Чтение онлайн

Потрапив я сюди в щасливий час:

Підмовою чи зробиться з Лясковським,

А знаючи, як увійти сюди,-

Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..

Оксана

(ввіходить швидко.)

Ходіть мерщій... Василь уже пішов.

Пилипенко

Ходім, веди! А се тут недалеко?

Оксана

Та тільки сад маленький перейти.

(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.

Лясковський

(озирається.)

Нема

її... От не щастить ізнов!..

Побачити її саму хотілось…

А от - нема!.. А може, там вона?

(Зазирає в одні двері і в другі.)

Ніде нема!..

Оксана

(вбігає швидко.)

Ой, хто се тут?.. Пан сотник…

Лясковський

Еге, се я... Потурбував я пані?

Але я знав, що пані тут сама,

То і прийшов із шанців, щоб сказати...

(Спиняється.)

Оксана

Сказати - що?

Лясковський

Багато є сказать,

Та усього не виявиш одразу...

Оксана

Сідайте ж бо!

(Сама сідає.)

Лясковський

Еге, сідаймо... так... Сідає.

Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?

Нема мені спокою вже давно…

Оксана

Чого ж то так?

Лясковський

Бо пані я побачив.

Оксана

Ви кажете, добродію, таке,

Що я його не вмію розуміти…

Лясковський

Дак зрозумій, що я тебе люблю!

Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.

Ні, не тікай, дай все мені сказати!

Не вільний я!.. Кохання обняло…

Подужати його не маю сили…

Мовчав я все, але тепер такий

Надходить час, що годі вже мовчати:

Ще день, чи два - й поляжемо ми всі;

Тебе ж люблю: не можу попустити,

Щоб смерть тебе забрала в час страшний,

І можу я тебе порятувати;

Але ж за те благаю в тебе я:

Не погордуй моїм коханням, пані,

До мене будь...

Оксана

Ні, годі, годі вже!..

Мені було б од вас піти відразу,

Не слухати тих божевільних слів.

Коли ж уже лишилась я, то мушу

Сказати так: як зважилися ви

Таке гидке мені казати й грішне?

Почтивості моїй, чесноті ви

Як зважились таку вчинити кривду?

Ідіте геть і більш не важтесь ви

До нашої приходити господи!..

А кривду сю - хай вам дарує бог!

Лясковський

Розгнівалась і слухати не хочеш...

Оксана

Ідіте

геть! Я вже сказала вам,

І більше вас я слухати не буду.

Лясковський

Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..

І що тепер здається нецнотливе,

Лякає так,- вже здасться не таке,

Як смерть тобі над шиєю зависне.

(Виходить.)

Оксана(сама.)

О господи, яка гидота се!

За віщо він мене образив, скривдив?

Помітив що в мені такого він,

Що зважився прийти мене схиляти

Покинути під ноги честь свою?

Які слова, чи погляди, чи вчинки

Мої йому ту зважність надали?

Не знаю я, а кров кипить з образи!..

Казати се Василькові чи ні?..

Авжеж що ні! Є клопоту багато

У його й так,- то нащо сей новий?

Йому тепер спокою в душу треба...

І добре се надумалася я,

Що зважилась про батька не казати:

Сказала б я,- що б мусив він тоді?

Коли б оддав на суд у раду батька,

То певна річ, що присуд був би - смерть;

Коли б його пустив із міста нишком,

То мусив би тоді Василь немов

Ізрадити своїх, а се погано

І мук йому без міри завдало б.

Тепер же все зробилось тишком-нишком,

Не зна Василь, не зна про се ніхто…

Тоді колись, як знімуть сю облогу,

То розкажу я Василеві все,

Тепер же - ні! Навіщо турбувати?

Коваленко (ввіходить швидко.)

Коваленко

Ну, ось і я. Діждалася мене?

Оксана

(Кидається до його й припадає йому на груди.)

Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..

Єдиний мій, найкращий, дорогий!..

Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!

Коваленко

Ні, ти - мій рай, моє життя і світ!..

Завіса.

ДРУГА ДІЯ

ОДМІНА ПЕРША

Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.

Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.

Лясковський

Дак мовиш ти, що хилються до нас?

Крутько

Та ще і як! Я з панського розказу

Усім одно у вуха все турчу:

Що в нас тепер полковник сей поганий...

Лясковський

Ну, а про те... про мене закидав?

Крутько

А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!

Нам сотника Лясковського, кажу,