Втрата
Шрифт:
— Я помираю, Тері.
— Що ти хочеш сказати? У чому річ?
— Не турбуйся, це станеться не сьогодні. Я можу протягти ще півроку, а може, й рік. Про це ніколи ніхто точно не знає. Деякі люди можуть триматися досить довго, але я зовсім не мрію розтягувати свою агонію. Це не найкращий спосіб піти з життя. Сказати правду, я хотіла б відійти швидко. Так було б набагато простіше.
— Тес, скажи мені, в чому твоя проблема.
Вона стенула плечима.
— Яка, зрештою, різниця? Вони зробили деякі тести і хочуть їх повторити, щоб не було помилки, але,
— Нещодавно був анонімний дзвінок, — сказав я. — Це стало для неї неабияким потрясінням.
Тес на короткий час заплющила очі й похитала головою.
— Ідіоти. Щойно вони подивляться якесь шоу, як уже лізуть у телефонну книгу.
— Я це саме так і пояснив.
— Але рано чи пізно Синтії треба буде сказати, що мої справи кепські. Проблема в тому, щоб обрати слушний час.
Ми почули якийсь шум на сходах. Ґрейс виходила з підвалу, тримаючи обома руками свою нову книгу.
— А ви знаєте, — сказала вона, — хоч і здається, що на Місяць падало набагато більше астероїдів, ніж на Землю, але на Землю їх падало, мабуть, не менше, бо Земля має атмосферу, й атмосфера розгладжує Землю так, що кратерів на ній не видно, а на Місяці немає ані повітря, ані чогось такого, тож коли туди падає астероїд, то слід від нього залишається там назавжди.
— Гарна книжка, правда? — запитала Тес.
Ґрейс кивнула.
— Я хочу їсти, — сказала вона.
— Твоя мати поїхала дещо купити, — сказав я.
— Її тут нема?
Я похитав головою.
— Вона скоро буде. Але в холодильнику є морозиво. Шоколадне.
— Чом би тобі не взяти до підвалу усю посудину з морозивом, — сказала Тес. — І ложку.
— Ви мені дозволяєте? — запитала Ґрейс. Це порушувало всі правила етикету, які вона знала.
— Іди, візьми його, — сказав я.
Вона побігла на кухню, приставила стілець до холодильника, щоб дістати до морозильної камери, схопила морозиво та ложку з шухляди і швидко побігла сходами вниз.
Очі Тес блищали від сліз, коли я подивився на неї.
— Я думаю, ти сама повинна сказати про це Синтії, — промовив я.
Вона потяглася до мене і взяла за руку.
— О, звичайно, я не проситиму, щоб це зробив ти. Мені просто треба було сказати тобі першому, щоб, коли я скажу Синтії, ти був готовий допомогти їй це пережити.
Я сказав:
— Вона також має допомогти мені це пережити.
Тес усміхнулася на мої слова.
— Ти став для неї дуже надійною опорою в її непростому житті. Ти знаєш, спочатку я в це не вірила.
— Ти вже мені казала, — з усмішкою відповів я.
— Ти здавався мені надто серйозним. І надто наївним. Але ти виявився бездоганним. Я така рада, що вона знайшла тебе, після того як їй довелося стільки пережити.
Потім Тес відвернулася, але ще міцніше стиснула мою руку.
— І ще одне, — сказала вона.
Мовила це таким тоном, ніби те, про що вона хотіла мене повідомити,
— Існують речі, про які я повинна розповісти, поки ще на це здатна, зняти тягар із душі. Ти розумієш, про що я кажу?
— Мабуть, розумію.
— І я не знаю, скільки в мене ще часу, щоб розповісти про це. А як щось станеться і я відійду завтра? А як мені не випаде більше нагоди розповісти тобі про те, що я знаю? Бо я не впевнена, чи Синтія готова почути все це, я навіть не знаю, чи буде їй якась користь із того, що вона це знатиме, бо те, що я маю сказати, принесе з собою більше запитань, аніж відповідей. Воно може більше завдати їй страждань, аніж допомогти.
— Тес, про що ти кажеш?
— Притримай своє нетерпіння і вислухай мене уважно. Ти повинен про це знати, бо одного дня воно може виявитися важливою деталлю головоломки. Сама я не знаю, що мені з цим робити, та, можливо, в майбутньому вам пощастить довідатися більше про те, що сталося з моєю сестрою, її чоловіком і Тодом. І в такому разі моя інформація може вам стати в пригоді.
Я дихав, але мав таке відчуття, ніби стримую подих, чекаючи, коли Тес скаже те, що вона має мені сказати.
— Як? — сказала Тес, подивившись на мене, як на ідіота. — Ти цього не хочеш знати?
— Господи, Тес, та звичайно ж хочу. Я чекаю.
— Ідеться про гроші, — сказала вона.
— Гроші?
Тес стомлено кивнула.
— Мені надходили гроші. Я, можна сказати, просто знаходила їх.
— Гроші звідки?
Її брови підскочили.
— Атож, це дуже серйозне запитання. Звідки надходили мені гроші? Від кого вони надходили?
Я пригладив рукою чуба, бо почав уже втрачати терпець.
— Будь ласка, розповідай від самого початку.
Тес повільно втягла повітря через ніс.
— Прогодувати Синтію й вивести її в люди мені було нелегко. Але я не мала вибору і вже казала тобі про це. Вона була моя небога, плоть і кров від моєї сестри. Я любила її так, наче вона моя рідна дитина, тому, коли це трапилось, забрала її до себе.
Вона була трохи дикою, та, коли зникли її батьки, це якимось чином навіть її заспокоїло. Вона почала серйозніше ставитися до життя, краще навчатися у школі. Іноді вона зривалася, звичайно. Якось уночі копи привели її додому, спіймавши десь з марихуаною.
— Справді? — запитав я.
Тес усміхнулася.
— Тільки не кажи їй про це, гаразд? — Вона притулила пальця до губів. — Ані слова.
— Не скажу.
— Лишень спробуй уявити собі, що таке сталося з тобою, ти втратив родину, й тобі здається, що тепер можна робити все, що заманеться: бешкетувати, приходити додому пізно і таке інше. Ти можеш це собі уявити?
— Думаю, що так.
— Але була в ній якась частина, що наказувала, аби вона взяла себе в руки. Якби раптом батьки повернулися, вона хотіла б показати їм, що чогось досягла в житті, не перетворилася на нікчему. Хоч вони й покинули її, вона хотіла, щоб вони могли пишатися нею. Тому вирішила навчатися далі, навчатися в коледжі.