Чтение онлайн

Три кроки лишалося до тонкої шийки.

Та не судилося їх зробити.

Зненацька вискочив до неї якийсь покидьок, на ча-

плю схожий.

Вискочив, кричить:

— Це як же, Мар’є Матвєвно, розуміти?! Дозвольте

поцікавитись, чому ви підозрюваних без мого відома

відпустили?

138

139

Шнур

мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта

— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-

пом’янув і розтанув у темряві.

ворила — вона й зізналася.

— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.

І дуже серйозно повела далі:

— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас

— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-

від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-

вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під

ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами

собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-

татусь був би дуже незадоволений.

ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше

— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.

не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень

— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-

попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово

— Що ж саме?

повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-

— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-

бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-

ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані

— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.

поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-

З досадою Муся знизала плечима:

чилася — за вас.

— Ну хто? Ну?.. Думайте!

— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов

— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-

навіжений:

же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-

— Шток?

раз щось більш важливе скажу…

— Геніально! — заплескала в долоні Муся.

— І слухати не буду! — насупився Іполит.

— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —

— Шкода… — каже Муся.

У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-

Тиша запала.

тензії?..

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-

— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-

лі жене.

мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.

— Не інакше! — зрадів Іполит

і замимрив собі під

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-

ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень

ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.

свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?

— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-

Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-

— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.

ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-

посол подарував…

вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,

— Та ви що!!! — не повірив Іполит.

що до коридору вели.

140

141

Зупинився в задумі, обернувся.

Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:

— Але ж… — мовив розгублено. — Що ж тоді зі

— А це — звідси, з пароплава.

Штоком сталося?..

— Ого! — посміхнувся Олексій, роздивляючись арку-

— Ви ж самі сказали — нещасний випадок, — лу-

ші. — Кримінальна технологія в домашніх умовах. Але

каво примружилась Муся і звела очі догори. — Чудо-

відбитки досить непогані. Та ви просто молодчина!

во на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає про-

Муся не втрималася, докорила:

холодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…

— У-у… А ви мене клептоманкою обізвали…

Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею

— Уклінно прошу вибачити! Але ж ви поводились як…

двері.

— Що? — скинула брови Муся.

Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.

— Мовчу, мовчу. І рибонькою більше не називаю,

— «Наречений»! — зневажливо повторив Іполит

як ви помітили.

і знизав плечима. — Жах… Не розумію!

— Так отож! Продовжую. Ці відбитки — лише те, що

встигла. Усі вони підписані. Але… — Муся зашарі-

* * *

лася, боячись виказати свою некомпетентність. —

— Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? —

Але я ще не дуже добре знаю, як правильно звіряти.

зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.

О, хвилинку!

Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.

Вона кинулася до тумбочки, дістала звідти книжку