Серед бурі

Драма на п'ять дій

ДІЙОВІ ЛЮДЕ

Кальницький:

Василь Коваленко, полковник Кальницький.

Оксана, його жінка.

Свирид Пилипенко, її батько, осавула сотенний у Ханенка.

Горпина, слуга в полковника Коваленка.

Степан Лясковський, сотник.

Лаврін Крицький, писар полковий.

Андрій Старовський, судде полк.

Михайло

Білоченко, обозний полк.

Хома Жилинський, хоружий полк.

У Кальнику:

Роман Горленко, осавула полк.

Денис, козак, кремезний дід.

Дід Остап, козак старий, увесь білий.

Карпо, козак немолодий.

Крутько, теж.

Два окличники.

Татарин, кат.

Козаки й народ(жінки й чоловіки).

З Ханенкового боку, в таборі під Кальником:

Грицько Доленко, козак.

Сотник козацький.

Козаки.

Жовніри польськів таборі під Кальником.

Діється в місті Кальнику восени року 1671.

ПЕРША ДІЯ

Світлиця в полковника Коваленка. Вузькі й довгасті вікна з невеликими шибками в олив'яних рямах. Двері просто глядача, праворуч і ліворуч. Кахельна груба з мальованих кахоль: полковник козацький верхи з шаблею в руках, татарин біжить конем, пані з хусточкою в одній руці і з квіткою в другій, дівчина по воду йде, сівач сіє, орел степовий видирає з лоба очі мертвому козакові, ведмідь улика цупить, олень ряснорогий біжить - усе теє змальовано на кахлях, на кожній по одному малюнку; на стінах порозвішувано зброю, видко два портрети. Кругом стін лави з спинками, килимцями позастилувані. Де нема лав,- мисники з дорогим посудом: блищать кубки злотисті й срібні і просто ясні кришталеві, чарки стоять, конівки, таці великі, тарілки срібні. У куточку маленька поличка, а на їй кільки книжок, фоліянтів товстих. Ближче до глядачів стіл, біля його під стіною лава, а з других боків дзиглі.

Оксана - пані полковникова, струнка чорнява молода молодиця з темними очима, вбрана в шовкову запаску й вишивану сорочку, поверх сорочки керсет, корунком обшитий; вона стоїть біля вікна й співає. Ввіходить Баба Горпина, невеличка сухорлява жінка, стала і прислухається.

Оксана(співає).

Закувала зозуленька, закувала:

Горе ж мені, молоденькій, що сама я!

Чого мені на серденьку та й не легко:

Єсть у мене рідний батько, та далеко.

Ой, вирву я з рожі квітку, з винограду,

Та пошлю я до батенька на пораду;

А батенько тії квітки не приймає,

Бо він мене, молодої, не пізнає…

Горпина

А ти вже знов про батька щось…

Оксана

Дак що?

Гopпина

Сумуєш

ти…

Оксана

Не можу я забути:

Все ж батько він!

Горпина

Та служить ворогам.

Оксана

Нехай йому за те господь пробачить!

Се гріх тяжкий... Він завжди до ляхів

Прихильний був,- того і віддавати

За Василя мене він не хотів...

Де він тепер?.. Не відаю, не знаю...

А пісня ся нітрохи не сумна:

Вона ж отак кінчається, бабусю:

Ой вирву я з рожі квітку, з винограду,

Та й пошлю я до милого на пораду;

А мій милий тую квітку та й приймає,

Бо він мене, молодую, пригортає!

(Підбігає й обнімає Горпину.)

А так же, так, бабусю, пригортає!..

Все ж пригорта!..

Горпина

Пустуєш ти усе.

І як йому тепер ще пригортати,

Коли кругом ляхи нас облягли,

І треба нам од їх оборонятись?

Оксана

Бабусенько, голубочко моя!

Я ж тільки так!.. Сама я добре знаю!..

Ні вдень йому спокою, ні вночі:

Все шанців, бач, не хоче покидати!

Прихилиться, хвилинку задріма,

Та й знов туди... І де береться сила?!.

Гopпина

На те ж він є полковником у нас…

Так де вже тут сміятись, пригортатись:

Молитися, журитися тепер…

Оксана

Бабусенько, і я ж молюся щиро,

І я журюсь, що обняла наш край

Така біда; та повсякчас сумною,

Понурою не можу бути я…

Та й нащо те? Боротись краще, легше,

Коли на бій всміхаючись ідеш,

І сонечко-надія сяє ясно…

От, прийде він намучений, сумний,

Закурений важким гарматним димом,

А я його візьму та й звеселю,

То й віримо, що лихо піде геть.

Горпина

Якби-то дав господь наш милосердний!

Ox-ox, ox-ox!.. Неначе хтось іде?

Василь Коваленко, полковник, увіходить з писарем Лавріном Крицьким. Коваленко - високий, з чорними вусами, не дуже довгими, сам чорнявий, з ясним, трохи гордим, поглядом; убраний у козацький жупан кармазиновий, короткий, простий, при боку шабля; він тільки вернувся з шанціз. Писар Лаврін Крицький зовсім молодий, гарний з себе, білявий, з маленькими вусами, вдягнений у довгий жупан, підперезаний кольористим поясом; зверху кунтуш, він його скидає, ввійшовши.

Крицький(уклоняючися).

Я доброго здоров'я зичу пані.

Оксана(вклоняючися).

Здорові й ви! Сідайте, прошу, в нас!

Коваленко

Оксаночко, у нас тут рада буде,

Дак щоб ніхто сюди не увійшов.

Проходить в другу світлицю правими дверима, Горпина виходить лівими.

Оксана

Що сталося? Якісь новії вісті?

Чи що лихе?

Крицький

Нове? Лихе? Ба, ні!