Чтение онлайн

– А що з новою Мадам Маслов, яка приїхала до міста?

– Просто шахрайка, - сказала я.

Він засміявся.

– Рибак рибака бачить здалеку.

– Я - не шахрайка!

Я втомилась захищати себе перед цим лузером. Розкішним лузером, з низьким, хриплим голосом і класним тілом, але все ж.

– А не думаєш ти, що це трохи лицемірно сердитись на людей, які не вірять в твій дар, коли сама судиш цю жінку Маслов так само, як люди судять тебе?
– спитав Гебріел.

Я змушена була зізнатись собі, що він

був правий. Але не мусила зізнаватись в цьому йому. Я поклала руки на стегна.

– Ти можеш замовкнути, щось я могла сконцентруватись?

Він вишкірився, але виконав прохання.

Я працювала по всій кімнаті ще хвилин двадцять, без конкретних результатів. Мені потрібно було місце, якого торкалась Вікторія і нещодавно не торкалась ще сотня людей. Але шукати таке місце можна було весь день.

– Готова закінчити?
– спитав Гебріел з надією в голосі.

До мене прийшла ідея.

– В тебе є фото зі місця злочину?

– Аякже, в задніх кишенях.

Я застогнала. Розумник.

– Фото були зроблені, так?

– Так. А що ти хочеш побачити?

– Я повинна побачити в якій позі знайшли її тіло.

Він встав і подивився на ліжко.

– Я бачив ті фото. Я пам'ятаю. Вона лежала на ліжку.

Я зробила паузу.

– Я повинна відтворити їх.

– Що, пробач?

Я лягла на ліжко. Покривала та подушки були розібраними, я так зрозуміла, що для кровних доказів. Я лягла на матрац і подивилась на стелю, на яку ймовірно дивилась Вікторія Хаппел три ночі тому.

– Посунь мене в ту позу, в якій її знайшли. Настільки, наскільки зможеш.

Він похитав головою.

– Це бридко.

– Просто допоможи мені і будеш вільним весь день.

– Я не бачу, як це може допомогти. Більше того, я починаю думати, що ти просто марнуєш мій час.

Я припинила слухати його. Щось тут було не так. Я зосередилась на маленькій, ідеально круглій темній плямі на білій, як поп-корн стелі. Я примружилась.

– Що це?
– спитала я, майже у себе.

– Що?
– Гебріел прослідкував за моїми очима на стелю.
– Я не бачу нічого.

Я піднялась на ліжку і встала навшпиньки. Тепер коли я була в декількох дюймах, я могла бачити все ясно. Я засунула палець туди.

– Тут дірка в стелі, - сказала я.

Гебріел заскочив на ліжко і дослідив відкриття.

– Точно зроблена людиною, мабуть з допомогою свердла.

– Вона дала б комусь згори повну картину ліжка, - сказала я.

Він кивнув.

– Ми повинні дізнатись, хто зупинявся в тій кімнаті, - він похитав головою.
– Як мій тато пропустив це?

– Твій тато лягав на ліжко і дивився з позиції жертви?

– НІ.

– Тоді я, мабуть, не просто марную твій час, - сказала я гірко.

Він почервонів.

– Вибач. Це хороша зачіпка. Дякую тобі.

Я злегка зіштовхнула його з ліжка і повернулась в свою попередню горизонтальну позицію.

–

Я ще не закінчила. Ти пересунеш мене в позу, в якій знайшли її?

Він знизав плечима.

– Звичайно.

Він нахилився і поклав руки на мої плечі. Тут же через мене пройшла хвиля тепла. Я була рада, що він не вміє читати думок, адже все, про що я думала було те, наскільки надзвичайно привабливим він був. І про те наскільки спантеличеною я була думаючи про таке у подібному місці, у подібний час. Але я не могла боротись з цим. Я не могла змусити думки зупинитись.

Я подивилась в його темні очі, на його злегка прочинені губи, які були так близько до мене.

А потім він перевернув мене, як млинець.

– Гей!
– сказала я, приглушеним через ліжко голосом.

– Вона була знайдена на животі, - сказав він.

– Ти міг би зробити це трохи ніжніше.

– Добре, більше ніяких рук. Я буду тебе направляти. Поверни голову вправо.

Я виконала і зробила глибокий вдих.

– Поклади ліву руку під тіло.

Це було незручно. Вона б так не лежала уві сні. Можливо вона намагалась піднятись, а після пострілу впала на власну руку.

– Розсунь трохи ноги.

Дякувати Богу він припинив користуватись руками.

– Поклади праву руку на нічний столик.

– Біля телефону?
– спитала я.

– Не так далеко. Навіть не на столику, а скоріше на його краєчку.

Я дотягнулась пальцями і злегка поклала їх на дерево. Тоді я трошки прикрила очі і зосередилась. Кімната зненацька поринула в темряву. Але Гебріел не вимикав світла.

Я бачила минуле. Тиха темрява. Повільне дихання. Я втомлена. Задоволена і втомлена. Ніч все таки була не така й погана. Звук натискання на дверну ручку. Я підняла голову і сказала:

– Повернувся, щоб отримати ще?

Я почала підніматись на лікті, а потім почула голосний звук. Мене прошив раптовий біль, а потім нічого.

Я різко відкрила очі. Швидко дихаючи я сказала:

– Я бачила це.

– Бачила що?
– спитав Гебріел.

– Вбивство.
– я сіла, тримаючи руки на серці, намагаючись його вповільнити.
– Я побачила, як це сталось. Вона лежала на животі, майже заснувши. А потім почула, як хтось зайшов. Вона почала підніматись і сказала: "Повернувся, щоб отримати ще?" і потім її застрелили.

– Хто це зробив? Хто застрелив її?

Я постаралась пригадати ще деталі з видіння.

– Була тінь зліва.

– Так, саме там стояв вбивця, коли застрелив її, - підганяв Гебріел.
– Продовжуй.

Я притиснула пальці до скроні.

– В кімнаті було абсолютно темно. Я вдивилась лише тінь. І то нечітку.

Гебріел простогнав від розчарування.

– Це дуже зручно, правда?

Я скотилась з ліжка і поглянула на нього.

– Вважай мене шахрайкою, як хочеш. Які мотиви в мене були, щоб придумати це?