Чтение онлайн

За ці роки я так їх перетряс!

Чому ж не взяв я шапку Мономаха

у свій найвищий, в зоряний свій час?!

Коли вступив у Київ я комонно —

Після Пиляви, після Жовтих Вод —

мене ж вітали малиновим дзвоном,

мене ж Мойсеєм називав народ!

Чому ж не взяв я владі притаманного?

Коронуватися в ті дні

на Теодора Начертанного

було начертано мені!

Почесним правом — волею

Таке не снилось вичахлим родам.

А цар московський, він якого роду?

Він що, з князів? Я сам герба "Абданк"!

У них там Боголюбський,

у них тверські та клязьминські.

Романова знайшли десь, одмили од грязі.

А в мене за плечима король Данило Галицький!

А в мене за плечима всі Київські князі!

От і сиджу, дивлюся на вали.

Каміння скель — оце мої всі трони.

Над королями страж несуть орли.

А наді мною каркають ворони,

АЛЕ Ж ЯКА НАД РІЧКОЮ СТРОМА!

Обличчя скель пооране віками.

Тут нізвідкіль і приступу нема.

Її не візьмеш голими руками.

Згадав степи… Молочну, Янчекрак.

Не те що цей мурований задвірок.

А про корону це я так.

Мені в короні змалечку цар Ірод.

ШРАМКО ПРИЙШОВ.

ПРИНІС НЕДОБРІ ВІСТІ.

Мені тепер не йде із голови,

як полонених, а не менш як двісті,

учора вранці полем провели.

Вони ішли, прив'язані до коней.

Одному ткнув хоч хліба у рукав.

Не дав жовнір благословить іконою,

а він же сина серед них шукав!

НАД ВАЛОМ ПРОЛЕТІЛО ВОРОННЯ.

Закаркало, крильми залопотіло.

Аж дріж пішов по шкірі у коня.

Мабуть, він знав, куди воно летіло…

Я ЗАВЖДИ ПЕРШИЙ БИТВУ ПОЧИНАВ.

Вони на нас посунули, я вдарив.

Початок був для мого війська вдалий,

і йшлось до перемоги конче нам.

і стелився в полі як у пісні.

Гусарам крил вже не тримав хребет.

Вже в небі знаки їм були зловісні.

Вже їхні коні їли очерет.

Уже ядром черкнуло короля.

Уже Потоцький у сідло не втрапив.

Уже Пшепюрський з лівого крила

рвонув навтьоки, загубивши прапор.

Пани вже геть поникли головами.

А хто й на Краків нищечком потяг.

Король їх кляв корчемними словами.

А Єремія кликав до звитяг.

Над ким звитяги? Над своїм народом?!

Князь Єремія з Вишневецьких родом!

НЕНАВИДЖУ ПЕРЕВЕРТНІВ. ЦЕ КОДЛО,

Мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило.

Колись

То ще душа хоч ятрилася болем.

Жолкевський, гетьман, той, що із Жовкви,

іще молився й плакав перед боєм.

А ці уже і вухом не ведуть.

Мед-пиво п'ють і по-чужинськи чешуть.

А ці уже і матір продадуть,

І Україну по світах оббрешуть.

На всіх шляхах линовища гадючі.

Повзли до влади, терлись при дворі.

Відтак з Ревух робилися Ржевуські

і добрі хлопці йшли у Киселі.

В герби їм треба не орла, а змія.

Такі свої чужіші чужини.

Але найгірший, звісно, Єремія,

бундючний син волоської княжни.

ТВІЙ ГЕРБ, ВІДСТУПНИКУ ЯРЕМО,

в віках чорнітиме окремо.

Не княжим знаком, не орлом, —

твоїм відступницьким тавром.

На цій землі, слізьми политій,

не впишеш кров'ю на гербі —

ні слави Речі Посполитій,

ні слова доброго собі!

РОЗП'ЯТО НАС МІЖ ЗАХОДОМ І СХОДОМ.

Що не орел — печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б там що про волю не курникав,

свою темноту називавши сном,

бува народ маленький, а — великий.

А ми давно розбовтані багном.

ЯК СТРАШНО ЗНАТИ ПРАВДУ БЕЗ ПРИКРАС!

Де воля спить, її ще й приколишуть.

За нашу силу пошанують нас.

А наші скарги в комині запишуть.

ЗБЛИЖАЄТЬСЯ ТОЙ ДЕНЬ І ТА ХВИЛИНА,

той день і час уже не в далині,

коли задзвонить кожна бадилина

нечутним дзвоном — це вже по мені.

Невже мій шлях загубиться у мотлосі

і потьмяніє днів моїх скрижаль?!

Надходить час останньої самотності.

Не все я встиг. Усе не встиг. На жаль.

А ВТІМ, ЖИТТЯ ЗБУЛОСЬ. ОББИВСЯ І ОБРАНИВСЯ.

І жити міг лиш так, а не інак.

І вів людей. Якщо це знак обранства —

який важкий і невблаганний знак!

Це вже таке — ні стерти, ні зносити.

Моя погибель — мій же оберіг.

Душі моєї грізний Ненаситець

Ще не приборкав ні один поріг.

Я — ХТО? Я ГЕТЬМАН СТЕПОВОГО БРАТСТВА.

Моє життя не щедре на "віват!"

Я ж не король. Але якщо вже брався,

то мусив цю державу збудувать.

І силу ж мав, і славен був спочатку.