Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Шрифт:

Увечері він пішов у театр, але вийшов відтіля після першої дії. Знову тинявся по місту, але, де б він не ходив, скрізь його переслідувала думка про завтрашню прогулянку і невиразне передчуття, що йому пощастити наблизитись до панни Ізабелли.

Минула ніч, потім ранок. О дванадцятій він наказав запрягати. Написав записку в магазин, що приїде пізніше, і порвав одну пару рукавичок. Нарешті увійшов слуга. «Коні готові!» — майнула думка у Вокульського.

— Князь!.. — доповів слуга.

Вокульському потемніло в очах.

— Проси.

Увійшов князь.

— Добрий

день, пане Вокульський! — вигукнув він. — Ви кудись виїжджаєте? Мабуть, на склади або на вокзал.

Але з цього нічого не вийде. Я заарештую вас і заберу до себе. Буду навіть такий нечемний, що сяду в ваш екіпаж, бо свого не взяв. Проте я певний, що все це ви мені пробачите за прекрасні вісті.

— Може, зволите сісти, князю?..

— На хвилинку. Уявіть собі, пане Вокульський, — казав князь, сідаючи, — я доти докучав нашим панам-братам…

Я правильно сказав?.. Доти переслідував їх, поки, нарешті, кілька чоловік не обіцяли прийти до мене та вислухати ваш проект створення торговельної спілки. Отож негайно забираю вас з собою, або, краще сказати, — забираюся з вами, і їдьмо до мене.

Вокульському здалося, ніби його з усієї сили кинули грудьми об землю.

Його збентеження не пройшло повз увагу князя, який усміхнувся, вважаючи, що Вокульський зрадів з його візиту та запросин. Йому й на думку не спало, що для Вокульського прогулянка в Лазенки важливіша за всіх князів і всі спілки.

— Отже, ми готові? — спитав князь, встаючи з крісла.

Ще одна секунда — і Вокульський сказав би, що не поїде й не хоче ніяких спілок. Але в ту саму мить у нього майнула думка: «Прогулянка — для мене, спілка — для неї».

Він надів капелюша і поїхав з князем. Йому здавалося, що екіпаж їде не по брукові, а по його власному мозку. «Жінок здобувають не жертвами, а силою, навіть силою кулака…» — пригадались йому слова пані Мелітон. Під впливом цього афоризму йому захотілося схопити князя за комір і викинути на вулицю. Але це тривало тільки мить.

Князь скоса поглядав на нього і, бачачи, що Вокульський то червоніє, то блідне, думав: «Не сподівався я, що зроблю таку приємність цьому хорошому Вокульському. Справді, треба подавати руку допомоги новим людям…»

У своєму колі князь мав репутацію завзятого патріота, майже шовініста; поза аристократичними колами його вважали одним з найдостойніших громадян. Він дуже любив говорити по-польськи, але коли говорив і по-французьки, то завжди на громадські теми.

Він був аристократом з голови до п’ят — душею, кров’ю, серцем. Вірив, що кожне суспільство складається з двох частин: сірої юрби й обраних класів. Сіра юрба була витвором природи і, може, й справді походила від «мавпи», як твердив всупереч святому письму Дарвін. Але обрані класи мали якесь вище походження, і їхніми предками були якщо не боги, то принаймні їхні кревні — герої, як-от: Геракл, Прометей, в крайньому разі — Орфей.

У князя був у Франції кузен, граф (до краю отруєний заразою демократизму), який насміхався з неземного походження аристократії.

— Дорогий мій, — казав він, — здається, ти не зовсім розбираєшся

в питаннях благородного походження. Що таке аристократичні роди? Це роди, предки яких були гетьманами, сенаторами, воєводами або, по-теперішньому, маршалками, членами верхньої палати, префектами департаментів. Ну, а цих панів ми знаємо: нічого надзвичайного в них немає… Вони їдять, п’ють, грають в карти, упадають коло жінок, залазять у борги, як і інші смертні, за яких вони інколи ще дурніші.

На обличчі у князя в таких випадках виступали червоні плями.

— А ти бачив коли-небудь, — заперечував князь, — префекта або маршалка з таким величним виразом обличчя, який ми бачимо на портретах наших предків?..

— Що ж у цьому дивного, — сміявся заражений демократизмом граф. — Художники надавали портретам такого виразу, який і не снився жодному з оригіналів, так само як знавці геральдики та історики поширювали про них казкові легенди. Це все брехня, мій дорогий!.. Це тільки декорації та костюми, які одного Войтка роблять князем, а другого батраком. Насправді ж і один, і другий — лише кепські актори.

— Проти знущання, мій дорогий, сперечатись нічого! — обурювався князь і втікав. Він прибігав у свою кімнату, лягав на шезлонг і, закинувши руки за голову та дивлячись на стелю, бачив, як по ній проходили постаті надлюдського зросту, сили, відваги, розуму, безкорисливості. То були його і графові предки, тільки граф зрікався їх. Невже у нього в крові є якась домішка?..

Юрбою простих смертних князь не тільки не гордував, а навпаки: ставився до них доброзичливо, спілкувався з ними й цікавився їхніми потребами. Він уявляв себе одним з Прометеїв, які мають до певної міри почесний обов’язок — діставати для цих бідних людей вогонь з неба. До того ж релігія наказувала йому добре ставитись до меншої братії, і князь червонів лише від думки, що більша частина аристократії стане колись перед судом божим без такої заслуги.

Отже, щоб уникнути цього сорому, він бував на всіляких нарадах і навіть влаштовував їх у себе вдома, жертвував по двадцять п’ять або по сто карбованців на різноманітні громадські заходи, а головне — постійно журився становищем нещасної вітчизни і щоразу закінчував свої виступи фразою:

— Отже, панове, подумаймо насамперед про те, як підтримати нашу нещасну вітчизну…

Сказавши це, він відчував, що з серця його зсувається якийсь тягар — тим більший, чим більше було слухачів або чим більше він пожертвував на якусь громадську справу.

Скликати нараду, заохотити до громадської справи і вболівати, безупинно вболівати за своєю нещасною батьківщиною — ось у чому, на його думку, полягали обов’язки громадянина. Але якби його спитали, чи посадив він коли-небудь дерево, аби захистити людей і землю від спеки, чи прибрав коли-небудь камінь з дороги, аби він не ранив коням копит, — він був би щиро здивований.

Він відчував і мислив, прагнув і страждав — за мільйони, але ніколи не зробив нічого корисного. Йому здавалось, що уболівати за долею рідного краю незмірно важливіше, аніж утерти носа шмаркатій дитині.

Поделиться:
Популярные книги

Коллапс

Даймонд Джаред
Philosophy
Документальная литература:
публицистика
6.25
рейтинг книги
Коллапс

Этот мир не выдержит меня. Том 2

Майнер Максим
2. Первый простолюдин в Академии
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Этот мир не выдержит меня. Том 2

Крупнейшие аферы и аферисты мирового масштаба

Башкирова Валерия Т.
Документальная литература:
прочая документальная литература
5.00
рейтинг книги
Крупнейшие аферы и аферисты мирового масштаба

Последний Паладин. Том 7

Саваровский Роман
7. Путь Паладина
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Последний Паладин. Том 7

Кодекс Охотника. Книга XVI

Винокуров Юрий
16. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XVI

Кодекс Крови. Книга I

Борзых М.
1. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.40
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга I

Второгодка. Книга 2. Око за око

Ромов Дмитрий
2. Второгодка
Фантастика:
героическая фантастика
альтернативная история
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Второгодка. Книга 2. Око за око

Гармоничное развитие ребенка

Доман Гленн
Научно-образовательная:
педагогика
5.00
рейтинг книги
Гармоничное развитие ребенка

Солнечная система (Астрономия и астрофизика)

Сурдин Владимир Георгиевич
Научно-образовательная:
прочая научная литература
астрономия и космос
5.00
рейтинг книги
Солнечная система (Астрономия и астрофизика)

Годы странствий

Чулков Георгий Иванович
Документальная литература:
биографии и мемуары
6.25
рейтинг книги
Годы странствий

Личинка

Привалов Сергей
1. Звездный Бродяга
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
рпг
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Личинка

Народность, народ, нация...

Городников Сергей Васильевич
Деловая литература:
экономика
5.00
рейтинг книги
Народность, народ, нация...

Первый среди равных. Книга V

Бор Жорж
5. Первый среди Равных
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Первый среди равных. Книга V

Управленческая элита. Как мы ее отбираем и готовим

Тарасов Владимир
Деловая литература:
управление, подбор персонала
5.00
рейтинг книги
Управленческая элита. Как мы ее отбираем и готовим