Чтение онлайн

Я була згідна з ним, а тому наздогнала маму, ковзнувши на пасажирське сидіння її Пріуса, за мить до того, як вона почала виїжджати на дорогу.

Філ Тісдел був давнім другом моєї мами. Він змінив багато робіт у місті, протягом багатьох років, а в даний час був обраний міським головою. Філ був трошки закоханий у мою маму, і спостерігаючи, як вона наносить помаду, дивлячись у дзеркало заднього виду, я думала, що вона планує використати цей факт на свою користь.

– Я не розумію, чому тобі необхідно

їхати зі мною, Клер. Мені не потрібна нянька.

Я збиралася заперечити це, коли згадала, що мама може читати думки і ймовірно вирвала кожне слово з мого мозку, поки вела машину.

– Я просто хочу допомогти, мамо.

Я пішла за нею вгору по бетонних сходах до важких дерев'яних дверей мерії. Будівлі було близько ста років. Зовні вона мала вигляд церкви, яка була відремонтована в щось інше. Усі міські офіси були розташовані всередині. З східного боку було побудоване додаткове крило приблизно 10 років тому, в якому розміщувалася поліцейська дільниця.

Ми взлетіли по сходах і увірвалися в офіс міського голови. Філ сидів за столом, усипаним паперами, обидві його руки стискали лису голову у відчаї.

– Я тут вирішую, що робити з собачими ліцензіями, - сказав він.

– Гаразд, я можу прийти пізніше, - сказала мама.

Упізнавши її голос, він підвів голову.

– Ох, Старла Ферн! Я не знав, що це ...хм...якби я знав, що це ти зайшла.. хм...чим я можу допомогти тобі?
– Він завершив свою незграбні слова широкою посмішкою.

Мама попрямувала до столу, її довга спідниця зметнулася, а її рожева блузка прекрасно сиділа на її фігурі. Я не можу звинувачувати Філа через його почуття до мами. Вона виглядала фантастично, як на свої сорок. Вона була у формі. В її вогняно-рудому волоссі було лише декілька сивих пасм і воно розсипалося по плечах легкими кучерями, коли вона нахилилася над столом. Неприроднім гортанним голосом вона сказала:

– Я сподівалася, що ти допоможеш мені у вирішені деяких питань.

Зрозумівши, що він ймовірно буде більш схильний до порушення правил заради мами, якщо мене не буде поруч, я повільно позадкувала до входу з офісу. І врізалася в когось.

– Вибачте, - зойкнула я, обертаючись, щоб опинитися лицем до лиця з Гебріелем Тоскано.

Гарячий син нового детектива. Після декількох приголомшених моментів, я зрозуміла, що мої руки й досі лежать на його грудях, після нашого зіткнення. Я прибрала від нього руки.

– Вибач, - тупо повторила я.

– З тобою все гаразд?
– запитав він.

Довгі вії обрамляли його темні очі. Його чорне волосся було розпатлане, і він був вбраний у футболку і джинси, такі ж як і вчора. Але такий безтурботний стиль робив його ще більш схожим на модель Abercrombie.

– Ага, просто незграбна, - нарешті відповіла я.- Що ти тут робиш?

– Я працюю тут.

Я почервоніла.

–

Із своїм батьком?

– Ага. Я дослідник.

– Га?
– Це був якийсь мені незрозумілий сленг?

– Це мій титул. Це частина програми навчання правоохоронних органів. В основному я на побігеньках, приношу каву і кручуся навколо свого батька, але це буде непогано виглядати в моєму резюме для коледжу. Я хочу навчатись у відділенні криміналістики. Наступного літа, коли мені буде вісімнадцять, я зможу бути сезонним офіцером.

– Круто.
– Я уявила його в формі. Скажемо так, картинка була... апетитною.

– Що ти робиш в міському офісі, а не в поліцейському відділку.
– запитала я, намагаючись звучати як професіонал.

– Ох.
– Він зневажливо махнув рукою.
– Мер хоче поговорити з моїм батьком і мною про якусь безглузду ідею свого сина.

Я втримала вдоволену посмішку. Сином мера був мій колишній хлопець - Джастін Спелман. А просто поглянувши на нього, Гебріел вже був з тих, хто мені подобається.

– Але я радий, що врізався в тебе - додав він посміхаючись.
– В прямому і переносному сенсі.

– Справді? Чому?
– я нервово стиснула свої руки за спиною.

– Я хотів подякувати тобі, за ту наводку, що ти дала моєму батькові в ресторані вчора.

Я пожвавилася.

– Ти про Тіфані Деспозіто? Твій батько її допитав? Вона замішана?

– На жаль, вона не сильно допомогла. Вона сперечалася з жертвою через якісь дрібниці, але її алібі беззаперечне.

Він вигнув одну брову і з легкою напівусмішкою додав:

– Але незважаючи на те, що ми нічого не дізналися, я скажу, що дивитися на те, як ти жбурнула содовою в неї, поки що було найцікавішим моментом на цьому тижні. Я провів з нею лише невелику кількість часу, і схоже, що це було заслужено.

Він - розкішний і одразу відчув неприязнь до Тіфані. Дякую тобі, Всесвіт, за те, що прислав цього хлопця в моє містечко.

Він перемістив свою вагу так, ніби збирався вже йти, отож, я ляпнула перше питання, яке прийшло в голову, щоб змусити його залишитися:

– Чому ви захотіли полишити Нью-Йорк і приїхати в Істпорт?

І я одразу захотіла пнути себе, тому що це звучало як образа. Я додала:

– Не те, що я припускаю, що твого батька було понижено або ще щось. Я люблю Іспорт. Я виросла тут. Тут чудово.

Ох, просто замовкни, Клер!

Він всміхнувся.

– Ну, чутки швидко поширюються в таких містечках як це.

Ох, ні. Він думає, що я розпитувала про нього. Тепер він подумає, що я сталкер.

– Ми пробули в Іспорті недовго, але...
– Він нахилився ближче, і я вдихнула його запах - суміш мила, шампуню, і чогось чарівного ... хлопчачого.
– Мені подобається тут вже. Дуже.