Чтение онлайн

— Хiба ви нiколи не замислювалися, Доне, що пiсля всього вам буде не зовсiм просто втекти? Що життя нормальної людської iстоти — не для вас? З цього вiн не смiявся.

— Звiсно, ви маєте рацiю, — сказав вiн, запустивши розчепiренi пальцi у свою чорну чуприну. — Досить затриматися десь бiльш як день чи два, i люди одразу ж здогадуються, що в тобi криється щось дивовижне. Починають хапати за руки, аби ти вилiкував їх вiд раку, i не минає й тижня, як тебе знов оточує цiлий натовп. Отож лiтак допомагає менi пересуватись, i це мене дуже влаштовує, бо нiхто нiколи не знає, звiдки я прибув чи куди подамся.

— У вас попереду важчi часи, нiж ви собi

уявляєте, Доне.

— Он як?

— А так. Увесь плин сучасного життя спрямований вiд матерiального до духовного… це повiльний, дуже повiльний… але справдi величний рух. Особисто я не вiрю, що свiт дасть вам змогу залишатися на самотi.

— Але ж їм потрiбен не я, а чудеса! Чудес я можу навчити будь-кого iншого, i хай собi буде месiєю. Я не застерiгатиму про те, яке нудне це дiло. Крiм того,нематакої проблеми,вiд якої неможнавтекти.

Я з’їхав з обтiчника на покiс i заходився закручувати болти знизу на третьому i четвертому цилiндрах. Не те, щоб усi вони порозкручувались, але декотрi з них зовсiм не вадило пiдтягти.

— Це ви цитуєте песика Снупi?[Популярний персонаж мультфiльмiв i комiксiв. ]

— Красно дякую, але я цитую правду, де б її не здибав.

— Доне, ви не можете втекти вiд усього! А що, як i я почну вам поклонятись отут-таки? Що, як менi набридне морочитися з оцим двигуном, i я почну благати, щоб ви дали йому лад замiсть мене? Слухайте, вiднинi я вiддаватиму вам усе, що зможу заробити вiд рана до темна, аби тiльки ви навчили мене ширяти в повiтрi! А не захочете, то я знатиму, що, звертаючись до вас, слiд починати з молитви: Святий ти наш, що зiйшов сюди, аби полегшити менi мiй тягар…

Вiн лише посмiхнувся. Менi й досi здається, що вiн так i не збагнув, що йому не судилося втекти. Одначе, як про це мiг знати я, коли не знав вiн?

— Чи уявили ви собi цiлком усю картину? Як ото у фiльмi про Iндiю? Вирує людське море, мiльярди рук тягнуться до вас, квiти i фiмiам, золотi постаменти iз тканими срiблом килимами, на якi ви ступаєте, щоб проректи своє слово?

— Нi, аж нiяк. Ще перед тим, як просити собi призначення, я вже знав, що менi такого не знести. Отож i обрав Сполученi Штати i ось що маю: тi ж таки юрби людей.

Згадувати про це йому було боляче, i я вiдчув провину за те, що завiв таку розмову.

Вiн сидiв на покосi й говорив, нiби дивлячись крiзь мене:

— Ось що я хотiв би сказати в iм’я Господа нашого: коли ти так сильно жадаєш свободи i радостi, то хiба не можеш збагнути, що вони не десь там поза тобою? Скажи: я маю їх. I ти матимеш їх! Чини так, нiби вони твої, — i вони твої! Рiчарде, скажiть менi — що в цьому аж такого недосяжного? Та вони й слухати не хочуть! Чудеса їм подавай. Подiбно до того, як вони йдуть на автомобiльнi перегони, аби побачити катастрофи, так i до мене сунуть по чудеса. Спочатку це розчаровує, а згодом викликає нудьгу. Не уявляю собi, як витримують це iншi месiї.

— Коли так дивитися, то дiло й справдi втрачає свою привабливiсть, — зауважив я, затягуючи останнiй болт. — Куди нам сьогоднi лежить дорога?

Дон пiдiйшов до моєї кабiни i замiсть того, щоб очистити вiтрове скло вiд решток комашнi, провiв над ним рукою… i раптом цi розбитi вщент iстоти ожили й полетiли собi геть. Чiльне скло його лiтака не потребувало чищення, i я, звiсно, вже дотямив, що й двигун його мiг обiйтися без догляду.

— Не знаю, — сказав вiн. — Не

знаю, куди нам лежить дорога.

— Як це розумiти? Вам же вiдоме минуле й майбутнє всього сущого. Ви достеменно знаєте, куди ми маємо вирушити. Вiн зiтхнув.

— Воно-то так. Але я намагаюсь про це не думати.

Перед тим, морочачись iз цилiндрами, я мiркував собi: гей-гей, усе, що менi треба, то це не розлучатися з цим чоловiком — i я не знатиму нiяких проблем, зi мною не скоїться нiчого лихого, i все буде просто чудово. Одначе тон, яким вiн мовив: «Але я намагаюсь про це не думати», — змусив мене пригадати, що сталося з iншими месiями, посланими в цей свiт. Здоровий глузд волав до мене: здiймайсь у повiтря, одразу ж повертай на пiвдень i лети геть вiд цiєї людини, лети якнайдалi, так далеко, як тiльки подужаєш. Проте, як я вже згадував, у моїй роботi часом почуваєш себе надто самотнiм, аби нехтувати зустрiчним, з яким можна погомонiти i який до того ж здатен вiдрiзнити елерон вiд вертикального стабiлiзатора.

Атож, краще було б менi повернути на пiвдень, але, злетiвши, ми взяли курс на пiвнiчний схiд — назустрiч майбутньому, про яке вiн намагався не думати.

— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?

— Тобi дають книгу, i ти читаєш.

Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:

— Книгу?!

— «Пiдручник Спасителя». Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.

— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..

Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у «Тревел-ейра» вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.

Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi

— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».

— Що так, що так — хiба не однаково?

Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.

Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.

Перспектива — скористайся нею або облиш її. Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки, значить ти забуваєш: усе, що дiється навколо тебе, не є реальнiстю. Подумай про це. Пам’ятай, звiдки ти прийшов, куди йдеш, а передовсiм — чому ти створив халепу, в яку втрапив. Пам’ятай, що конатимеш жахливою смертю. Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш вiд неї бiльше втiхи, якщо зберiгатимеш цi факти у своїй свiдомостi. А проте, сприймай свою смерть досить поважно. Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти — це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених створiнь, i вони називатимуть тебе божевiльним.