільства, яка пустила свої метастази в усі прошарки населення, - писала газета.
– Детальне й неупереджене обстеження тіла жертви наїзду може з усією недвозначністю відповісти на запитання: чи мікроскопічні частинки фарби, яких не може не бути в рані, вкажуть на фарбу, якою пофарбована машина, чи відповідає пригоді характер подряпини на крилі тих самих «жигулів», що були прийняті з порушенням правил на СТО Корчуватого. І в решті решт, громадськість одержить відповідь на питання: хто ж убив Петра Балабуху з Тихих Вод?».

Занадтий перегорнув аркуш. Оркестр пішов на коду. Диригент витрушує з нього останні краплини симфонії екстазу. Скоро - фінал. Фінальний репортаж був вартий того, аби його читали й перечитували, насолоджуючись майстерністю і мужністю репортера. В ньому описувалися події на тихому цвинтарі тихого села Тихі Води.

У той день журналістка, чини міліції, медики, «важняк»слідчий з СБУ, Терешко з райадміністрації переступали через повалені пам’ятники, розбиті горщики для квітів, зруйновані могильні пагорбки з пошкодженими квітниками.

–  Що тут у вас діється?

Новий дільничний міліціонер доповів, що не тільки на цьому, а й на сусідньому цвинтарі, що належить до його дільниці, учора вночі було скоєно кілька актів вандалізму.

Він вказав на розгром і на поваплені чорним пам’ятники.

Порушено кримінальну справу за фактом. Ведеться пошук свідків. Люди подейкують, що це якісь сатанисти завелися і справляють на могилках свої обряди. Сам не бачив, не скажу. «Розвелося нечисті», - пробурмотів слідчий.

Земля на могилі Міністра була ще не влежана, лопати входили в неї м’яко, майже без зусиль.

–  Дивно, часу пройшло досить, дощу не було. Кругом земля, як камінь, - міліціонер розім’яв грудочку на порох.

Заступи нарешті стукнули по труні. Журналістка здригнулася, відступила за чиюсь спину. Різонула слух ворона, яка з цікавістю заглядала у розриту могилу з дерева. Капнула білим на труну, що з’явилася з-під землі, відлетіла, скандально скликаючи подруг. Райдужна бульбашка, що саме приймала космічні ванни в астральному світі, відчула потужний поклик знизу, з Землі. «Знову, - невдоволено подумав Міністр.
– І чого їм треба? Хай би й забули про мене. Я не в претензії. Мені вже слід збиратися в далеку дорогу, після сороковин - ту-ту. І Катерині з її коханцем це вже теж до шмиги».