Маленький принц
Шрифт:
– Завідую ними, - відказав ділок.
– Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.
Одначе маленького принца ще це не вдовольнило.
– Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов'язати її на шию й забрати з собою, - мовив він.
– Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?
– Ні, зате я можу покласти їх у банк.
– Як це розуміти?
– А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.
– Та й усе?
–
«Цікаво!
– подумав маленький принц.
– I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»
Що серйозно, а що несерйозно - маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.
– Я маю квітку, - сказав він, - і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…
Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.
«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», - простодушно казав він собі в дорозі.
XIV
П'ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:
«Можливо, цей чолов'яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п'яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря - буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар - буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».
I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.
– Добридень, - мовив він.
– Навіщо ти оце погасив ліхтаря?
– Таке розпорядження, - відказав ліхтарник.
– Добридень.
– А що то за розпорядження?
– Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.
I він знову запалив ліхтаря.
– А нащо ти знов його засвітив?
– Таке розпорядження, - відповів ліхтарник.
– Не розумію, - признався маленький принц.
– А що тут не розуміти, - сказав ліхтарник.
– Розпорядження це розпорядження. Добридень.
I погасив ліхтаря.
Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:
– Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі - спати.
– А потім розпорядження змінилося?
– Розпорядження не змінилося, - сказав ліхтарник.
– У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.
– А як же зараз?
– спитав маленький принц.
– А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину,
– От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!
– А що тут цікавого?
– відказав ліхтарник.
– Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.
– Цілий місяць?!
– Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!
I він знову запалив ліхтаря.
Маленький принц подивився на ліхтарника - йому подобався цей чолов'яга, що так віддано виконував розпорядження. Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.
– Слухай-но, - сказав він ліхтарникові, - я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…
– Мене весь час тягне відпочити, - зітхнув ліхтарник.
Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.
– Твоя планетка така крихітна, - вів далі маленький принц, - ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити - починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.
– Ну, від цього мало пуття, - мовив ліхтарник.
– Понад усе я люблю спати.
– Тоді кепське твоє діло,- гукнув маленький принц.
– Кепське, - погодився ліхтарник.
– Добридень!
I погасив ліхтаря.
«Цього чолов'ягу, - сказав собі маленький принц, торуючи шлях, - цього чолов'ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п'яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».
Маленький принц зітхнув.
«От з ким я міг би заприятелювати, - подумав він.
– Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»
Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!
XV
Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.
– Чи ти ба!
– гукнув він, угледівши маленького принца.
– Мандрівець!
Маленький принц сів на стола - звести дух. Він уже так здорожився!
– Звідки ж ти?
– спитав його старий добродій.
– А що це за грубезна книжка?
– поцікавився маленький принц.
– Що ви тут робите?
– Я географ, - мовив старий добродій.
– А що таке географ?
– Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.
– Як цікаво!
– вигукнув маленький принц.
– Оце вже справжній фах!
I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.
– А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?