Чтение онлайн

Він оглянув присутніх у кабінеті. Група шляхти, яка ненавиділа магнатів, заплескала в долоні.

Обличчя князя, що променилось скромною радістю, раптом заясніло світлом справжнього натхнення.

— Але ж панове! — вигукнув він. — Сьогодні ми говоримо про торгівлю тканинами, а хто нам заборонить завтра або післязавтра обміркувати й інші питання?.. Отже, пропоную…

— Їй-богу, наш дорогий князь чудово говорить! — закричав маршалок.

— Слухаємо!.. Слухаємо!.. — підтримав його адвокат, намагаючись показати, що

він захоплений мовою князя.

— Отже, панове, — вів далі розчулений князь, — я пропоную скликати ще дві наради: одну — в справі торгівлі зерном, другу — в справі торгівлі горілкою…

— А кредити для землевласників? — спитав хтось з групи непримиренної шляхти.

— Третій — в справі кредитів для землевласників, — промовив князь. — Четверту…

Тут він затнувся.

— Четверту і п’яту, — підхопив адвокат, — присвятимо оглядові загального економічного становища…

— …нашої нещасної батьківщини, — докінчив князь майже з слізьми на очах…

— Панове!.. — заволав адвокат, розчулено витираючи носа. — Вшануймо нашого господаря, великого громадянина, найславнішого з людей…

— Десять тисяч карбованців, їй-бо!.. — крикнув маршалок.

— …вставанням! — швидко докінчив адвокат.

— Браво!.. Хай живе князь!.. — залунали вигуки під акомпанемент тупоту ніг та гуркоту стільців.

Найголосніше кричала група шляхти, яка зневажала аристократію.

Не мігши погамувати хвилювання, князь почав обіймати своїх гостей; йому допомагав адвокат — він усіх цілував і від розчулення аж плакав. Кілька чоловік скупчилось біля Вокульського.

— На початок даю п’ятдесят тисяч карбованців, — сказав сутулуватий граф. — А на той рік… побачимо…

— Тридцять, прошу… тридцять тисяч карбованців, прошу… гаразд! — додав барон з фізіономією Мефістофеля.

— І я тридцять тисяч… те-ек!.. — озвався граф-англієць, киваючи головою.

— А я дам в два… в три рази більше… ніж наш дорогий князь! — сказав маршалок.

Кілька опонентів з купецької групи також підійшло до Вокульського. Вони мовчали, але їхні закохані погляди говорили в сто разів більше, ніж найчуліші слова.

За ними до Вокульського підійшов молодик, хирлявий, з ріденькою зарістю на обличчі і з явними ознаками передчасного виснаження. Вокульський зустрічав його на різноманітних видовищах і на вулиці, завжди на візницьких екіпажах, запряжених найкращими рисаками.

— Марушевич, — з люб’язною усмішкою відрекомендувався засмоктаний молодий чоловік. — Пробачте, що я рекомендуюсь так безцеремонно і до того ж одразу звертаюся до вас з просьбою…

— Я вас слухаю.

Марушевич узяв Вокульського під руку і, одвівши до вікна, почав говорити:

— Я одразу викладаю карти на стіл; з такими людьми, як ви, інакше не можна. Я бідний, але маю добрі здібності, і хотів би знайти якусь роботу. Ви організуєте спілку, чи не міг би я працювати під вашим керівництвом?

Вокульський

пильно подивився на нього. Пропозиція молодика якось не в’язалася з його миршавою постаттю і непевним поглядом. Вокульський відчув до нього антипатію, проте спитав:

— А що ви умієте робити? Яка у вас спеціальність?

— Спеціальності, знаєте, я ще не вибрав, але маю великі здібності і можу взятись за будь-яку роботу.

— А на яку плату ви розраховуєте?

— Тисячу… дві тисячі карбованців… — відповів збентежений молодик.

Вокульський мимоволі похитав головою.

— Навряд чи будуть у нас посади на таку високу плату, — відповів він, — проте зайдіть до мене коли-небудь…

Насередині кабінету говорив сутулуватий граф:

— Отже, шановні панове, в принципі ми приступаємо до створення спілки, запропонованої паном Вокульським.

Діло, на мій погляд, дуже вигідне, а тепер тільки залишається ознайомитись з деталями та написати акт. Тому запрошую тих, хто хоче бути її учасником, завітати до мене завтра о дев’ятій вечора…

— Буду у вас, дорогий граф, їй же бо!.. — озвався гладкий маршалок. — Та ще, може, приведу кількох литвинів.

Але скажіть на милость, нащо нам організовувати торговельну спілку?.. Нехай би вже самі купці…

— Хоч би на те, — палко заперечив граф, — щоб не казали, що ми нічого не робимо, а тільки стрижемо купони…

Попросив слова князь.

— Зрештою, — сказав він, — ми маємо на меті ще дві спілки: для торгівлі зерном і для торгівлі горілкою. Хто не хоче вступити до першої, може вступити до другої… А тому ми просимо шановного пана Вокульського взяти участь і в інших наших нарадах…

— Те-ек!.. — підхопив граф-англієць.

— …і з властивим йому талантом висвітлити питання, — докінчив адвокат.

— Не знаю, чи зможу чимось допомогти шановному панству в торгівлі зерном та горілкою, — відказав Вокульський. — Правда, мені доводилось мати діло з цими товарами, але в виняткових умовах, коли йшлося про великі партії товару та про швидку доставку, а не про ціни… До того ж я не знаюсь на місцевій торгівлі зерном…

— Знайдуться спеціалісти, шановний пане Вокульський, — перебив його адвокат. — Вони розкажуть нам про деталі, які ви тільки систематизуєте і роз’ясните нам — з властивою вам геніальністю…

— Просимо… дуже просимо!.. — гукали графи, а за ними ще голосніше шляхта, яка ненавиділа магнатів.

Було десь коло п’ятої години, коли учасники наради почали розходитись. В цей час Вокульський помітив, що з дальших кімнат до нього прямує пан Ленцький в товаристві молодика, якого він бачив коло панни Ізабелли на великодніх пожертвах у костьолі й на розговінні у графині.

Обидва вони підійшли до Вокульского.

— Дозвольте, пане Вокульський, — заговорив Ленцький, — відрекомендувати вам пана Юліана Охоцького. Наш родич… Трохи оригінал, але…