Чтение онлайн

Барбара, сповнена хвилювання й тривоги, наспіх попрощалася з шефом і кулею вилетіла в коридор.

— Супутники наздоженуть тебе! — крикнув їй вслід Герд.

…В ті тривожні часи мільярди людей не відходили від радіоприймачів. Щогодини з космольота Горового радіостанція Всесвітнього Конгресу Науки приймала коротке повідомлення і транслювала його по всій радіомережі Землі. Політ проходив нормально. Кожна година наближала «Вітчизну» до чужої планети, до розв’язання інтригуючої, тривожної тайни…

Розігнавши

«Вітчизну» до швидкості трьох тисяч кілометрів на секунду з допомогою гравітаційних двигунів, Горовий вимкнув автомати. Вібрація корпуса затихла. Почала працювати система штучного тяжіння. Діжа перевірив курс. Зорельот знаходився недалеко від орбіти Марса. Ніжне сяйво зоряного скупчення Плеяд тремтіло в передньому перископі.

Леонід передав чергове повідомлення на Землю і почав з допомогою електронного мозку корабля обчислювати складну криву, по якій треба було провести «Вітчизну» поза площиною астероїдів. Гнатенко перевіряв роботу радарних протиметеоритних установок. На одному з екранів він помітив світловий сигнал.

— Якесь тіло позаду! — крикнув Гнатенко. — Воно наближається!

— Ти хочеш сказати, — пожартував Діжа, — що метеорити почали літати з швидкістю трьох з половиною тисяч кілометрів на секунду?!

Гнатенко сердито поворушив плечима, ніби скидаючи якусь комаху.

— Тут не до жартів! Апаратура працює цілком нормально!

— Перемкни на стереоекран через систему електронної інверсії, — наказав Горовий.

На екрані виникла срібна цятка, яка, поступово збільшуючись, перетворювалася в чітко видимий корпус міжзоряного корабля.

— Що за чорт? — крикнув Діжа. — Ви бачите, це зорельот? І дуже дивної конструкції… Три рефлектори… Значить, він працює на принципі віддзеркалення радіації. Це корабель для міжзоряних польотів!

— Але ж на Землі ніхто не будував такого корабля! — розгублено скрикнув Леонід. — Що за таємниця!..

— Це якийсь «сюрприз» Герда, — похмуро сказав Горовий. — І зорельот веде, безумовно, космічна дівчина!

Як підтвердження його слів, на пульті зв’язку закліпали червоні вогники виклику. Пролунала знайома мелодія позивних космонавтів системи. Леонід увімкнув прийом. На екрані виникло зображення каюти чужого зорельота, потім обличчя Барбари Деніс — задоволене, щасливе.

— Хелло, колеги! — крикнула вона. — Я вітаю вас!

— Здрастуйте, міс Деніс! — здивовано відповів Горовий. — Що трапилося? Чому ви в космосі? Хто послав вас у простір в такий тривожний час?

— Чи не занадто багато запитань, мій супротивнику? — засміялася дівчина. — Ви не забули ще виставку космічного живопису? Пам’ятаєте, я сказала — «наші дороги ще зійдуться!» От вони й зійшлися! Я теж лечу на дивну і невідому планету!.. Але першості не віддам!

— Наші дороги зійшлися! — спохмурнів

Горовий. — А от цілі — не знаю!

— Що ви хочете сказати? — спалахнула Барбара.

— Я хочу сказати, — продовжував Горовий, — що простір — не іподром! Заради сумнівного престижу не варто посилати такого пілота, як ви, в ризиковану експедицію! І ваш корабель, про який ще не знає світ, наскільки мені відомо, теж треба було б поберегти про всяк випадок у цей тривожний час!..

Барбара закусила губу.

— Я тільки виконую завдання, містере Горовий! — сухо сказала вона.

Екран згас. Друзі мовчазно переглянулись. Горовий важко зітхнув.

А «Сіріус» поволі, але невпинно наздоганяв «Вітчизну». Ось він уже порівнявся з нею… ось він повзе вперед. Всього кілька десятків кілометрів розділяє два гігантські кораблі. Та раптом щось сталося. Сліпучі струмені радіації позаду «Сіріуса» зникли, прискорення його припинилось. На пульті зв’язку в каюті «Вітчизни» знову заблимав тривожний сигнал, а потім на екрані виникло обличчя Деніс. Тепер вона вже не сміялася. Очі дівчини сповнилися страхом і тривогою, на чолі позначилися глибокі зморшки.

— Вибачте, містере Горовий, але в нас трапилося нещастя! Горовий вихопився з крісла і рвонувся до екрана.

— Що таке?

— Автомати відмовилися працювати! Основні двигуни зупинилися!

— Ось результат вашого змагання! — гнівно крикнув Горовий. — Вилітати в простір на невипробуваному кораблі! Яка безвідповідальність, який авантюризм. Негайно перебирайтеся до нас. Індивідуальними ракетками. Я відкрию шлюз!

Барбара сумно, але рішуче похитала головою.

— Я не покину корабель! Не маю права!

— Ви збожеволіли. Кажу вам, перебирайтеся до нас. Я висаджу ваш екіпаж на Марс!

— Ні! Прошу тільки про одне — заберіть моїх супутників. Я не хочу ризикувати ними. А я спробую повернутися на Землю з допомогою стартових двигунів! Невже ви не розумієте?.. «Сіріус» — це плід багаторічної праці… Це мільярди доларів… це, зрештою, мрія — моя і багатьох інших людей!..

— Гаразд! — глухо відповів Горовий, опустивши очі. — Хай ваші супутники летять. Василю, відкривай шлюз…

Леонід виключив зв’язок, презирливо пробурмотів:

— Спортсмени!..

— Всяке може трапитися в Космосі! — різко обірвав його командир. — Хіба ми не можемо потрапити в таке ж становище?..

Гнатенко швидко одягнув скафандр, прикріпив прозорий шолом і вийшов у коридор. Леонід і Діжа припали до бокових перископів. У корпусі американського зорельота з’явився темний отвір, потім блиснули вогники вибухів і дві постаті, вірніше дві чорні цятки помчали в простір. Минуло хвилин двадцять. Знову пролунав голос Барбари:

— Містер Горовий! Будь ласка, дайте радіопеленг!