Чтение онлайн

Ванди…

Муся і Олексій, затуляючи роти долонями, поква-

Вони вийшли на палубу.

пилися перебратися на інший бік корми і тут уже роз-

рядилися шаленим реготом.

Зовсім, зовсім не аристократичним.

* * *

— Отже, ви казали, що почерк вам знайомий… —

Вечір був тихий.

відсміявшись, нагадала Муся.

Вогні від вікон салону і спалахи кольорових ліхта-

— Нібито, — у задумі мовив Олексій; пробурмотів,

риків на верхній палубі,

мов зграйки риб, стрибали

згадуючи своє: — Я тоді з розслідуванням до Лондо-

довкола бортів пароплава.

на потрапив…

У небі так само пірнали і виринали з хмар зірки. Лі-

— Ого! Непогано для простого околоточного!

нію обрію поглинула темрява — і здавалося, паро-

Олексій потупив очі, ковтаючи незаслужену обра-

плав висить у небі.

зу, і додав ніяково:

Муся і Олексій стояли, зачаровані цим видовищем.

— Ну, так… Була там одна справа… Так от, такий

— І навіщо я тільки плисти згодився! — почувся го-

самий слід був на трупі однієї посадової особи, що

лос з нижньої палуби. — Суцільні збитки! Ніхто не хо-

теж мала відношення до таємної документації. Силь-

че стригтися… П’ятнадцять карбованців асигнаціями!

но я тоді цим цікавився… До того ж іще така деталь: Муся притисла пальчик до вуст і кивнула вниз.

вбивця лишив на дзеркалі підпис, зроблений бри-

Розмову вели цирульник і…

льянтином небіжчика: «Лібо».

Муся і Олексій дослухались до відповіді:

— Навіщо?

— …а я йому кажу: ваша світлосте, ми, мовляв,

— Не знаю. Гадаю, через зухвалість. То була гучна

лобстерів тут не подаємо. Не наловили лобстерів!

справа. Але вбивцю так і не знайшли. Адже тоді де-

А він мені: пішов під три чорти, дурень! А що я винен, які… бовдури з поліції класифікували це вбивство —

якщо лобстерів цих клятих не передбачили?!

«з метою пограбування». А жодного вкраденого пред-

…і офіціант.

мету так і не виявили.

— Усі хочуть бути як Мері Пікфорд, — продов жував

— А ви, певно, виявили? — лукаво примружила-

скаржитись цирульник. — У нас на Хрещатику я «До-

ся Муся.

рогу долі» десять разів дивився. Гарна кралечка…

Олексій промовчав, засопів і механічним ру-

— …і тим паштетом мені в пику… Мовляв, там тар-

хом поліз до правої кишені, забувши, що фляжка

ган сидить! — скаржився офіціант.

вже давно пливе окремо — десь далеко у хвилях

— …а як я їм «Мері Пікфорд» зроблю, якщо спочат-

Дніпра…

ку їм носи та вуха треба вирівняти?! Га? Як? Я ж не

— Ви гадаєте, це його прізвище? — порушила мов-

Господь Бог!

чанку Муся.

154

155

—

А чому ви кажете «його»? Може, це «вона»? Як-

Він уклонився прекрасній Ванді, і вона, вийшовши

що судити по фото.

вперед, до облаштованого для занять майданчику,

— А що ми бачимо на фото? — заперечила Му-

промовила наступне:

ся. — Оголена спина. Майже хлоп’яча. Капелюх. Під

— Кращі каліграфічні малюнки пропоную вистави-

широкими крисами обличчя не роздивитися. Я такі

ти на благодійний аукціон на допомогу безпритульним

світлини на блошиному ринку бачила: їх з-під поли

дітям Києва!

продають, — почервоніла Муся і додала: — Для чоло-

Панство шалено заплескало в долоні.

віків певного штибу…

Дами оточили Ванду, яка вже стояла навпроти моль-

— Ось воно як, — замислився Олексій. — А цей

берту з пензликом в руках.

ваш інженер — як би це сказати?.. Він що, був схиль-

— Здається, вона відбирає наш хліб, — прошепо-

ний до… до одностатевого кохання?

тіла Муся Олексію.

— Про це мені не відомо, — зніяковіла Муся. —

— От і добре, — відповів той. — Відпочинемо.

Але такого факту не відкидаю.

На нас і без того пішло багато уваги.

— Спина на карточці дійсно якась безстатева, —

Ванда опустила пензлик у пляшечку з чорнилом.

згодився Олексій. — А визначного в ній лише те, що

— Отже, пані, перше правило: східна каліграфія —

я роздивився в лупу: родимка нижче лівої ключиці.

це передусім живопис! А друге: «Хочеш перемогти во-

Але, — Олексій кивнув на освітлені скляні стіни сало-

рога — вивчай письмо!» Почнемо?

ну, де веселим хороводом кружляли дами, — не роз-

Вона торкнулася пензликом аркуша, і по ньому звер-

дягати ж їх усіх…

ху до низу ніби самі по собі почали з’являтися неваго-

— Гадаю, ви б зробили це із задоволенням! — не

мі, легкі, мов пташки, ієрогліфи.

втрималася зловтішно гмикнути Муся.

Дами зачаїли подих.

Олексій лише звів очі до неба і промовчав.

Муся глянула на свого напарника — той, підійшов-

Подав їй руку і повів до салону, за скляними стіна-

ши до прекрасної Ванди майже впритул, захоплено ди-

ми якого розгорталося нове дійство.

вився на охайний чорний візерунок.