Чтение онлайн

Пошкодити вона нам може в справі.

Пилипенко

То замкнемо її.

(До Оксани.)

Іди сюди!

(Іде до неї, бере за руку й веде.)

Оксана

(пручаючись.)

Не хочу я!.. Пустіть мене!..

Пилипенко

Не бався!

(До Лясковського.)

Держи її, я поки відімкну.

Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.

Лясковський

Та

нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!

Не зробимо лихого вам: ви тут

Посидите до завтрього, та й годі,

А завтра вас до себе я візьму.

Оксана

Пустіть!.. Пустіть!

Б'ється в його в руках, він її держить за стан.

Лясковський

От бачите, й мені

Бог погодив хоч трошки вас обняти,

А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..

(Дужче її тулить до себе.)

Пилипенко

(відімкнувши.)

А ну її сюди!

Лясковський

Посидьте ж там!

(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)

Отак-о добре буде!

Тепер же ти веди мене назад,

А то й мене так замкнуть, як Оксану.

Та козака якого ти пришли

Сюди, щоб він беріг її.

Пилипенко

А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.

Виходять.

Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.

Грицько

Дак що ж мені, ти кажеш, берегти?

Козак

А тут оце - сю хату,- так він каже.

Грицько

Та хто ж у їй?

Козак

Не відаю і сам.

Сказав мені, щоб я послав на варту

Сюди когось... Я мав до брами йти,

Аж ти ідеш,- то я й сказав про загад…

Ставай, вартуй!.. Щоб гостро вартував,-

Він наказав…

Грицько

Гаразд, стаю на варті.

Грицько на варті.

Грицько

Оце і стій!.. Нудьга з усим, та й годі!..

А хто воно у сій хурдизі є?

Якби мені хоч трохи подивиться!

(Зазира у вікно.)

Так не уздриш.

(Силкується відсунути вікно.)

Забито ось гвіздком…

(Одсува віконечко і зазирає в хату.)

Агов, озвись!.. Хто ти й чого сидиш?

Оксана

А що тобі?

Грицько

Жіночий голос наче... Ти жінка, га?

Оксана

Еге.

Грицько

Немов

я чув

Десь голос цей... Скажи мені, будь ласка,

Хто ти єси?

Оксана

Навіщо се тобі?

Грицько

Невже ж вона? Та ні, не може бути!..

(До Оксани.)

Бо голос твій... я чув його неначе...

Оксана

А хто ж ти сам?

Грицько

Твій вартовий.

Оксана

Та хто ж?

Чути по голосу, що підійшла ближче до вікна. Грицько увесь цей час дививсь у вікно і тепер побачив Оксану.

Оксано?! Ти... отут?

Оксана

(підходить до вікна так, що її стає видко.)

Ой, боже! Гриць!..

Обоє змовкають і кільки мить мовчать.

Грицько

Еге, се він... Той Гриць, що зріс з тобою,

Що ти йому на світі всім була,

Що дороге: сестрою, другом щирим,

Коханою дружиною в думках...

Той Гриць, що жив тобою однією

І все б оддав за тебе за одну...

Той Гриць, що ти йому вразила серце,

Бо зрадила, бо з іншим утекла!..

Оксана

Не зрадила, не можеш так казати,

Бо слова я тобі не подала,

Що будемо подружжям ми з тобою.

Се ти хотів... Ніколи я тобі

Ні словечка про сеє не казала.

Грицько

Але ж себе кохати попускала.

Оксана

Кохати?
– ні! Як брата я тебе

Любила - так! І думала про тебе,

Що так і ти.

Грицько

Не бачила, що я

Люблю тебе не як сестру,- як милу?

Оксана

Побачила уже тоді, як ти

Став докорять за Василя... Та пізно...

Грицько

Еге, се так... І ти щаслива стала,

А я пішов бурлакувати в світ…

Оксана

Мій братку, того я не хотіла...

Із щирої душі бажала я .

Тобі всього, що є найкраще в світі,

Але тебе кохати не могла...

Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,

Щаслива я була, але тепер

Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..

Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:

Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!

Грицько

А через що се у неволі ти?

Оксана

Не знаєш ти? Я ж випустила батька…

Грицько

Се знаю вже…

Оксана